Один мій знайомий, родом із Вінницької області, приїхавши кілька років тому на роботу до Києва, захоплено розповідав, як у столиці багато цікавого, скільки є різних виставок та концертів, які можливості кар'єрного росту тощо. І ось тепер досхочу находившись по виставках та концертах, а також наїздившись у метро та маршрутках у годину пік і надихавшись вихлопними газами найрізноманітніших іномарок, він ніяк не може дочекатися вихідних, щоб поїхати до рідного села. І там, вдалині від нав'язливої київської цивілізації, вдихнути свіжого повітря, випити свіжого молока і вже з притаманним столичному жителю здивуванням з'ясувати, що дерева та кущі існують у природі і самі по собі, а не лише дозовано висаджені «Київзеленбудом». До речі, щоб не образити старанних працівників «Київзеленбуду», наведемо цифри: на одного мешканця у Києві припадає 20 квадратних метрів зелених насаджень (це разом із газонами), тоді як у Парижі - 14 кв. м., Лондоні - 12 кв. м., Нью-Йорку - 6, 7 кв. м., Римі - 14 кв. м., Москві - 14 кв. м. Так що, шановні кияни і гості міста, дихайте - статистика дозволяє.
«А снится нам трава, трава у дома...»
Палкі патріоти зеленого Києва часто виступають проти вирубування парків, скверів тощо. Проте повітря в Києві погане зовсім не через це. І навіть новозбудований на місці парку будинок чистоту повітря в принципі не псує.
«Якщо ви пройдетеся вулицями Берліна чи Парижа, то побачите, що там зелені ще менше, ніж у нас. Проте повітря чистіше. А все тому, що там діє екологічна поліція, яка контролює шкідливість автомобільних викидів і штрафує водіїв, які порушують норми», - каже директор Київського міського будинку природи Микола Зубович.
Проблема Києва ще й у тому, що «малогабаритного транспорту» - легкових автомобілів значно більше, ніж великих автобусів чи навіть маршруток. Так, з усього транспорту столиці 88, 5 відсотка становлять пасажирські легкові автомобілі і лише 1, 3 відсотка - пасажирські автобуси і мікроавтобуси.
«Київ абсолютно не розрахований на нинішню кількість автотранспорту, - наголошує Микола Зубович. - Але найбільша катастрофа для міста - це неякісний бензин. У нас нафта переробляється лише на 30 відсотків, а за кордоном - на 96. Це прямий обман - ми платимо за пальне за європейськими цінами, а натомість отримуємо неякісний товар».
Пан Зубович додає, що вміст свинцю в українському бензині на 70 відсотків перевищує норму. І застерігає про можливі наслідки для здоров'я. «У період квітування викиди свинцю сполучаються з пухом дерев і потрапляють на слизову дихальних шляхів. Люди навіть у молодому віці внаслідок цього можуть померти від блокування серцевої діяльності», - визнає Микола Петрович.
До речі, сам пан Микола є колишнім співробітником Національного ботанічного саду ім. Гришка НАНУ. Цей, розташований на Печерських пагорбах, сад є гордістю України. Проте в останні роки він потроху занепадає - не вистачає співробітників, щоб доглядати його величезну територію. А доглядати таки є що, бо різноманітність зібраної в Ботанічному саду колекції дерев і трав'янистих рослин уже давно зробила його відомим не лише в Україні, а й за кордоном. Уся територія саду поділена на чотири основні географічні ділянки: рослинність України, флора і рослинність інших частин Європи, флора Азії, флора Північної Америки. До Ботанічного саду свого часу було завезено 800 сортів троянд, бузку та інших оранжерейних рослин із Німеччини.
«За радянських часів співробітники структур Національної академії наук обов'язково 2-3 рази на рік відпрацьовували свою норму в Ботанічному саду. Нині багато ділянок у неналежному стані, тому що територія саду дуже велика, а робочих рук мало», - розповідає Микола Зубович.
Ну і, ясна річ, є чимало охочих приватизувати цей кедровий, бузковий і трояндовий «рай» - одне з небагатьох місць у Києві, де можна справді вдихнути свіжого повітря.
Крапля бюджет точить
Київ належить до тих міст України, де водопостачання є регулярним. Здавалося б, у таких умовах людина має усвідомлювати цінність безперебійної роботи кранів і економити дорогоцінну рідину. Так ні - у Києві витрати води є величезними і, за деякими розрахунками, одними з найвищих в Європі.
Щодоби один житель столиці України «виливає» 350 літрів. Тоді як у Копенгагені ця норма - 120 літрів, у Мельбурні - 240, у Барселоні - 283, а в Парижі - 215 літрів на людину. Комунальники переконані, що боротися з «водоспадом» у вітчизняних кранах можна лише шляхом підвищення тарифів. Мовляв, ставте лічильники, ремонтуйте свою несправну сантехніку і пам'ятайте, що з крана тече не вода, а ваші гроші.
«Величезна кількість води виливається в Україні через несправні трубопроводи, зливні бачки тощо. Але міняти сантехніку ні в ЖЕКів, ні в багатьох людей грошей немає. Створюється замкнене коло», - каже інженер-сантехнік із 24-річним стажем, нині заступник директора Водно-інформаційного центру в Києві Олександр Береговий. Водночас він наголошує, що економія води - питання насамперед екологічної культури.
«Мої батьки поставили лічильник на воду і завели спеціальний зошит, де записували, скільки витрачається літрів на прання, скільки на приготування їжі та прибирання. Так формується культура споживання води. А в Данії, до речі, ця культура вже сягнула такого рівня, що там відмовляються від лічильників у багатоквартирних будинках - люди стали занадто свідомі й зайвої краплини навіть безплатно не виллють», - додає пан Береговий. Він любить переповідати історію про свого колегу з Копенгагена Карстена Меллера, який був одним із керівників проекту побудови в Києві Водно-інформаційного центру. Данець розповів, що хоча сам уже 25 років працює в сфері водопостачання, не закручував воду, коли чистив зуби. І донька йому з цього приводу зробила зауваження: «Тату, ти що не знаєш? Воду треба закручувати».
До речі, тонесенька цівка води, що тече з крана, за добу складає 150 літрів води. «Київводоканал» підрахував, що з усієї води, якою користуються кияни, 20 відсотків взагалі не використовується - це вода, яка просто витекла «задарма». Що ж до цін, то на Заході за кубометр води споживачі платять 4 - 9 доларів, а в Україні - 82 копійки. Пан Береговий зазначає, що тариф на воду для мешканців різних районів столиці має бути диференційованим. Адже одна справа, якщо будинок розташований за 20 км від Дніпровської водонапірної станції, й інша річ, якщо за 50 км. Відповідно додаються кошти амортизації труб, обслуговування, електропостачання тощо.
Сьогодні вода в київські крани постачається з трьох незалежних джерел: Дніпра, Десни та підземних вод. Щодоби в Київ подається 1, 35 млн. кубічних метрів очищеної води. Перша черга міського водогону почала працювати ще 1872 року. У той час довжина водопровідної мережі складала 24 км, а сьогодні становить 4000 км. Зважаючи на складний рельєф Києва (перепад висот близько 100 м) розподільча водопровідна мережа запроектована з 38 насосними станціями. Кожна насосна станція з різним тиском подає воду до мережі.
Iз 1939 року в столиці діє Дніпровська водопровідна станція. Вода з річки через водозабір подається на станцію водоочищення, де в спеціальних змішувачах знезаражується хлором і аміаком. Потім за допомогою спеціальних хімічних речовин у відстійниках і фільтрах звільняється від завислих речовин. Далі вода додатково знезаражується озоном та з резервуарів чистої води надходить у водопровідну мережу міста.
Деснянська водопровідна станція працює з 1961 року. Вона щодоби подає у місто 790 тис. кубічних метрів води. Частково населення Києва споживає і підземну воду. На території міста налічується близько 400 артезіанських свердловин глибиною 90-320 метрів. Воду, що надходить із них, знезаражують невеликими дозами хлору і подають насосами до загальної водогінної мережі міста. Ще можна випити в столиці бюветної водички. З 1997 року в різних районах почали будувати бювети, і сьогодні їх налічується 165.
Якщо вже зайшлося про воду, то просто з-під крана її пити не рекомендується - там є сполуки вільного хлору. У кип'яченій воді знищуються бактерії, але зростає концентрація солей та важких металів. У відстояній воді також є шкідливі речовини - іони заліза, солі важких металів. Тому вчені радять «рідину з крана» фільтрувати або робити талу воду. Для цього можна неповну пляшку (бо об'єм води збільшиться) заморозити у морозильнику, а потім дати цій воді розтанути. Після заморожування шкідливі домішки будуть помітними (затемнена частина льоду) і їх можна видалити.
За все треба платити. За сміття також
У середньому кожен киянин викидає 250 кг сміття на рік. Щороку в Києві утворюється 800 тисяч тонн побутових відходів. При цьому харчові відходи - це 37 відсотків, а картон і папір (який, пам'ятаєте, колись так активно здавали в макулатуру) - аж 28 відсотків. Саме тому столична влада хоче запровадити сортування сміття ще біля будинку - в різні контейнери. Проте покласти витрати за це планується на самих мешканців (за рахунок підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги). Ясна річ, що сортувати сміття за гроші зі свого гаманця захочуть не всі, і цілком можливо, що хтось скидатиме все докупи просто на знак протесту проти підвищення квартплати.
За словами завідувача кафедри житлової політики і утримання житла Державної академії житлово-комунального господарства Мiраба Горделадзе, нині киянин платить за комунальне обслуговування (а це, зокрема, вивезення сміття) в середньому 51 копійку за квадратний метр своєї житлоплощі. Цих грошей місту на догляд за будинками, озеленення і прибирання сміття не вистачає. Реальна собівартість житлових послуг у Києві - 1 грн. 20 коп. за квадратний метр. Саме до такого тарифу уряд хоче «підтягнути» українського споживача.
Проте професійний біолог і великий природолюб Микола Зубович каже, що проблема сміття - це проблема не тарифів, а рівня екологічної свідомості українців.
«Якщо від'їхати 4 - 5 кілометрів від Києва, то з усіх чотирьох сторін приміські зони завалені тоннами будівельного сміття. Люди, які будують приватні будинки під Києвом, просто відвозять його подалі від своєї ділянки і викидають у лісі. Через 5-9 років це буде справжня екологічна біда, адже там і металева стружка, і гума, і пластик. На місцях тих звалищ вже ніколи не можна буде поставити криницю. Ніде в Європі такого варварства немає», - обурюється пан Зубович.
* * *
Експерти-екологи чимало говорять про проблему і київських насаджень, і будівельного сміття, і навали автотранспорту в Києві. Проте реальних шляхів розв'язання всіх цих проблем немає. І, мабуть, не буде, доки між столицею України і її провінцією зберігатиметься величезний розрив - економічний і соціальний. Адже в західних країнах можуть бути маленькі містечка без театрів, картинних галерей і торгових центрів, але не буває населених пунктів із розбитими дорогами, порожніми водогонами, відключеним світлом і сміттям тижневої давнини. Тому що Європа - не там, де «європейська столиця», а там, де немає провінції.
ДОВІДКА «УМ»
Метро - найпопулярніший вид транспорту в Києві. Першу його лінію з чотирма станціями було відкрито 1960 року. Її довжина становила 5, 2 км. Київське метро - найглибше у світі.
* * *
Тролейбус з'явився на київських вулицях 1935 року. Перший маршрут проліг по вул. Великій Васильківській до площі Льва Толстого. Зараз у столиці довжина тролейбусних маршрутів сягає понад 260 км.
* * *
Трамвай у Києві вперше було запущено в 1892 році за маршрутом від Європейської площі до Поштової.
* * *
Фунікулер було споруджено в Києві у 1905 році. Щороку його послугами користуються близько 3 млн. пасажирів. Довжина колії становить 238 метрів, рейс триває 2-3 хвилини. Київський фунікулер - не лише засіб пересування, а й цікавий екскурсійний маршрут.
* * *
Автобус вперше почав їздити вулицями Києва 1925 року - від Європейської площі до вул. Саксаганського. Спочатку на маршрутах працювали лише автобуси німецького та італійського виробництва, а з 1929 року почали з'являтися й вітчизняні.
«Зелений фонд» Києва
Об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення:
1. Ботанічний заказник «Лісники».
2. Ботанічний сад ім. академіка Фоміна.
3. Ботанічний сад Національного аграрного університету.
4. Сирецький дендрологічний парк.
5. Центральний ботанічний сад
ім. Гришка НАНУ.
6. Зоологічний парк.
Пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення:
1. Володимирська гірка.
2. Голосіївський ліс.
3. Голосіївський парк ім. Рильського.
4. Парк Маріїнський.
5. Сирецький гай.
6. Феофанія.
Пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення:
1. Березовий гай.
2. Кирилівський гай.
3. Міський сад.
4. Парк «Слава».
5. Парк «Аскольдова могила».
6. Парк ім. Пушкіна.
7. Парк ім. Шевченка.
8. Парк Політехнічного університету.
9. Парк «Хрещатий».
