Як на Майданi

      Проти України йде війна. І цього разу ворог, якому саме існування такої держави, як Україна, заважає гірше більма в оці, схоже, налаштований на перемогу більш ніж серйозно. Чому саме тепер, коли до влади нібито прийшов нарешті такий довгоочікуваний український Президент, у нашій державі розгорнувся справжній антиукраїнський шабаш, а всі телеканали сусідньої країни, з якою ми так прагнули дружити, що аж вшанували її першим офіційним візитом новообраного гаранта Конституції, зриваючи голос, прямим текстом віщають про те, що Україна - «іспокон вєков» російська територія, що саме існування такої держави на карті світу є «історічєскім нєдоразумєнієм» тощо? Про що це свідчить - про слабкість нашої влади, її небажання щось робити, про нашу, народну, власну дурість та інфантильність?

      Таких запитань можна ставити безліч, і навряд чи хоч одна з можливих відповідей потішить наше самолюбство. У ситуації фактичного безвладдя активізуються ті сили, які прагнуть розвалити, знищити Україну. Власне, запитувати й навіть відповідати вже пізно - настав час щось робити. Саме про це говорили й до цього закликали одне одного учасники Всеукраїнської народної ради, яка зібралася вчора в Українському домі Києва, аби обговорити небезпечну для українства ситуацію, що склалася в Україні.

      «Ба, знайомі всі обличчя!» - вигукнув би класик, потрапивши на цей захід. Ті самі люди, які виборювали Незалежність наприкінці 1980-х - початку 90-х. Ті самі слова. Невже за 15 років існування суверенної України НІЧОГО не змінилося? Навіть вступна промова голови Всеукраїнського об'єднання «Просвіта» й представника Української народної партії (вона, як і більшість присутніх у залі сил та їхніх членів, на минулих виборах не потрапила до парламенту) наштовхувала на думку, що десь ми це вже чули.

      Основний месидж - у культурно-національному сенсі все у нас погано і з кожним днем стає ще гірше, зате нарешті маємо хорошого Президента. Він повинен узяти всю повноту влади у свої руки, бо наразі в Україні панує фактичне безвладдя (Верховна Рада по суті не працює, Конституційного Суду немає, Служба безпеки невідомо чим займається й на яку державу працює тощо) й ні до чого, окрім хаосу й руйнації державності, це не призведе. Власне, саме таким став основний висновок першого засідання ВНР. Ухвалили збори й обов'язкову резолюцію, в якій є багато правильних слів і висновків - про небезпеку, яка загрожує українській Незалежності, про «стан некерованості, безладу й беззаконня» в державі, де «нахабно підняли голови так і не покарані корупціонери та політичні пройдисвіти», про той руйнівний вплив, який справила в цій ситуації на Україну «так звана політична реформа Мороза-Медведчука, за якої в державі відсутній будь-хто, хто несе персональну відповідальність за все, що в ній діється», натомість наявний «пріоритет колективної безвідповідальності Верховної Ради». Всеукраїнська народна рада заявляє, що боронитиме всіма можливими способами, включно з найрадикальнішими, суверенітет та незалежність України, не дозволить зруйнувати її унітарність і все зробить для того, аби відродження української мови, культури та духовності набуло історично справедливого, незворотного розвитку. А від Президента Ющенка всеукраїнські збори вимагають «пройнятися розумінням повноти своєї відповідальності за все, що діється в країні» й знайти в собі де Голля - тобто створити в Україні сильну президентську владу на кшталт тієї, яка ввійшла в історію під іменем великого французького керманича. ВНР наголошує на тому, що інформаційний простір України необхідно негайно звільнити від окупації ідеологією та мовою російської держави й домогтися, аби всі ЗМІ незалежно від форм власності працювали на зміцнення української держави, утвердження її гідності та авторитету. У сферах науки, мови, культури і духовності також має запанувати національна складова.

      Це все правильно, слушно і нагально. Але чомусь від усіх «правильних» промов, резолюцій і закликів дедалі сильніше боліло серце. «Чи не досить товкти воду у ступі, адже про все це ми говорили ще в 1990-х?» - надходили в президію розпачливі записки. І недарма найпалкішими оваціями зібрання зустріло виступ Юрія Іллєнка - відомого режисера й палкого патріота (на жаль, ВО «Свобода», у першій п'ятірці якого пан Юрій балотувався до Верховної Ради, прохідний бар'єр не подолало). Мабуть, він має рацію у тому, що на виборах програли не праві, а народ. «Наша Україна», БЮТ, СПУ, не кажучи вже про Партію регіонів і КПУ - у Верховній Раді представлені не-українськими силами. Навіть ті, кого ми досі за інерцією іменуємо «помаранчевими», не мають (за винятком невпливової меншості) ідеологічної складової, «їх насамперед турбує не Україна, а власні посади й бізнес». «На Майдані народ проголосував за Віктора Ющенка, і він нам багато чого обіцяв, - нагадав Іллєнко. - Чому ж ці обіцянки не виконуються? І взагалі, скільки можна говорити про «Помаранчеву революцію» - революції змінюють устрій, порядок, культуру тощо, революції запускають гільйотину. А у нас - нічого не змінилося: федералісти й порушники Конституції гуляють на волі й нічого не бояться. Тож у цій ситуації безвладдя пам'ятаймо, що за Конституцією влада належить народу»...

      Майже кожну фразу Іллєнка зал сприймав  гучними оплесками, підхопившись після пропозиції перетворити ці збори на потужний правий рух (промовець запропонував назвати його «Українською домінантою») на ноги й влаштувавши пану Юрію овації.

      Власне, як слушно зазначив Дми-тро Павличко, після цього можна було вже нічого не говорити. Хіба те, що в нинішній ситуації частково винні й лідери націонал-патріотичних партій, які, замість згуртуватися, пішли на вибори окремо й залишили владу без правого крила. До слова, виступ колишнього «нашоукраїнця», а тепер -БЮТівця Володимира Яворівського, який теж говорив правильні речі, аудиторія засвистала. І не тому, що вiн, звертаючись «до Банкової», сказав: «Вікторе Андрійовичу, ми вас вигадали» - ні, Президента, на якого тут усе ж покладали останні надії, критикували багато всі. А тому, що про патріотичні почуття - до держави, а не до власної персони, - нинішньої «героїні» Яворівського Юлії Тимошенко в «правих» колах ілюзії давно зникли.

      Віктор Ющенко на збори ВНР також був запрошений. Але не прийшов. Можливо, мав набагато важливіші справи. (Нагадаємо, десь саме в цей час «НУ» вела коаліційні переговори з ненависниками всього українського - ПР). Але для численних журналістів російських ЗМІ, яких цей захід, схоже, привабив значно більше, ніж українську пресу, відсутність Президента, очевидно, стане доброю нагодою позловтішатися. До слова, послухавши кілька розмов кореспондентів російських мас-медіа з українськими політиками, «УМ» зайвий раз переконалася в засвоєній нещодавно, під час вимушеного тривалого ознайомлення з телеканалами РФ, істині: аби стати палким українським патріотом, досить послухати, як ТАМ говорять про Україну.

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Павло Мовчан, голова ВО «Просвіта»:

      - Ініціатива скликати Всеукраїнську народну раду йшла від багатьох громадських організацій і політичних сил, які поділяють цю тривогу й розуміють, що в цей важкий час треба, щоб Президент взяв на себе повноту влади і вживав рішучих та адекватних заходів, щоб припинити сепаратизм, спрямований на розвал української держави.

      Від Ющенка чекають рішучих дій, і ми сьогодні даємо йому такий месидж. Не треба робити вигляд, що тимчасова злагода стабілізує ситуацію на тривалий час - навпаки, це буде нетривала передишка перед іще гіршим розбратом. Російські політики відверто говорять про те, що «яблоко созрело», тобто прийшов час знищити таке нелюбе їм наше державне утворення.. Тому й ведеться така послідовна атака - газова, м'ясо-молочна й багато інших. От наші тривоги й сконсолідувалися в цьому єдиному органі, ВНР, який стане постійно діючою структурою. Будемо збиратися, висловлювати пропозиції...

      - Чому саме тепер, коли ми маємо українського Президента, спалахнула істерія щодо оголошення регіональною російської мови?

      - Мовний інструментарій - це лише один із засобів атаки. Це димова завіса, за якою криються зовсім інші плани. За цим стоїть дуже потужна сила: йдеться не лише про «п'яту колону» в Україні, яку фінансує Кремль, а й про Москву, яка відверто оголосила війну Україні і нашому Президентові в тому числі.

      - Ви хочете сказати, що саме українськість і патріотизм Ющенка спровокував цю війну?

      - Ні, я хочу сказати, що просто демократію дехто витрактував по-своєму. «Демократія» - це не означає «беззаконня», як багато хто вважає. І хибною, неприпустимою є позиція Президента: «Аби спокій». Звісно, спокій - це добре, але на чому він грунтується? На домовленостях, які порушуються одразу, щойно за Ахметовим закриються двері?