Коаліція у переддень війни?

      Минув іще один день із відведеного Конституцією на формування парламентської більшості строку, а коаліції все немає. Це вже, здається, нікого й не дивує - інтрига явно затяглася, і на тлі холодного літа з поганим урожаєм садовини-городини, підвищення комунальних тарифів та футбольних «жнив» у Німеччині затяжні переговори помаранчево-синьо-малинових політиків викликають у кращому випадку бажання сплюнути.

      Відповідний - індиферентно-знуджений - настрій панував учора й у Верховній Раді. Навіть ейфорії від перемоги нашої збірної не спостерігалося: депутати зійшлися, посиділи півгодини й знову розійшлися. З огляду на те, що заяви про створення коаліції не було, а без цього працювати немає сенсу - навіть якщо обрати спікера й розподілити парламентські комітети, після створення більшості все доведеться перегравати, - головуючий на засіданні соціаліст Іван Бокий оголосив перерву. До 16-ї, але фактично - до сьогодні, адже, наприклад, «нашоукраїнець» Роман Безсмертний і не приховував, що раніше середи створити коаліцію однаково не вдасться.

      Так склалося, що якщо раніше потенційні партнери по «демократичній» коаліції шантажували «Нашу Україну», фактично диктуючи їй свої умови, то тепер саме «НУ» опинилася у ролі дівки на виданні, до якої сватається багато завидних женихів, і можна покомизитися, роблячи вибір. У кулуарах ходили чутки, що увечері понеділка Безсмертний прийшов на засідання ради «НУ» із двома майже однаковими документами. Під одним стояли підписи Миколи Азарова і Раїси Богатирьової, під другим - Олександра Мороза і Юлії Тимошенко. «Нашоукраїнцям» залишалося тільки вибрати один із двох варіантів коаліційної угоди (а йдеться саме про неї) й завізувати її своїми «автографами». Завдання виявилося надто складним, а десь у далекому Гамбургу наші вже забили перший гол, тож партійці швиденько «згорнулися» й вирушили до телевізорів - уболівати.

      Не дивно, що коли головуючий на засіданні ВР наступного ранку оголосив виступи від фракцій, на трибуну ніхто особливо не рвався: заявку подав лише один Олександр Мороз від СПУ. Сан Санич констатував, що процес створення коаліції, хоч якою вона буде, добігає кінця, й наголосив: Соцпартія від своїх принципів щодо НАТО, земельної власності тощо не відступить, і застеріг від ревізії конституційної реформи, бо «з цього нічого не вийде». Згодом у розмові з журналістами Мороз запевнив, що його політична сила піде тільки в «демократичну» коаліцію, а в іншому випадку перейде в опозицію.

      Від «Нашої України» знехотя («як немає кому говорити, то хай говорить Безсмертний, так?») виступив Роман Безсмертний, закликавши до створення «стабілізаційної» коаліції. Мовляв, понад 300 нардепів мають спільні погляди на політичну й економічну реформи, тож чи варто сваритися-ділитися, якщо можна об'єднатися всім у, висловлюючись словами Юлії Тимошенко, один великий «вінегрет».

      Сама Юлія Володимирівна, не забувши привітати футболістів збірної України, які цього разу й справді не підписали коаліційну угоду із суперниками, знову розпиналася про те, які безсовісні «помаранчеві» партнери («знайшли нові зачіпки, щоб не підписувати угоду з БЮТ та СПУ», «не здивуюся, якщо підпишуть із «регіонами» тощо). Принагідно Тимошенко розвинула футбольну тему: «Уявіть, що б було, якби українці грали одночасно і з Саудівською Аравією, і з Іспанією. Нескладно здогадатися, хто в українській політиці Саудівська Аравія - за рівнем капіталу , і хто Іспанія - за професіоналізмом». Також леді Ю знову наголосила, що її блок погоджується вже на все (а раніше чим думали?) «із закритими очима», «бо ситуація в країні розгортається таким чином, що всюди спостерігається криза».

      Спокійна і впевнена в собі Партія регіонів (якщо Президент розпустить ВР, дострокові вибори будуть на руку саме «синім» та комуністам) дала «коаліціонерам» від «Нашої України» добу на роздуми й вустами Миколи Азарова попередила: якщо коаліцію не буде створено до 21 червня, «регіонали» разом з іншими «свідомими» депутатами самостійно оберуть керівництво парламенту. До речі, за словами Азарова, суперечливе питання про вступ України до НАТО «сторони» (себто ПР і «НУ») домовилися віддати на розсуд всенародного референдуму.

      Отже, в роботі парламенту триває перерва, яка все більше наближає нас до розв'язки. Можливо, це трапиться навіть сьогодні. І незалежно від складу коаліції багато хто зітхне з полегшенням: ситуація в країні справді не терпить бездіяльності законодавчої влади. Хоча тим, хто стояв на Майдані, незалежно від симпатій чи антипатії до «Нашої України», Блоку Тимошенко чи соціалістів, буде неймовірно гірко бачити у владі «мікс» із тих, кого вони привели у владу, й тих, проти кого так палко, запекло й до останнього боролися...

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Лілія Григорович,

народний депутат від «Нашої України»,

про те, коли і яка буде створена коаліція:

      - Кричати «Шайбу! Шайбу!» в цьому випадку зовсім зайве. Це не спортивне змагання, де гасло «швидше, вище, сильніше» приводить до перемоги; у політиці якісний процес роботи дещо відрізняється. Я думаю, що якби всі не почали кричати «шайбу!» буквально з першого дня, уже, можливо, все було б і готово. А так ми ще не вийшли за рамки коаліції, а суспільство вже сидить як на пороховій діжці.

      І при цьому жоден політик сьогодні не сказав, чому раптом так сталося, що єдиною політичною силою, яка бере на себе відповідальність, стала «Наша Україна»? Чому вона, призупинивши переговори в рамках «трійки», раптом почала переговори з «двійкою»? Це катастрофа, що 47 мільйонів людей цього просто не розуміють. А я вам розповім, чому: тому, що справедливість воістину є і за неї треба боротися. Не тільки під час виборів, а - особливо - після. От тільки справедливість має бути одна. В Юлії Володимирівни (Тимошенко. - Ред.), на жаль, на кожний політичний випадок - інша справедливість. Під час виборів вся країна чула, як вона всюди говорила, що Президент і «Наша Україна» - це зовсім різні речі, були навіть такі «перли», що «Віктор Ющенко голосуватиме за БЮТ». Це була її перша справедливість. Тепер же Тимошенко каже зовсім інше: мовляв, «Наша Україна» вже й так усе має, адже отримала Президента, тому чого їй ще треба? От вам і друга справедливість. Тож поки Юлія Володимирівна не інвентаризує всі свої справедливості й не зведе їх до одного знаменника, то переговори триватимуть у двох форматах. Одна ситуація породжує іншу. А дехто воліє нічого цього не бачити й кричить: «Дайош коаліцію за один день», а далі хоч трава не рости.

      Ви ж чули виступи Тимошенко - у кожному з них бринить така палка нелюбов до «Нашої України», якої щодо Юлії Володимирівни не відчувається у словах жодного з наших речників. Знаєте, коли я почула про ту площадку (навпроти державної дачі Президента. - Ред,), на якій вирубали ялинки... Навряд чи Тимошенко хоч колись на тій площадці, яка існувала півтора року, стояла разом із людьми, які прийшли щось просити у Президента. А я - донька репресованого священика, яка 12 років не торгувала газом, а чесно працювала на демократію, сім місяців стояла у Юлії Володимирівни під прем'єрським кабінетом із петиціями від Сумської області, яку я курую в «Нашій Україні», і вона мене так і не прийняла. Хоча весь цей час до неї ногою відчиняли двері ду-уже «дорогі» люди. Але я про це не говорила, бо ж уже не перший рік у політиці, знаю, що заради деяких речей можна проковтнути навіть образу. А в Юлії Володимирівни є жага абсолютної влади, яка мені як людині зрозуміла, але чи відповідає вона національним інтересам? І чи буде коаліція з такими неврегульованими вибриками довготривалою? Особисто я хочу, аби коаліція проіснувала всі п'ять років, інакше ми просто нічого не встигнемо зробити для народу.

      - Тобто, на вашу думку, тепер уже ймовірніший варіант створення коаліції з Партією регіонів?

      - (Люто). Говорила-їхала, сіла та й підвезлася! От горе з цими журналістами, ну що ви такі... Я - за «по-ма-ран-че-ву» коаліціїю!!! «Помаранчеву», щоб мій батько в могилі не перевернувся! Я не знаю, що краще - Нерон у папасі чи Муссоліні в спідниці. І притримуюся такої позиції тільки тому, що вважаю: між суб'єктивною доцільністю і національним поступом «помаранчева» коаліція - це для національного поступу трішечки більший люфт, от і все.

В'ячеслав Кириленко,

в.о. віце-прем'єр-міністра, народний депутат від «НУ»:

      - Той виборець, який нас підтримував у 2004 та 2006 роках, не пробачить жодної іншої угоди, крім угоди про створення [«помаранчевої»] коаліції демократичних сил.