Триєдина радість

      Трійця, Зішестя Святого Духа або ж П'ятидесятниця - найбільше після Великодня свято. Його відзначають завжди в неділю, на 50-й день після Великодня. Цього дня, за обіцянкою Спасителя, на апостолів зійшов Святий Дух, і вони отримали дар говорити різними мовами. «Коли ж почався день П'ятидесятниці, всі учні були однодушно разом в одному місці. І несподівано зчинився шум з неба, ніби буря раптова зірвалася, та й наповнив yвесь дім, де вони сиділи. І з'явилися їм поділені язики, наче вогняні, й осіли по одному на кожному з них. Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух їм давав промовляти», - свідчить Євангеліє. Цього дня Бог об'явився людству в усій повноті - єдиним у трьох іпостасях. Тоді ж започаткувалася на землі Церква - спільнота християн. Сповідники Старого Заповіту відзначають надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після Пасхи - Виходу з Єгипту.

      Ікона свята, як пояснюють богослови, зображує народження Церкви. Апостоли сидять у кріслах, як учасники Вселенського Собору. Поміж ними є порожнє освітлене місце: це невидимий, але завжди присутній Христос, Глава свого містичного Тіла. Вгорі образа, за каноном, зображують півколо неба, з якого сходять промені дарів Святого Духа. Над апостолами малюють вогненні язики. У старозавітні часи Господь покарав засліплених гординею будівничих Вавилонської вежі змішанням мов. Тепер апостоли через вогненне знання набули здатності у мовному розмаїтті ширити істину своєї віри.

      У ІІІ столітті свято Трійці стало загальновизнаним серед християн. З часом святкування, подібно до Великоднього, поширилося на весь наступний тиждень. Свято-Троїцький понеділок призначається для віддавання честі Святому Духу, як третій Божій Особі. «Дух істини... наведе вас на всю правду», - навчав Христос. Св. апостол Павло каже: «Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість і стриманість».

      У дні П'ятидесятниці, за стародавнім звичаєм, іудеї вкривали підлогу своїх храмів запашною травою (до дарування Закону це свято відзначали як день закінчення жнив і подяки за земні плоди), а оселі замаювали зеленню і квітами. Зелене гілля є символом життєдайності, і новозавітна Церква сприйняла цей звичай: як щовесни оновлюється зелень, так і християнська душа щоразу оновлюється Святим Духом.

      За українськими дохристиянськими звичаями, оселю також замаювали квітами, гілками клена і липи - клечанням, підлогу встеляли духмяними травами. Так роблять і зараз. На підвіконня дівчині радять класти м'яту, любисток і гілки в'язу (щоб хлопці в'язли). На столах ставлять букети пишних півоній, ясмину, фіалок. Зеленими гілками прикрашають також святі ікони і портрети родичів. Клечання в традиційному світогляді українців - це символ водночас і життя, і зв'язку з предками. У Зелену суботу поминають самогубців, потопельників та тих, що загинули безвісти й на чужині. У деяких цього суботнього вечора влаштовують родинну обрядову вечерю, на яку готують сім страв, передусім кашу. Перед іконами запалюють лампадку, на вікні - поминальну свічку, поставлену в горнятко з зерном. Особливо згадують у ці дні героїв, які полягли на полі бою, захищаючи рідний край. В Україні прийнято до Зелених свят впорядковувати символічні могили січових стрільців та вояків УПА.