Нагадаємо, факти, викладені в публікації «Служба безпеки Уркаїни?» в газеті «Україна молода» 1 червня та в серії інших наших виступів, вивчають у РНБО. Тим часом голова СБУ Ігор Дріжчаний у високих кабінетах заявляє, що написане в газеті - неправда. Він підключив до перевірки «дружню» йому Генпрокуратуру, де пропрацював не один рік.
З огляду на це, ми вирішили подати деякі свідчення, що стосуються діяльності І. Дріжчаного в СБУ. Читайте і самі робіть висновки.
Протокол допиту свідка
30 січня 2006 рокум. Київ
Слідчий в особливо важливих справах Головного управління нагляду за додержанням законів у ЗС України та інших військових формуваннях Генеральної прокуратури України підполковник юстиції Сєдов К. Б., за участі начальника слідчого відділу слідчого управління Головного управління нагляду за додержанням законів у ЗС України та інших військових формуваннях Генеральної прокуратури України полковника юстиції Шапакіна В. В., у приміщенні Головного управління, керуючись ст. ст. 68, 85, 167 та 170 КПК України, допитав у якості свідка:
1. Прізвище, ім'я та по батькові: Ткаченко Володимир Іванович
6. Місце роботи (служби), рід занять, посада, номер телефону: Служба безпеки України, Слідче управління, заступник начальника відділу. Підполковник юстиції.
По суті заданих питань можу свідчити про наступне.
* * *
У ході розслідування мною згаданої вище кримінальної справи № 236 було встановлено, що алюмінієві зливки під виглядом струмознімачів для шахтних електровозів ТС-150 правопорушники експортували у період з березня по жовтень 2004 року кораблями через Маріупольський морський торговельний порт. Усього відбулося 8 таких поставок, остання з яких - 27-28 жовтня 2004 року.
Приблизно 27 жовтня 2004 року для затримання контрабандного вантажу алюмінію, що слідував із Маріупольського морського торговельного порту в Румунію на судні Wotan, до м. Керч виїздила оперативно-слідча група під керівництвом колишнього заступника начальника Управління енергетичної безпеки Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави (УЕБ ДКЗЕД) СБ України підполковника Кміти А. Ф. (зараз заступник начальника УСБ України в Донецькій області).
Як було встановлено, оперативно-слідча група поставлених перед нею завдань не виконала, судно Wotan було затримане прикордонниками за вимогою СБ України на рейді Керченського порту, але в порт не доставлялося і контрабандний вантаж не оглядався і не вилучався. За поясненнями старшого слідчого в особливо важливих справах Слідчого управління СБ України майора юстиції Привалова Ю. М., який у складі даної оперативно-слідчої групи виїздив для затримання контрабандного вантажу, під час перебування судна на рейді Керченського порту підполковник Кміта А. Ф. телефонував Дріжчаному І. В., на той момент заступнику голови СБ України, і той дав вказівку відпустити судно, після чого судно попрямувало за маршрутом, а група повернулася ні з чим. Як результат, внаслідок цієї експортної поставки алюмінієвих зливків, як мною було сказано вище, злочинці незаконно отримали відшкодування ПДВ із Державного бюджету України на суму 149 578,9 тис. грн., у тому числі 134 356,625 тис. грн. грошовими коштами на рахунки відповідних підприємств (за даними Державної податкової адміністрації України).
Також внаслідок цього у справі не вдалося затримати предмети контрабанди, що значно ускладнило доказування того, що експортувалися саме алюмінієві зливки, а не заявлені в митних документах вироби ТС-150.
З огляду на викладене мною, а також колишнім першим заступником начальника Слідчого управління полковником юстиції Герасименком М. М., підполковником Вергелесом В. А., майором юстиції Приваловим Ю. М. та колишнім старшим слідчим управління капітаном юстиції Дворніченком О. С., наприкінці квітня 2005 року про неправомірні дії Дріжчаного І. В. були подані рапорти голові СБ України Турчинові О. В. (копію рапорту додаю).
У своїх рапортах Герасименко М. М. та Вергелес В. А., окрім кримінальної справи №236, посилалися на неправомірні дії Дріжчаного І. В. і в інших справах, зокрема, у згаданій вище справі №222.
29 квітня 2005 року мій та інші рапорти разом із доповідною запискою Слідчого управління СБ України було скеровано голові СБ України.
Мені відомо, що у подальшому за нашими рапортами у Службі безпеки України була проведена перевірка, і матеріали щодо незаконного відпуску судна Wotan у травні 2005 року були виділені в окреме провадження з кримінальної справи № 236 заступником начальника Слідчого управління СБ України підполковником юстиції Маяковим В. А., якому я 12 травня 2005 року передав цю справу для провадження. Далі ці матеріали були скеровані до Генеральної прокуратури України, яка нібито порушила кримінальну справу за даним фактом. Подробиці цього мені не відомі.
Практично відразу після подачі вказаних рапортів із боку керівництва СБ України щодо нас розпочався моральний тиск, стали вживатися заходи для заплямування нашої гідності та притягнення до відповідальності за дії, які ми не вчиняли. Зокрема, капітану юстиції Дворніченку О. С. було поставлено вимогу шукати іншу посаду за межами Слідчого управління, і він дійсно перейшов до іншого підрозділу СБ України. Полковника юстиції Герасименка М. М. у подальшому було виведено у розпорядження начальника вищого рівня, в якому він перебуває вже кілька місяців. Але найбільший незаконний тиск було вчинено щодо мене та Вергелеса В. А., про що я хотів би повідомити більш грунтовно з урахуванням того, що слідчі Генеральної прокуратури, які розслідують справи щодо військовослужбовців, повинні мати допуск до роботи з таємними та цілком таємними документами, а також зважаючи на положення ст.. 8 Закону України «Про державну таємницю», відповідно до якого не відноситься до державної таємниці інформація про факти порушень прав і свобод людини і громадянина...
* * *
Зазначене мною вище є свідченням того, що проведення щодо нас службового розслідування та оперативно-розшукових заходів, а також порушення даної кримінальної справи, в якій мене допитують, є помстою за нашу принциповість і дотримання закону у службовій діяльності з боку Дріжчаного І. В., який тривалий час був заступником Генерального прокурора України і, за даними з мережі інтернет, досі має великий вплив на цю структуру, в тому числі завдяки дружнім стосункам з одним із діючих заступників Генерального прокурора України.
Протокол допиту свідка
25-26 січня 2006 року м. Київ
Слідчий в особливо важливих справах Головного управління нагляду за додержанням законів у ЗС України та інших військових формуваннях Генеральної прокуратури України підполковник юстиції Сєдов К. Б., за участі начальника слідчого відділу слідчого управління Головного управління нагляду за додержанням законів у ЗС України та інших військових формуваннях Генеральної прокуратури України полковника юстиції Шапакіна В. В., у приміщенні Головного управління, керуючись ст. ст. 68, 85, 167 та 170 КПК України, допитав у якості свідка:
1. Прізвище, ім'я та по батькові: Вергелес Владислав Анатолійович
6. Місце роботи (служби), рід занять, посада, номер телефону: Служба безпеки України, Слідче управління, в розпорядженні за посадою начальника відділу. Підполковник юстиції.
* * *
Допит свідка Вергелеса В. А. продовжено 26 січня 2006 року о 10 годині 00 хв.
Також вважаю за необхідне розповісти наступне.
Як мені відомо, за час роботи в СБУ колишнього працівника Генеральної прокуратури України Дріжчаного І. В., який зараз є Головою СБ України, у нього склалися вкрай неприязні стосунки з колишнім керівництвом Слідчого управління Служби - начальником генерал-лейтенантом юстиції Атаманюком О. Г. та його першим заступником полковником юстиції Герасименком М. М.
Ця неприязнь викликана тим, що Дріжчаний І. В. допустив низку протиправних дій, про які відкрито заявили ці та інші працівники Слідчого управління СБ України. До їх числа маю честь належати й я сам.
Так, мій вищевказаний підлеглий - старший слідчий капітан юстиції Юр В. М. та інші слідчі з серпня 2004 року розслідували кримінальну справу №222 за фактом контрабанди товарів, контрабандно переміщених через митний кордон України в Ялтинському морському торговельному порту.
У цій справі були затримані предмети контрабанди (одяг, взуття, тканини, велосипедні запчастини тощо) загальною вартістю близько 1 110 000 грн., які приєднані до справи як речові докази й на законних підставах у жовтні 2004 року передані на реалізацію ТзОВ «Свитязь і К» в особі його директора Рибака С. М.
Із цим товариством, яке уповноважене ДПА України для роботи з речовими доказами, Службою безпеки України також було укладено відповідний договір.
Законність цієї реалізації перевірялася СБ України та Генеральною прокуратурою України. Зокрема, Інспекторським управлінням СБУ 15 лютого 2005 року за результатами службового розслідування у зв'язку зі зверненням народного депутата України Косінова прийнято рішення про законність дій та рішень слідчого Юра В. М.
Як мені стало відомо згодом, зазначені товари Рибак С. М. передав для продажу засновнику і фактичному керівнику ТОВ «Будівельна компанія «Фрам» Кириленку Олександру Сергійовичу.
Ця особа, яка входить до найближчого оточення Дріжчаного І. В., обманним шляхом заволоділа речовими доказами у справі № 222, після чого разом з іншими почала їх протиправний розпродаж зі складу № 42 ВАТ «Нива», розташованого по вул. Промисловій, 10 у м. Вишневому Київської області. При цьому він розпродавав речові докази незаконно - без звітування в податкових органах, без оприбуткування товарів, без касових апаратів й за готівку тощо.
18 квітня 2005 року до керівництва Слідчого управління СБ України з письмовою заявою звернувся генеральний директор ТОВ «Свитязь і К» Рибак С. М., який зробив заяву про злочин - повідомив, що Кириленко О. С. разом з іншими особами ухиляється від перерахування коштів, хоча в даний час здійснює їх протиправний продаж за готівку зі складу № 42 ВАТ «Нива».
У зв'язку з викладеним, з метою забезпечення інтересів держави та припинення злочинної діяльності Кириленка О. С. та інших осіб, 18 квітня 2005 року слідчий Юр В. М. прийняв відповідне процесуальне рішення - виніс постанову про проведення перевірки законності при здійсненні реалізації речових доказів, на підставі якої в цей же день опечатав двері складу.
У період із 18 по 27 квітня 2005 року слідчим вживалися заходи для виклику, з метою перевірки вказаного факту, керівників ТОВ «Будівельна компанія «Фрам», яка орендує склад № 42. Однак ці особи від явки всіляко ухилялися.
Тому, з метою врятування речових доказів та забезпечення інтересів держави, керівництвом Слідчого управління СБ України, за погодженням із колишнім першим заступником голови СБУ генерал-лейтенантом Крутовим В. В. (нині - перший заступник голови Ради національної безпеки і оборони України) та колишнім головою СБУ Турчиновим О. В., було прийнято рішення про проведення виїмки речових доказів та перевезення їх для зберігання до іншого місця.
У зв'язку з тим, що Кириленко О. С. висловлював погрози фізичною розправою на адресу слідчих Юра В. М. та Башнянина О. Р., про що вони звернулися із рапортами до керівництва Слідчого управління СБ України, генерал Крутов В. В. прийняв рішення, оформлене відповідним документальним порядком, про забезпечення їхньої фізичної охорони під час роботи на складі бійцями Головного управління «А» СБ України. Все це вказані посадові особи можуть підтвердити в ході допитів.
Крім того, про ці злочинні дії Кириленка О. С. Слідче управління СБ України листом за вих. № 6/3215 від 27 квітня 2005 року повідомило Управління «Б» СБ України.
Безпосередню виїмку речових доказів у справі № 222 зі складу слідчі Юр В. М. і Башнянин О. Р. здійснювали 4-6 травня 2005 року, перевізши їх, згідно з рішенням керівництва Служби безпеки, на склади ТзОВ «Росичі». Там вони й зараз.
Принагідно хочу наголосити, що 5 травня 2005 року відбулися наради при тодішньому заступнику Генерального прокурора України державному раднику юстиції 2-го класу Медведьку О. І. та заступнику начальника управління Генпрокуратури Рябенку В. О. Під час цих нарад, в яких, окрім мене, взяли участь колишній перший заступник начальника Слідчого управління СБ України полковник юстиції Герасименко М. М. і прокурор відділу радник юстиції Буряк В. А., констатовано законність та необхідність викладених дій слідчих із врятування речових доказів. При цьому прокуратурою надані відповідні письмові вказівки в порядку ст. 227 КПК України.
У той же день, за вказівкою Медведька О. І. на склад № 42 виїздили я, працівники Генеральної прокуратури України Буряк В. А. та старший слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Дзігора С. В., які, опитавши присутніх там осіб, ніяких порушень закону з боку слідчих СБУ не виявили.
Однак увечері 4 травня 2005 року мене та полковника юстиції Герасименка М. М. до свого службового кабінету неодноразово викликав генерал-лейтенант юстиції Дріжчаний І. В., який у жорсткій та ультимативній формі надав нам незаконну усну вказівку зняти зі складу охорону, повернути всі товари Кириленку О. С. й залишити його у спокої. В разі відмови він погрожував нам неприємностями по службі, аж до притягнення до кримінальної відповідальності за перевищення влади.
Однак ми категорично відмовилися виконати цю протиправну вказівку, оскільки наші дії були викликані крайньою необхідністю, пов'язаною з рятуванням речових доказів від злочинних зазіхань Кириленка О. С. та інших осіб. Так, як з'ясовано подальшим слідством, ця особа встигла розікрасти речових доказів на суму понад 460 тисяч гривень, які він не відшкодував державі досі.
Злочинний характер його дій повністю підтвердився в ході розслідування кримінальної справи відносно Кириленка О. С. № 265, порушеній Слідчим управлінням СБ України за ч. 5 ст. 191 та іншими статтями Кримінального кодексу. Він був затриманий як підозрюваний слідчим майором юстиції Петращуком О. Г., однак Генеральна прокуратура України забрала цю справу до свого провадження. Станом на вересень 2005 року її розслідував Дзігора С. В., і результати слідства мені не відомі.
Принагідно хочу наголосити, що факт наявності тісних зв'язків між Дріжчаним І. В. та Кириленком О. С. підтвердився під час розслідування справи відносно останнього, яка була на той час у провадженні слідчого Генеральної прокуратури України Дзігори С. В. - про це не лише показали свідки (полковник Крижанівський В. В., інших не пам'ятаю), а й підтверджено даними про телефонні з'єднання між ними.
Як результат, ця принципова позиція з боку мене та інших керівників й працівників Слідчого управління СБ України щодо протиправних дій Дріжчаного І. В. у кримінальних справах № 222 і № 236 викликала помсту з його боку.
Так, вже 12 травня 2005 року він прийняв незаконне рішення про відсторонення мене та підполковника юстиції Ткаченка В. І. від займаних нами посад через надумане обвинувачення в тому, що ми нібито розголошували інформацію про хід розслідування справи № 236 стороннім особам. Кримінальну справу було передано від Ткаченка В. І. в провадження підполковнику юстиції Маякову В. А.
При цьому відносно нас почалися оперативно-розшукові дії, котрі велися, як мені відомо, з грубими порушеннями чинного законодавства. Так, я декілька разів виявляв за собою зовнішнє стеження, а Ткаченко В. І., крім того, виявив у своїй квартирі замасковану відеокамеру.
Як нам стало відомо, ці заходи чомусь організовувалися й провадилися не Управлінням «Б» СБ України, а сторонніми особами - Управлінням енергетичної безпеки ДКЗЕД СБ України, без заведення необхідної в даному випадку оперативно-розшукової справи тощо.
Також проти нас із Ткаченком В. І. розпочалося ініційоване особисто Дріжчаним І. В. службове розслідування, яке завершилося наприкінці червня 2005 року. Цим розслідуванням не підтвердився факт розголошення нами конфіденційної інформації у кримінальній справі №236 стороннім особам. Однак нас було безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено догану (особисто мені - 1 серпня 2005 року нинішнім начальником Слідчого управління СБ України полковником юстиції Нестерюком Л. В.).
У зв'язку з цим 18 серпня 2005 року я і підполковник юстиції Ткаченко В. І. звернулися з відповідними скаргами на незаконні дії Дріжчаного І. В. та інших працівників Служби безпеки України до військового місцевого суду Київського гарнізону (суддя підполковник юстиції Дячук С. І.).
Після початку судових засідань та виявлення в суді незаконного характеру дій щодо нас керівництво СБ України в листопаді 2005 року схаменулося - прийняло рішення про скасування накладених на нас дисциплінарних стягнень. Однак судовий розгляд щодо незаконних дій відносно мене триває далі, оскільки я впевнений у тому, що мої конституційні права й свободи як громадянина України були грубо порушені протиправними діями окремих керівників Служби. Я зроблю все можливе, щоб відстояти своє чесне ім'я.
(Тексти рапортiв та протоколiв допитiв - з iнтернет-сайту «Майдан»).
