Рештки духовного центру, викинуті надвір узимку 2005-го.
9 лютого, через рік після злочинного нападу на патріархію УАПЦ, на засіданні Синоду УПЦ Московського патріархату було створено комісію для діалогу з Українською автокефальною православною церквою (так чомусь прийнято називати угруповання, що осіло в захопленому приміщенні). Комісії дали гарну назву - «з питань відновлення православної єдності в Україні». Ініціювала акцію «УАПЦ». Цікаво, що подібне «єднання» було задеклароване ще в 1995 році. Як повідомляє прес-служба УПЦ, воно було припинене «через внутрішні проблеми в УАПЦ». Ту ж причину, як по писаному, називає і клірик УПЦ МП о. Петро Зуєв. Тепер, на думку Московського патріархату, ситуація з УАПЦ, нарешті, нормалізувалася. «Сам факт відновлення переговорів свідчить про те, що клімат у країні, зокрема в православному середовищі, змінюється», - висловився отець Петро в інтерв'ю Релігійно-інформаційній службі (РІСУ).
Які ж то «внутрішні проблеми» роздирали одинадцять років тому УАПЦ? Тоді, після раптової смерті патріарха Володимира (Романюка), УПЦ КП мав очолити новий предстоятель. Щоб перешкодити цьому, група найманців затіяла «єднання розбратом» - спробу розколу одночасно і УАПЦ, і УПЦ КП під приводом їх об'єднання в нове утворення - «УАПЦ-КП». Очолив «дійство» Валерій Кудряков, на той час єпископ. Не досягши успіху, він ініціював оті переговори з УПЦ МП, теж неуспішні, бо ж Кудряков не представляв Церкви. До речі, охочий до всіляких перемовин митрополит Мефодій у 2005 році затіяв «об'єднання» з УПЦ КП. Переговори з її Предстоятелем відбулися в опечатаному приміщенні патріархії УАПЦ, за участі представника державної влади. Сам же Кудряков і зірвав цей штучний «діалог».
Дивного митрополита багато в чому звинувачують: у кримінальних злочинах, пристрасті до лихослів'я та рукопашного бою. Подейкують, що в час приналежності до Російської православної церкви був він засуджений за злісне хуліганство й пережив заборону в священнослужінні. Перейшовши у 1990-му до відновленої УАПЦ, знову знайшов застосування рукам: бився з греко-католиками та організовував «бригади» для захоплення храмів Московського патріархату. Полюбляв дорогі авто і не цурався мирських задоволень. Опинившись в УПЦ КП, отримав єпископський сан. Однак ніхто не знає, хто ж його висвятив на єпископа. Якось, коли голова Львівського православного братства спитав у Кудрякова про такі документи, той кинувся на нього з палицею. Потім Кудряков став митрополитом... Злі язики плещуть, що він «пішов на підвищення» з подання Кучми. І саме завдяки впливу «гаранта», мовляв, помісний собор УАПЦ у вересні 2000 року (після відходу блаженної пам'яті патріарха Димитрія) проголосив тернопільського митрополита Мефодія (Кудрякова) предстоятелем Церкви. Духовним опікуном УАПЦ визнали митрополита Костянтина, а єпископа Ігоря (Ісіченка) - керуючим справами патріархії, що представляє інтереси митрополита Костянтина в Україні.
Команда у владики-оригінала теж особлива. Тернополяни залюбки переказують історію зі стріляниною, коли митрополит Мефодій напідпитку ввірвався з колегою-священиком і двома унсовцями до ресторану «Доміно» і лякав своїм «вінчестером» дівчат-«нічних метеликів». Прес-секретарем Кудрякова став Богдан Кулик, єпископ УАПЦ (соборноправної). Це клоноване відгалуження церкви очолював його брат, ієромонах Сава Кулик, який тепер представляється «митрополитом Моїсеєм», оголосивши себе «реінкарнацією» цього пророка. Рідний брат Кудрякова, як переповідають, працює в російському ФСБ. Поговір не мовчить і про митрополитового батька - старші галичани чомусь згадують його з острахом, як і катівні НКВС. Мимоволi спливає дивна схожiсть «команди Кудрякова» й псевдозагонiв, перебраних у форму УПА, органiзованих енкаведистами наприкiнцi 1940-х рокiв для «демонiзацiї» повстанського вiйська.
Митрополит опанував унікальний метод виховання священиків, які «чинять непослух». Трапляється, що для цього доводиться приставляти до голови непокірного свій улюблений «вінчестер». Або ж «вистрелювати» у «ворогів» шрапнеллю вишуканих нецензурних слівець, як-от на прийомі у посольстві США, куди церковника запросили, не підозрюючи про його паранормальні можливості...
Де вже за такими яскраво-небуденними подіями цікавитися церковною газетою, Центром візантиністики (що досліджує давні традиції християнського мистецтва України), бібліотекою патріархії або ж опікуватися створенням галереї ікон? Отож митрополит Мефодій захоплюється іншою справою - його «на підставі декрету Князя Великого Магістра Ордену Святого Станіслава» проголошують капеланом цієї окультної спільноти. В Андріївській церкві (знаковому храмі православ'я), який «великі покровителі» надали йому для богослужінь, Кудряков «висвячував» силовиків, податківців, чиновників. Як виявилося, керівництво таємничого «ордену» ще й платило за оренду «храмового приміщення». Поповзли чутки, що «Андріївську церкву осквернили масони». Веселково виглядає і політична діяльність цього релігійника. На парламентських виборах-2002 він агітував за СДПУ(о), а на президентських-2004 - за Януковича.
Кудряков не раз натякав, що приміщення патріархії на Трьохсвятительській йому подобається. «На жаль, у наш час церква стала дуже зручним місцем для шахраїв і навіть злочинців, які, маскуючись рясами та хрестами, вирішують свої матеріальні й інші проблеми, - каже секретар розгромленого Українського центру візантиністки і патрології Наталя Стависька. - Як на мене, митрополит Мефодій з компанією використав внутрішньоцерковну напругу, яку сам і створив, з метою збагачення. Остаточно мотиви захоплення приміщення патріархії УАПЦ з'ясувалися 23 лютого 2006 року, коли представники викинутих на вулицю організацій на чолі з судовим виконавцем Шевченківської районної виконавчої служби виявили, що майно зникло з опечатаного приміщення».
Прибуток від краденого мав бути немалим. Комп'ютери, редакційна каса, понад 300 старовинних і нових ікон, речі з церковної крамниці, кілька тисяч книг... Злочинці викрали документацію і печатку Центру візантиністики і патрології, привласнили техніку й посібники недільної школи, знищили молодіжний християнський клуб і каплицю. Адже патріархія УАПЦ була потужним духовним центром, відомим на всю Україну, відкритим і для православних, і для римо- і греко-католиків. «Майно було описане, - згадує Наталя Стависька. - Але доволі дивно. Старовинні й сучасні ікони були оцінені по 40 гривень. Експертом виступав співробітник Музею російського мистецтва. Не віриться, що ця людина не знала, скільки насправді коштує старовинна ікона. Є всі підстави притягти цю особу до кримінальної відповідальності». У кабінеті пані Наталі зберігалося близько 100 книг, необхідних їй у роботі - довідники, словники, видання з мистецтвознавства. Шафа з книжками редактора газети «Наша Віра» Євгена Сверстюка і бібліотека Центру візантиністики також канули в Лету. У крамниці було багато сучасних ікон, також старовинні образи, які люди жертвували для церков, що будуються. Адреси більшості художників і записи економа про пожертви, як і вся документація, лишилися у захопленій будівлі.
«27 березня 2005 року ми зайшли до приміщення патріархії, отримавши на це дозвіл від судових виконавців, - розповідає Наталя Стависька. - Вийняли двері, які вони там уже поставили. І потрапили всередину - вперше після нападу. Нічого не було опечатано, двері всіх кімнат були відчинені. Мій стіл був без скриньок. Їх я знайшла на другому поверсі, порожні. Усе майно - редакції, Центру візантиністки - звалене на підлозі. А те, що особливо сподобалося, захопники порозбирали по своїх кабінетах - оздобили стіни іконами, картинами. Свої книги я побачила на їхніх полицях. Потім прибіг їхній адвокат і йому за дві години зробили якусь постанову, якою нам заборонили перебувати у приміщенні патріархії. Міліція була на їхньому боці».
У потерпілих зняли побиття і двічі брали показання. Перший раз - у той же вечір. І другий - після розмови з міністром внутрішніх справ. Однак на 5-му каналi розповісти «про те, що сталося», запросили архімандрита Іларіона (Дамаскіна), який очолював бойовиків. Втомившись чекати «справедливого суду», 10 березня громадянська кампанія ПОРА, Молодіжний націоналістичний конгрес, Національний альянс, духовенство та вірні УАПЦ встановили намети під стінами секретаріату Президента України. Шатра оздобили гаслами: «Бандитів геть із Церкви!», «Валерій Кудряков - бандит у рясі!». Президентові передали Звернення, де роз'яснено, що дії Кудрякова «спровоковані політичними силами, зацікавленими в дестабілізації церковного життя в Україні». Пізно увечері 11 березня з представниками пікетуючих зустрівся міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Отримавши від міністра гарантії реального вирішення вимог, протестуючі демонтували намети.
А через місяць, 6 квітня, Шевченківський районний суд м.Києва виніс рішення за позовом митрополита Кудрякова «до Українського центру візантистики і патрології та колективного підприємства редакції газети «Наша віра». Суд, як не дивно, зобов'язав потерпілих від нападу «не чинити перешкод» Кудрякову в користуванні приміщенням патріархії УАПЦ. Архієпископу Ігорю (Ісіченку) суд наказав передати «всю фінансово-господарську, катехитичну документацію патріархії УАПЦ, бланки цієї релігійної установи, всі наявні в нього ключі від приміщення патріархії УАПЦ в будинку №8 по вул. Трьохсвятительській в м.Києві». Щоправда, вимогу митрополита Мефодія «про сплату йому архієпископом Ігорем (Ісіченком) 200 тис. гривень «за моральні збитки» суд відхилив. І ухвалив «повернути власникам майно, захоплене групою митрополита Мефодія».
14 квітня 2005-го Євген Сверстюк оприлюднив «Відкритий лист до міністра Луценка», де пише, що «нападники подали позов до суду з метою узаконення грабунку». 27 вересня 2005 року Шевченківський районний суд ще раз виніс рішення про повернення майна власникам. Після цих судових рішень власники вже чотири рази намагалися повернути свої речі. Однак захопники не відчиняли приміщення.
«23 лютого 2006 року судовий виконавець разом із нашими офіційними представниками, потрапивши до приміщення патріархії УАПЦ, побачили, що кімнати, де зберігалося описане майно, - порожні, майно вивезено в невідомому напрямку, а у приміщенні хазяйнують представники Партії захисників вітчизни Юрія Кармазіна», - розповіла Наталя Стависька. Звернення до Президента, уряду й Верховної Ради подавали також народні депутати, художники (зокрема, пограбовані внаслідок нападу), філософи, співаки, письменники, дисиденти. Звучить, мабуть, непереконливо? У відповідях чиновники пояснювали: «дані події є внутрішньою справою Церкви, в які держава не втручається». «Відтепер, якщо хтось хоче когось пограбувати, відлупцювати, то найкраще це робити на церковній території, бо з пояснень наших урядовців виходить, що людина, яка переступає поріг церковного двору, автоматично перестає бути громадянином України», - сумно жартує пані Стависька.
Помалу вкривається туманом спогад про затишну книгарню патріархії на подвір'ї Михайлівського монастиря, куди будь-коли можна було прийти й купити добру книгу. А то й просто почитати. Тихе, невечірнє світло розходилося від свічок завжди відкритого храму. Пригадую, як брала інтерв'ю у Євгена Сверстюка в редакції - при свічці, бо з проводкою у старій будівлі на Трьохсвятительській, 8-а були проблеми... Тепер там «євроремонт». Довкола нових, «крутих» дверей нові хазяї поставили чавунний паркан. У грудні під стіни будівлі, просто на сніг, бандити викинули непотрібні їм рештки духовного центру: папки з рукописами, стоси газет і журналів. Ось, з приміщення колишньої патріархії виходить і відчиняє дороге авто кремезний молодик у шкірянці й спортивних штанях, на розчепірених пальцях у нього - кілька золотих перстнів. «Скажіть, а тут є книгарня?» - запитую в молодика. «Нєту!» - дивується він. «А церква?» - «Нєту!» Знищили, як у тридцяті роки. Але ж тоді оперативники не рядилися в ряси...
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
