Сектор «довічників»: потрапити легко - вийти майже неможливо. (Івана ЛЕОНОВА.)
У грудні 2001 року в Харкові було скоєно жорстоке вбивство чотирьох людей, серед яких малолітня дитина. Вироком Харківського апеляційного суду від 31 березня 2003 року винним у злочині визнано Козаченка Віталія Миколайовича, якого засуджено до довічного ув'язнення з конфіскацією всього особистого майна. Ухвалою колегії суддів Судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 14.10.2003 року касаційні скарги засудженого та його захисників залишені без задоволення, а вирок суду - без зміни.
Та, попри подібну категоричність суду, в цій справі, виявляється, далеко не все так однозначно. Зокрема адвокат засудженого та захисник вважають вирок безпідставним, незаконним та таким, що підлягає відміні. На чому базується їхня впевненість? Насамперед, вони оперують фактами грубих порушень чинного законодавства, внаслідок чого помилкові висновки слідства лягли в основу судової помилки. До речі, один із колишніх генеральних прокурорів України, ознайомившись із матеріалами справи, все ж визнав помилки слідства, однак нового розгляду так і не відбулося. Отож захисник засудженого і його мати Козаченко Валентина Іванівна продовжує звертатися в усі вищі судові інстанції з відповідними клопотаннями про перегляд справи.
«Я сама працюю в міліції майже 30 років, але такої фальсифікації матеріалів справи ще не зустрічала, - запевняє мешканка Слов'янська. - Усі, з ким би з працівників міліції, прокуратури та судів не спілкувались, хапаються за голови: як при таких порушеннях можна було направляти справу до суду і тим більше виносити вирок - довічне позбавлення волі!?». Ось той «крик душі», з яким звернулася до редакції «УМ» Валентина Козаченко.
«У вироку апеляційного суду Харківської області вказано, що Козаченко В. здійснив навмисне вбивство чотирьох осіб о 9-й годині 12 грудня 2001 року. Такий висновок суду не відповідає матеріалам, наявним у кримінальній справі, бо, згідно з висновком судово-медичної експертизи, смерть потерпілих настала в період з 10-ї до 14-ї години - тобто в той час, коли Козаченко їхав у автобусі з Харкова додому, в Слов'янськ. Під час досудового й судового слідства його алібі було підтверджено свідченнями свідка у справі Аллахвердян А., який підтвердив: Козаченко В. того дня дійсно їхав у автобусі, що відходить із Харкова у 10.15. Проте слідчий Харківської обласної прокуратури Садловський І. та суддя Довгаль А. чомусь не взяли до уваги ці свідчення. Більше того - стосовно Аллахвердяна А. було порушено карну справу за завідомо неправдиве показання. Однак проведеним розслідуванням карну справу було зупинено за відсутністю в діях свідка складу злочину. Тобто цим самим було підтверджено алібі Козаченка В, який у момент здійснення злочину перебував зовсім в іншому місці - в дорозі..
Ще в день убивства при огляді місця злочину було встановлено (це зафіксував відеозапис), що сліди бурих плям ведуть від помешкання, де було вбито людей, до будинку №25 по вул. Наумовській м.Харкова. За словами слідчого Садловського, «за оперативними даними, в цьому будинку мешкають троє студентів». При огляді хвіртки біля згаданого будинку виявили сліди крові на ручці з відбитками пальців. Ця ручка була вилучена у присутності учасників огляду місця злочину і для призначення експертизи запакована в пакет. Від хвіртки учасники огляду «по слідах крові» пройшли у флігель, де проживали студенти. На лутці дверей флігеля були виявлені відбитки руки зі слідами крові. Фрагмент лутки вилучили й запакували для призначення експертизи.
У самому флігелі на дивані знайшли спортивні штани блакитного кольору зі слідами крові. Цю знахідку теж взяли для призначення експертизи. Однак протягом усього судового слідства ніхто не бачив висновку експертизи щодо згаданих предметiв і речей. Тому складається враження, що експертизи щодо вилучених речових доказів не призначали навмисне, а тому ввели в оману слідство та суд і «повісили» важкий злочин на іншу людину. Причому на ту людину, ні відбитків пальців якої, ні інших слідів на місці злочину не виявили. А свідчення очевидців та опис імовірного злочинця дуже суперечливі й не збiгаються у часі з моментом скоєння злочину.
Доказом вини Козаченка В. суд вважає явку з повинною. Однак те, як її домагалися співробітники Київського райвідділу міліції Харкова, діючи з порушеннями чинного законодавства, не витримує ніякої критики. Допитаний на судовому засіданні Козаченко пояснив, що свідчення з нього «вибивали» силою - після затримання одягли наручники і заходилися бити, вимагаючи зізнатися у здійсненні вбивства. Також допит проводився під дією психотропних препаратів. Козаченко розповів суду, що перед допитом йому як підозрюваному співробітник міліції дав випити дві пігулки «Фенозепаму», після чого він давав свідчення слідчому прокуратури. Під час допиту слідчий прокуратури Садловський також дав йому випити ще дві пігулки «Фенозепаму» - це чітко видно під час перегляду відеозапису допиту. Сам слідчий підтвердив - він справді давав пігулки (за його словами, «Цитрамону») підозрюваному, що суперечить вимогам закону, який забороняє допитувати хвору людину без висновку лікаря.
За свідченнями Козаченка, «явку з повинною» за вказівкою співробітників міліції він переписував кілька разів. Ще одне порушення існуючих вимог - «явка» не підписана посадовою особою, яка її прийняла. Тобто доказом вини Козаченка суд вважає «явку з повинною», що отримана з порушеннями ст. 96 КПК України... Всього ж у неодноразових зверненнях до прокурора Харківської області Синчук В. я наводила 23 факти порушення статей Карно-процесуального кодексу. Однак на жоден зi згаданих фактів фальсифікації карної справи так і не отримала повну та об'єктивну відповідь. Що важливо, випадки фальсифікації матеріалів карної справи, зловживання з боку працівників Харківської обласної прокуратури підтверджуються відповіддю Верховного Суду України на моє звернення до Адміністрації Президента України. У листі за підписом судді Верховного Суду України О. Селівон зазначається: «Одночасно повідомляю, що, відповідно до ст. 400 (5) КПК України, фальсифікація доказів, зловживання працівників слідства, на що посилаєтесь у клопотанні, відносяться до нововиявлених обставин і є підставою для перегляду судових рішень у порядку виняткового провадження лише у тому разі, коли вони встановлені вироком, що набрав законної сили, а при неможливості постановлення вироку - матеріалами розслідування».
Проте досі всі звернення до обласної прокуратури щодо необхідності перегляду справи залишаються безрезультатними. Такої ж позиції поки притримуються і в Генпрокуратурі. Хоча свого часу колишній Генпрокурор Васильєв, у якого вдалося побувати на прийомі, визнав помилки слідства. І навіть дав доручення одному зі своїх підлеглих ретельно вивчити всі матеріали справи, а той згодом прийшов до висновку - справді йдеться про факти фальсифікації матеріалів карної справи працівниками слідства облпрокуратури. Однак на новий розгляд справу до прокуратури іншої області так і не було відправлено.
У вересні 2005 року з заявою та проханням про перегляд карної справи я звернулася до Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Невдовзі заступник голови Комітету Григорій Омельченко особисто передав матеріали справи в.о. Генпрокурора Винокурову, який запевнив, що матеріали карної справи будуть переглянуті. Втім ніяких повідомлень чи рішень звідти досі не надходить.
Дуже прикро, що силовики, схоже, ніяк не реагують навіть на безпосередні доручення глави держави. Адже після моїх звернень до Президента Віктора Ющенка до ГПУ було направлено ще й особисте доручення Президента про перегляд матеріалів карної справи. Мовчок...
...Мій син нині відбуває покарання у ТВК-100 села Темновка Харківської області. Відбуває його НЕЗАСЛУЖЕНО! А я всі ці роки намагаюся добитися справедливості й усе ще не втрачаю надії, бо сподіваюся, що у вищих юридичних інстанціях, куди звертаюсь, пам'ятають відомий вислів: «Краще виправдати винного, ніж засудити невинного...»
Протягом п'яти місяців 2006 року Президент Віктор Ющенко підписав шість указів про помилування 502 засуджених. Із них 325 засудженим основну міру покарання скорочено, а 177 засуджених звільнено від подальшого відбування основної або додаткових мір покарання. Як повідомляє прес-служба глави держави, з початку поточного року до Комісії при Президентові з питань помилування надійшло 6 654 клопотання, зокрема 92 звернення народних депутатів України щодо помилування 4 244 засуджених. Розглянуто 6 483 клопотання щодо 4 188 засуджених, задоволено 1 109 клопотань.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
