«Рекетирів» закопав живцем

      Майже в кожній сім'ї є свій «скелет у шафі». У випадку з сім'єю К. з Карпилівки Козелецького району, що на Чернігівщині, цей вислів набув справді реального значення.  Нещодавно такий «скелет», а точніше, цілих два, витягли на на світ Божий співробітники кримінального розшуку місцевого райвідділу внутрішніх справ.

      Почалася ця історія восени 2001 року, саме тоді  міліція почала розшукувати двох молодиків: 18-річного мешканця Карпилівки Олега Т. (його спочатку шукали за підозрою у крадіжці) та 28-річного киянина Володимира О., який після сварки з дружиною жив у Карпилівці у своєї бабусі.  Молодики як у воду канули. Востаннє їх бачили, коли вони разом випивали, але куди вони поділися ввечері, ніхто сказати не міг.

      Хлопців шукали довго, і вже здавалося, що їхні розшукові справи перейшли до розряду «глухарів», адже за стільки років про обох ні слуху ні духу. Аж раптом у травні цього року оперативники кримінального розшуку отримали інформацію про те, що пролити  світло на ці події може мешканець Карпилівки, 51-річний  Володимир К. У минулому прапорщик радянської армії, батько дев'ятьох дітей. Недаремно ж Мюллер iз відомого фільму «Сімнадцять миттєвостей весни» говорив: «Знають двоє — знає і свиня». Ну а далі були, як пишуть у міліцейських протоколах, оперативно-розшукові заходи.

      Зібраної «операми» інформації про Володимира К. було вже достатньо для того, щоб поговорити з ним «по душах». Така розмова й відбулася у Остерському міськвідділі внутрішніх справ між Володимиром та начальником міськвідділу Ігорем Матушевським і начальником кримінального розшуку Козелецького РВ ВС Віктором Кузьменком. Бесiда тривала дві години. Колишній прапорщик радянської армії вiдпирався від звинувачень у причетності до зникнення хлопців, як міг, але зрештою заплутався у своїх свiдченнях, зрозумів, що міліція знає про нього достатньо і... «розколовся».

      «Сповідаючись» міліціонерам, він розповів про те, що 11 листопада ввечері до нього додому завітали ці двоє хлопців. За словами Володимира, метою їхнього візиту  було банальне вимагання. Хлопці сказали, нібито його дочка, яка відбувала строк за крадіжки,  вкрала у одного з них куртку. Мовляв,  віддавайте, дядьку, 700 гривень, або поставимо «на лічильник», і до кінця життя не розрахуєтеся. Господар послав хлопців подалі і сказав, що в нього грошей немає. Ті почали вимагати віддати їм коня, і в колишнього прапорщика від такої нахабності урвався терпець. Саме нагодився і його син Олександр. Між чоловіками почалася бійка. Вирішальним аргументом у цій сутичці став замашний товкач для вареної картоплі (по місцевому «м'яло»), який потрапив під руку господарю. Кілька ударів, і непрохані гості опинилися в глибокому нокауті.

      Що робити далі? Передати доморощених «рекетирів» міліції — так доведеться ще й відповідати за завдані травми. Відпустити — де гарантія, що хлопці не помстяться? Володимир К. вирізнявся жорстоким, можна сказати, деспотичним характером. Варто сказати, що його військова кар'єра закінчилася саме через ці якості: проходячи службу в Німеччині, він жорстоко побив солдата, за що його й вигнали на «гражданку» без пенсії. Тож господар вирішив цю дилему по-своєму: «немає людини — немає проблеми». Разом із сином він міцно зв'язав вимагачiв, натягнув на голови мішки, поклав верхи на кобилу і, прихопивши з собою лопати, попрямував за село.

      Кілометрів за три від Карпилівки у полі чоловік викопав неглибоку яму, трохи більше ніж півметра. У неї він і вкинув ще живих хлопців. Один із них, опритомнівши, став проситися: «Не вбивайте! Пожалійте!». На що дядько «резонно» відповів: «Я теж просився. А ви мене пожаліли?».  I «навернув» прохача лопатою по голові. Закінчивши свою справу, Володимир повернувся додому й наказав домашнім забути про все, що сталося. Однак страшна таємниця гнітила їх. Варто сказати, що Олександр тричі намагався покінчити життя самогубством. Але доля та ближні рятували його від ще одного гріха.

      П'ять років дещо стерли з пам'яті події того осіннього вечора. Володимир К. міг лише приблизно вказати, де закопав непроханих гостей. Площа квадрату пошуків склала майже гектар. Співробітники міліції звернулися за допомогою до керівництва військового навчального центру «Десна». Майже цілий день міліціонери та 30 солдатів строкової служби саперськими щупами обстежували ділянку. Врешті-решт один із солдатів наштовхнувся на місце захоронення.  Коли яму розкопали, «археологи» від криміналістики виявили в нiй два скелети. І лише за фрагментами одягу оперативники з'ясували, що знайдені кістки справді належать зниклим Володимировi та Олегу.

      До речі, про те, що хлопці були поховані живцем, свідчила поза одного з тіл. Перед тим, як померти страшною смертю, зв'язаний намагався випручатися з-під землі.

      Зараз Володимир К. заарештований, перебуває в СІЗО, йому пред'явлено звинувачення в умисному вбивстві. Син Олександр — на підписці про невиїзд. Розслідування кримінальної справи проводить прокуратура Козелецького району.