«Пустий» номер

«Если мы не будем выставлять свою кандидатуру, то у партии возникнут проблемы с перспективой»

В. Пустовойтенко, «Контекст»,

22 квітня 2003 р.

      За рік до президентських виборів і відразу після головного претендента на посаду — Віктора Ющенка, про свій намір балотуватись майже заявив лідер Народно-демократичної партії (НДП) Валерій Пустовойтенко (в політикумі також відомий як В. П.). Про це, зокрема, повідомляє й iнтернет-видання «Главред». Чому «майже»? Бо Валерій Павлович, буває, висловлюється так складно і заплутано, що незрозуміло, що він врешті-решт має на увазі. Однак на цей раз ніби все «по-справжньому». Наприкінці листопада керівний орган НДП має прийняти остаточне рішення щодо кандидатури.

      Нагадаємо, що це вже не перша спроба «двічі демократичної» висувати і підтримувати свою кандидатуру на посаду президента. Правда, в 1999 році справа ледь не завершилась скандалом. Тоді частина демократично налаштованих керівників партії, народних депутатів (серед них і автор цих рядків), умовою висування Леоніда Кучми на другий президентський термін ставили... звіт останнього про зроблену за чотири роки роботу (!!!). Переважна більшість тодішнього керівництва партії, зокрема Пустовойтенко, Толстоухов, Кушнарьов, Плющ, Кінах, Карпов та інші, пережити такого «нахабства» не могли. Результати відомі. «Демократична меншість» залишила партію і фракцію, п. Пустовойтенко і Ко пішли перевіреним шляхом — створення об'єднання «Злагода», організація форумів громадськості на підтримку гаранта... Виявилось однак, що цих «тусовок» замало. Головну роль відігравали матеріальний і адміністративний ресурси. Перемогу Кучмі зробили Волков і Ко, Пінчук і Ко, СДПУ(о).

      Не забарились і оргвисновки. В грудні 1999-го уряд В.П., побивши всі рекорди живучості (три з половиною роки), все ж впав. І «настали тяжелые будни». НДП і Валерій Павлович із «одного з перших» стали «одними з багатьох». В.П. і оточення, мабуть, важко переживали відставку, і суто по-людськи ми йому співчуваємо, та йдеться про політику, а тут інші правила.

      Але В.П. щиро вважав, що вийшло непорозуміння, що його просто підставили: «Мое правительство было лучшим. Не потому, что я был премьер-министром. Это действительно так. У меня работали очень сильные личности...»(«Киевский Телеграф», № 35, 2003 р.). Правда, з цим чомусь не погоджується його наступник: «Якщо якусь справу треба «закопати», її слід доручити Валерію Павловичу Пустовойтенку» (В. Ющенко, «Главред» від 25.03.2002 р.).

      Однак Кучма так не вважав, і згодом В.П. отримав пристойну посаду міністра транспорту, а НДП у складі «п'ятипартійної» і вже підзабутої «Єдиної України» знову пробилась до Верховної Ради. Однак це була вже не та «партія влади» зразка 1997—1998 років. Згадаймо хоча б ситуацію в Києві, де голова організації Анатолiй Толстоухов певний час був заступником мера Омельченка, а НДП задекларувала наявність майже 19 тисяч членів (не рахуючи чоловіків-дружин, друзів, родичів). І разом із союзниками з «Регіонів...», аграріями, «Трудовою Україною», «промисловцями і підприємцями», їхніми друзями-родичами, київськими урядовцями й чиновниками за блок проголосували аж... 50 тисяч виборців! От вам і славнозвісний адмінресурс! І все ж, незважаючи на подібні прикрі випадки, НДП отримала достойне представництво в парламенті — 7 списочників і 16 мажоритарників. Додайте «тяжіючих» до партії позапартійних — О. Бандурку, Л. Каденюка, Ю. Крука, М. Шведенка, — виходить досить пристойна «компанія» в 27 «штиків». Це, звичайно, не СДПУ(о) і не «Трудова Україна» разом з «підприємцями», але краще, ніж у Аграрної партії, соціалістів чи «тимошенківців». Однак і тут не вдалось НДП продемонструвати свою впливовість та значимість. Сім мажоритарників-членів Народно-демократичної не пішли до фракції власної партії в парламенті, а ще двоє залишили її згодом. Випадок безпрецедентний в українській, а можливо, і в світовій політичній практиці. А далі ще цікавіше! Що робить нормальна політична сила, потрапляючи в описану ситуацію? Правильно — з помпою виключає зрадників зі своїх лав і надалі згуртовується навколо вождя та керівного органу. Та не В.П. і потужна НДП! Перебіжчики півтора року спокійнісінько перебувають у «Демократичних ініціативах», «Народному виборі», «Регіонах України». А В. Надрага ,будучи за межами партійної фракції, навіть очолює організацію НДП у Луганській області. І ось із такою партією, на чолі такої команди шановний Валерій Павлович зібрався йти на вибори і, мабуть, перемагати.

      А може, я наївна в політиці людина й просто помиляюсь? Може, ніхто нікуди не збирається і це просто «пустий» номер, а йдеться про дешевенькі піар-акції з підняття рейтингу від дуже мінімального до просто мінімального?..

Юрій САХНО,

в минулому — засновник НДП,

а зараз — перший заступник голови

партії «Яблуко».