Сторінки ГУЛАГу

      Українське видання книжки Енн Епплбом «Історія ГУЛАГу» (GULAG: A History), добре відомої в інтелектуальних колах Америки і Європи, вже стало помітною подією у нас. Пані Епплбом, впливова журналістка, оглядач і член редакційної колегії газети Washington Post, часто пише про країни колишнього Радянського Союзу та «соціалістичного табору», порушує проблеми вiдносин Сполучених Штатів Америки і Заходу зі східноєвропейськими державами. 2004 року «Історія ГУЛАГу» отримала одну з головних журналістських відзнак США — Пулітцерівську премію. ЗМІ дали сотні рецензій і відгуків на книжку, у переважній більшості — цілком позитивних. За словами пані Епплбом, певне неприйняття «Історії ГУЛАГу» спостерігалося лише серед частини лівих французьких інтелектуалів.

      Український переклад — 25-й за ліком, незабаром у Москві вийде і російський. Однак навряд чи він викличе таку увагу і таку реакцію з боку російської держави — інтелектуальний та політичний клімат наших країн дуже різний, і виглядає, що відмінності ці з часом тільки поглиблюються. Український переклад книги,  приїзд авторки, увага до цього видання з боку офіційних осіб (на презентації були присутні дружина Президента Катерина Ющенко, колишнiй посол США в Україні Джон Гербст) свідчить про актуальність теми радянського минулого. Про «Історію ГУЛАГу» та її український переклад розповідає ініціатор українського видання і перекладач Андрій Іщенко.

      —  Чим зумовлений  такий успіх книжки «Історія ГУЛАГу» на Заході?

      — Ця книга Енн Епплбом присвячена двом головним темам. Це — історія радянської репресивної системи від часу її створення відразу після подій осені 1917 року і до занепаду СРСР у середині — кінці 1980-х, а також розповідь про повсякденне життя в радянських таборах. Як на мене, успіх книжки в Америці та Європі зумовлений тим, що Енн Епплбом подає цілісну картину того, що відбувалося у Радянському Союзі впродовж ХХ століття, висвітлює тему, яка не може пройти повз увагу значної частини освічених людей, — величезного злочину Радянської держави проти народів. Важлива складова успіху «Історії ГУЛАГу» — це, безперечно, й те, що пані Епплбом — дуже талановита і досвідчена журналістка, вона вміє говорити коротко і просто на складні теми, вміє виокремлювати найголовніше і робити його зрозумілим для читача. Сподіваюся, що мені у перекладі вдалося передати цю дуже цінну особливість англійського оригіналу.

      «Історія ГУЛАГу» складається з трьох частин — двох історико-хронологічних і найбільшої за обсягом — середньої, присвяченої головним чином долі в'язнів у таборах, їхньої праці, смерті, стратегіям виживання, організації табірного і тюремного життя. Як каже сама пані Епплбом, «Історія ГУЛАГу» задумувалася і писалася передусім не як наукове дослідження, а як книжка, розрахована на масового читача. Широкій аудиторії адресований і український переклад — оскільки тема ця для нас природним чином є ближчою, а нашим науковцям не треба їхати за океан, щоб отримати доступ до архівів чи поспілкуватися з людьми, якi пройшли через табори.

      — На «табірну» тему написано доволі багато. Що нового подає авторка в «Історії ГУЛАГу»?

      — Справді, великий обшир як наукової, так і мемуарної, публіцистичної літератури на  цю тему. Пані Епплбом під час своєї шестирічної роботи над книжкою дуже багато працювала в російських архівах, які до 1990-х років були недоступними. Треба зауважити, що до архівів російських спецслужб її так і не пустили, навіть за відносно ліберального єльцинського правління. Але вона змогла потрапити, зокрема, в Державний архів Російської Федерації, російський військовий архів, архів президента РФ, регіональні архіви зібрань правозахисних організацій. Усі факти, які викладає пані Епплбом у своїй книжці, мають документальне підтвердження. Нові відомості з російських архівів також уможливили краще розуміння таких важливих сторін радянської системи, як, наприклад, економіка репресивного апарату. Також пані Епплбом у роботі над своєю книгою користувалася величезним масивом мемуарів «табірників», зустрічалася з багатьма людьми, які пройшли через табори чи працювали в їх адміністрації або були там вільнонайманими працівниками. На мою думку, якщо взагалі існують важливі книжки, то «Історія ГУЛАГу» — безперечно, одна з них.

      — Проте факти про репресивну систему в СРСР загалом відомі. Здається, у нас про це знають усі.

      — Виявляється, це не зовсім так. Для мене особисто великою несподіванкою було чути, що освічені люди середнього віку говорять про радянські табори як насамперед про  засіб придушення інакомислення чи, у випадку нашої країни, «націоналістичних» тенденцій. Безсумнівно, так і було, але функції системи цим далеко не обмежувалися. Радянські табори і пенітенціарна та «правоохоронна», якщо про неї можна так говорити, системи були поліфункціональними. Вони поєднували в собі інструмент залякування й терору із суто економічними функціями. Дуже важливо, що пані Епплбом у своїй книжці наочно показує, як репресивні органи, тюрми і табори становили основу народного господарства і соціальної системи СРСР. Там вироблялося все — від військових літаків до дитячих іграшок, через них пройшли десятки мільйонів людей.

      Ще одним радянським «винаходом» було те, що жертвою системи міг стати майже кожний. Якщо законослухняний німець, який вголос не висловлював незгоди з лінією партії, у нацистській Німеччині практично не мав шансів загинути в таборі, то в СРСР від цього ніхто не був застрахований — росіяни й українці, які становили більшість населення СРСР, гинули в таборах, тюрмах і на етапах десятками тисяч; репресіям піддавалися цілі соціальні верстви й етноси. Табори, репресивна система відігравали визначальну роль у житті народів колишнього Радянського Союзу. Здається, нічого подібного за масштабами і ступенем проникнення у суспільство історія досі не знала.

      — Як виникла ідея українського перекладу?

      — Я дізнався про «Історію ГУЛАГу» Енн Епплбом, на початку 2004 року з програми Російської служби Радіо «Свобода». Відразу подумав, що цю книжку потрібно перекладати і видавати українською. В Україні, приблизно у той самий час було надруковано рецензію на книжку. Дуже пощастило з видавцем — Вірою Йосипівною Соловйовою, яку не довелося довго переконувати в тому, що ця книжка потрібна. Видання було б неможливим і без підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Посольства США в Україні.

      Історія Радянського Союзу і радянської репресивної системи видається мені аж надто актуальною. Саме в ній слід шукати відповіді на те, чому життя в Україні сьогодні є таким, а не інакшим. Ти не можеш не бачити, що щось іде не так. І коли починаєш трохи над цим думати, стає зрозуміло, що коріння всього —  у недавньому минулому. Саме в ньому є відповіді на найрізноманітніші запитання — від того, чому в нас стільки правоохоронних органів і чим вони займаються, до структури виробництва і ставлення до тебе начальника на твоєму робочому місці. Річ тут у масштабах, поліфункціональності і тривалості існування радянської репресивної системи, — що показує і підкреслює пані Епплбом у своїй книжці,  а також у невіддільності її від радянської держави, радянської влади. Те, що ми маємо сьогодні в Україні (як і Росії та інших колишніх республіках Радянського Союзу), дуже великою мірою зумовлене репресивним способом модернізації суспільства, яка проводилася диктаторською державою насильницькими методами. Саме це у книжці пані Епплбом видається найактуальнішим для сучасної України. Авторка показує, що може зробити нічим не обмежена державна влада зі своїм народом. До речі, важливим індикатором значущості цього сучасного аспекту недавньої історії для мене була і є робота, яка вже кілька років поспіль ведеться часописом «Критика».

      — Як сприймають «Історію ГУЛАГу» у нашій країні?

      — Про якісь серйозні висновки говорити, зрозуміло, ще надто рано. Це справа не тижнів, а років. Проте перші відгуки є. Здається, такої уваги до перекладної книжки ще не було. Важливу роль тут, безперечно, відіграла присутність на презентації книжки авторки, пані Епплбом, та виступ Катерини Ющенко. Також у цьому заході знайшов можливість узяти участь і тодішній посол США в Україні Джон Гербст. Великою мірою завдяки цьому українські ЗМІ виявили до видання просто безпрецедентну цікавість. Неприємно вразив слабо прихований антиамериканізм і антизахідні настрої деяких журналістів.

      — Пані Епплбом у своїй книжці порушує питання про забуття, небажання згадувати минуле, характерне більшою мірою для російського суспільства, але також і для українського. Проте вона не пропонує жодної відповіді. Чому?

      — Енн Епплбом узагалі нікого не вчить і не намагається у чомусь переконати. Вона розповідає те, що точно знає, що підтверджує документами і записаними свідченнями. Так, вона ставить питання «історичної амнезії», але нам марно чекати від досвідченого американського журналіста-міжнародника  якихось відповідей. Енн Епплбом говорить, що така велика тема, як радянська історія і, зокрема, табори, не знайшла свого відображення у масовій культурі — на відміну, скажімо, від нацистських таборів, про які у Голлівуді знімають i цілком успішні фільми. Мені відповідь на це запитання здається доволі простою і разом із тим сумною: про радянське минуле важко розповідати, тому що добра оповідь, яку можна використовувати як базовий сюжет для масової культури, повинна мати чіткі структурні елементи — початок, середину і кінець. У даному ж випадку початок і середина є, а кінця немає — бо в історії з радянською репресивною системою не було ні перемоги, ні Нюрнберзького процесу, ні адекватного осмислення. Це можна переформулювати і більш радикально: не можна пам'ятати того, що ще не минуло.

      — Що ще в «Історії ГУЛАГу», на вашу думку, є важливим для сучасної України?

      — Можу назвати ще один, на перший погляд технічний, але насправді дуже суттєвий момент. «Історія ГУЛАГу» Енн Епплбом може слугувати добрим прикладом створення документальної літератури. Ми маємо принаймні дві справді величезні за значенням і трагічністю теми української історії ХХ століття — депортації кінця 1920-х — початку 1930-х років і голод 1933 і 1947 років. Але зібрати й опрацювати документи і свідчення — лише половина справи. Слід донести їх до широкої громадськості, зробити фактом свідомості громадянина України. «Історія ГУЛАГу» демонструє, як це можна і потрібно робити: групувати факти, організовувати матеріал у книжку, писати просто, не переконувати, нав'язуючи ту чи іншу думку, а показувати. Факти промовляють самі за себе. Якщо цього не зробити, то існує ймовірність того, що величезною працею зібрані свідчення так і залишаться предметом суто наукового вжитку, а книжки, випущені мізерними накладами, щойно вийшовши з друкарень, перетворяться на пам'ятники самим собі.

Борис КЛИМЕНКО.

ДОВІДКА «УМ»

      Енн Епплбом — американка єврейського походження. Закінчила Йєльський університет, після цього продовжила освіту в Лондонській школі економіки і коледжі святого Антонія в Оксфорді. Її журналістська кар’єра розпочалася у 1988 році у Варшаві, куди вона приїхала як кореспондент британського тижневика Economist. Енн Епплбом стала очевидцем краху комунізму в Центральній і Східній Європі. Її книга про розвал радянської імперії «Між Сходом і Заходом» здобула у 1996 році престижну європейську премію Адольфа Бентінка. Сьогодні пані Епплбом — оглядач і член редколегії газети Washington Post.

      У передмові до «ГУЛАГу» авторка розповідає, чому взялася за цю тему. Якось у Празі, на Карловому мосту, серед різноманіття сувенірів вона побачила радянські символи: фуражки, солдатські ремені й жовтенятські значки з портретами Володі Ульянова. «Радянську атрибутику купували переважно американці й західноєвропейці, — пише пані Епплбом. — Ніхто з них нізащо не начепив би на свій одяг свастику. Але серп і молот ніяких негативних асоціацій не викликали». Журналістка збагнула: в той час, як символи, пов’язані з одним масовим убивцею, вселяють жах, символи іншого тільки веселять. Таке ставлення до сталінізму авторка вбачає у тому, що західна популярна культура досі не оцінила міри злочину радянської системи.