Уже понад рік тривають «бойові дії» вінницької крайової організації НРУ проти чинного керівництва облдержадміністрації на чолі з Олександром Домбровським. Торік у червні під стінами місцевого «Білого дому» було розбито наметове мікромістечко, на якому висіли транспаранти з вимогою відставки «губернатора». Результатів це не дало, і намети згорнули. Згодом на виборах вінницькі рухівці принципово відмовились іти в одному блоці з іншими «помаранчевими» партнерами (на знак протесту знову ж таки проти голови ОДА — «нашоукраїнця» та його команди) і не дотягнули навіть до прохідного бар’єру в облраду. Нині, якраз напередодні Дня Конституції, вони оголосили про нову наступальну операцію — розпочали політичне голодування, домагаючись не більше й не менше, а «відновлення конституційного ладу на Вінниччині», припинення «політичних репресій» та створення «спеціальної слідчої комісії Генпрокуратури», оскільки в діях посадових осіб вони вбачають ознаки корупції.

...Прийняття Конституції для мене, тоді — 13-річного хлопця, було малопомiтною подією. Того літа було багато інших і значно цікавіших, як для того віку, справ. Але ще з того часу в пам'яті закарбувалося два штрихи. Перший — коли 27 червня 1996 року до нас, у сільську хату, прийшли дивитися телевізор кілька друзів баби й діда. Сиділи до самої ночі, потім розійшлися, а дідо й далі спостерігав за депутатами парламенту; пам'ятаю, ми застали його за телевізором навіть уранці. Було незрозуміло: і навіщо дивитися те нудне дійство? Так само було незрозуміло, навіщо мама, вже коли ми повернулися у своє місто, витягла з газети «За вільну Україну!» вкладку — а це і був текст Конституції, — заховала до шафи і примовила: «Це треба зберегти».