Ядерна загроза - не найгірше, що може очікувати людство. (Рейтер.)
Новину про велетенську «грудку», яка ось-ось має впасти на Землю, не чули сьогодні хіба що дуже зайняті або вкрай прагматичні люди. Тінь чергового космічного руйнівника надовго зависла у всесвітній павутині, нею лякають земну громаду ведучі теленовин, про неї пишуть спеціалізовані журнали. Як з'ясувалося на форумі, астероїдно-кометна загроза дійсно існує. Але перебільшувати її, так само як і недооцінювати, - не варто.
Професор НДІ астрономії Харківського національного університету імені Каразіна Дмитро Лупішко розповів, що сьогодні найбільш проблемним із точки зору земної безпеки вважається астероїд Апофіз, тобто «Руйнівник». У червні 2004 року його відкрили американські, а через шість місяців, у грудні, ще й австралійські астрономи. Визначивши орбіту грізного сусіда, астрономи дійшли висновку, що цей майже 400-метровий гігант може впасти на Землю 13 квітня 2029 року. Гвалт тоді зчинився неабиякий.
Востаннє в атмосфері нашої планети подібний космічний гість вибухав над російською річкою Нижня Тунгуска майже 100 років тому. Вчені й досі не визначили природне походження того об'єкта. Одні говорять, що до земної орбіти летів фрагмент комети, інші вважають його астероїдом. Аби примирити тих та інших, «прибульця» назвали Тунгуським метеоритом. Вибухнувши за сім кілометрів від поверхні Землі, він повалив ліс на території, тотожній площі Кримського півострова. Причому руйнівник із минулого за розміром був у кілька разів меншим від того, який наближається зараз до нашої планети.
Збагнувши ступінь потенційної небезпеки, науковці півтора року тому відмовилися від різдвяних канікул і припали очима до телескопів. Результат їхніх зусиль чимось нагадав заспокійливу пігулку короткої дії. Стало зрозуміло, що Апофіз таки може зачепити Землю, але не в 29-му році, а десь у 36-му.
Вірогідність саме такого розвитку подій досить висока. Про те, що земляни не застраховані на сто відсотків від подібних «ударів долі», свідчить і геологічна карта планети. На її «тілі» вчені знайшли біля півтори сотні кратерів, утворених внаслідок могутньої астероїдної атаки. Найбільша з них мала місце 65 мільйонів років тому. Космічний прибулець, діаметром від 5 до 10 кілометрів, найвірогідніше, впав у воду Мексиканської затоки, утворивши на її дні майже 200-кілометрову впадину. Після цієї події на Землі різко змінився клімат.
«Останнім часом, - говорить Дмитро Лупішко, - вчені знаходять усе більше підтверджень гіпотези, що зникнення динозаврів (а сталося це 65 мільйонів років тому) пов'язане саме із зіткненням великого астероїда з Землею. Тоді динозаври та ящури вимерли, звільнивши місце птахам і ссавцям. Більше того, в історії планети цей період дивовижним чином збiгся зі зміною епох: мезозою та кайнозою». Такий собі епохальний привіт від його величності Космосу, який теоретично може «порадувати» нас уже через кілька десятиліть.
Але, незважаючи на фатальну долю гігантських ящурів і завалений деревиною берег Нижньої Тунгуски, людство не переймалося серйозно астероїдною небезпекою аж до 1994 року. Грім гримнув, як завжди, несподівано. Тоді десятикілометрове ядро комети Шумакера-Леві наблизилося до Юпітера і, розпавшись на величезні шматки, протаранило його південний бік. На місці падіння одного з цих уламків утворилася вирва, розмір якої перевищує загальний масштаб Землі. Увесь цей космічний «блокбастер» супроводжувався виділенням енергії, що еквівалентна потужності сотні мільйонів водневих бомб. «Якби подібна трагедія спіткала нашу планету, - повідомив на УкрАстроФесті професор Київського національного університету імені Шевченка Клим Чурюмов, - земна цивілізація, без сумніву, загинула б. На щастя, могутній Юпітер перехопив усі кометні частини. Така подія за нашого життя сталася вперше, і ніхто, на жаль, від її повторення не застрахований. Хоча кометна загроза (з точки зору ймовірності) значно поступається астероїдній».
Пригоди хвостатої бестії в науковому світі викликали дванадцять років тому справжній резонанс. Людство ніби враз прозріло і навіть спробувало перед обличчям космічної загрози об'єднатися в ім'я спільного порятунку. Астрономи отримали термінове завдання за десять років відслідкувати 90 відсотків усіх великих астероїдів, які загрожують земному спокою і вписати їх до спеціального каталогу.
Результати космічної арифметики принесли одразу дві новини: добру і погану. Позитивом вважається те, що серед вивчених астероїдів реально загрожує Землі лише вищезгаданий Апофіз. І оскільки його прихід станеться нескоро, у людства є реальний шанс створити біьш-менш надійну систему безпеки. Але водночас астрономи не знають, які сюрпризи можуть піднести Землі невивчені ними космічні об'єкти. Таких насправді ще дуже багато. Щоб підрахувати їх, потрібно приблизно півтора десятиліття. «У цьому якраз і полягає суть проблеми, - говорить Дмитро Лупішко. - Вчені можуть вирахувати поведінку того чи іншого космічного тіла на багато років вперед, але тільки за умови, якщо відома його орбіта. Тому Землі й сьогодні може загрожувати астероїд, про існування якого ми ще нічого не знаємо».
Один із таких «небесних каменів», скажімо, навідувався до нас 10 серпня 1972 року. Астероїд, діаметром у кілька десятків метрів, наблизився до поверхні Землі на 58-кілометрову відстань і неабияк вразив очевидців своїм яскравим світлом. А невдовзі вчені озвучили просто приголомшливу новину. Виявляється, якби цей велетенський болід пройшов усього лише на два кілометри нижче, то вже не зміг би повернутися до навколосонячної орбіти. Він просто неминуче впав би на Землю в районі США чи Канади. Потужність вибуху при цьому становила б майже 80 мегатонн.
На сьогодні астрономи виявили більше трьохсот космічних тіл, діаметром 10-20 кілометрів, які у принципі можуть зіткнутися з поверхнею Землі, викликавши глобальну катастрофу. За попередніми прогнозами, усього їх трохи більше двох тисяч. Небесні ж тіла, розміром до кілометра, і поготів нагадують потужну астероїдну навалу. Цієї «дрібноти» може знайтися невдовзі у п'ять разів більше, ніж багатокілометрових «небесних каменів».
Від астероїдного «градомету», на жаль, під парасолькою не сховаєшся. Тому після кометної атаки на Юпітер учені всерйоз замислилися над створенням глобальної системи порятунку. Вони вже зараз не заперечують того факту, що один із велетенських космічних мандрівників рано чи пізно таки впаде на Землю. А відтак світлі голови нині сущої земної спільноти напружити свої мізки з максимальною віддачею мусять уже тепер. На сьогоднішній день землянам вдалося розкрутити дві основні програми: американський проект «Космічна варта», в якому беруть участь провідні космічні держави світу, і європейський аналог дітища НАСА - «Дон Кіхот». У першому випадку фахівці планують розмістити на Землі шість 2,5-метрових телескопів для вистежування потенційно небезпечних об'єктів. У другому - апробовуватимуть технології, здатні захистити планету від падіння гігантських космічних тіл.
Технічні ідеї, запропоновані в рамках цих проектів, чимось нагадують жанрову дивину з фантастичних романів. Є, наприклад, пропозиція створити космічний апарат, який при стикуванні з астероїдом надішле цьому кам'яному велетню імпульс, що змінить його орбіту. Ще один потенційний рятівник Землі зветься «гравітаційний трактор». Його завдання - наблизитися до астероїда на певну відстань і силою гравітаційного імпульсу «відтягти» у безпечне для нашої планети місце.
Список фантастичних ідей, запропонованих науковцями, можна продовжувати й далі (політ людської думки воістину безмежний), але всі ці проекти мають як мінімум два недоліки. По-перше, реалізувати їх вдасться лише в тому випадку, якщо до падіння астероїда залишатиметься хоча б кілька років. По-друге, ніхто не знає, як відреагують самі астероїди на спробу посунути їх у космічному просторі. Ситуація, коли потривожений велет, віддаляючись від Землі, вріжеться в іншого сусіда по небу - цілком реальна. Тоді, замість прогнозованої катастрофи ми можемо отримати невідоме стихійне лихо ще більшого масштабу. Саме тому вчені найреальнішим способом протидії (на теперішньому етапі розвитку земного прогресу) вважають відправку до небезпечного астероїда апарата з ядерним зарядом. Цей варіант може бути використаний також у випадку, коли до Землі стрімко наближатиметься невідомий ученим космічний об'єкт і часу для його технологічно виваженого «перехвату» буде обмаль. А тут усе якраз просто - натиснув кнопку таємничого портфельчика - і кінець проблемі. Бодай перед обличчям глобальної катастрофи людство зможе пограти своїми ядерними м'язами без пошуку ворога за сусідським парканом.
Намагаються вчені осмислити цю проблему і з філософської точки зору. «Усвідомлення астероїдно-кометної небезпеки, - говорить Дмитро Лупішко, - збіглося у часі з тим етапом розвитку земної цивілізації, коли людство вже спроможне вирішити цю проблему. Випадково це чи ні? Чи може статися так, що космічна загроза після активного пошуку варіантів порятунку змусить нас усвідомити власне безсилля перед нею?»
Пошук вищого змісту вже сам по собі приносить дивовижні результати. Скажімо, сьогодні найактивніший учасник космічних програм - Сполучені Штати - виділяє на створення глобальної системи захисту 4 мільйони доларів на рік. І це тоді як один день війни в Югославії забирав з американської скарбницi мільярд доларів ...щодня. Словом, привид Апофізу таки змусить провідні держави світу перекувати свої ядерні мечі на захисні космічні орала. Адже перспектива побувати у шкірі вимираючого динозавра навряд чи комусь припаде до смаку.
Розповідь учених мужів про астероїдно-кометну небезпеку викликала на УкрАстроФесті справжній резонанс. Але, попри всю гостроту проблеми, на зоряному форумі знайшлося місце і для... романтики.
«Світові треба, аби хтось на Землі зачаровано дивився на небо», - говорить директор Харківського планетарію, астрофізик Галина Желєзняк. Навіщо світові залюблені в зоряне небо диваки, сказати важко. Можливо, без подібних емоцій Космос перестане бути живим чи безнадійно зупиниться у власному розвитку, люто жбурляючи в наш бік велетенські астероїдні грудки? Класична Кайдашева сім'я, тільки галактичного масштабу.
Космос може покликати людину незалежно від її основної професії, соціального статусу й віку. Просто одного разу якась невідома сила ніби змушує тебе заглянути в телескоп. І цього буває достатньо, аби ти залишився у зоряній темі назавжди.
Астроном-аматор Сергій Дягелєв («в миру» слюсар харківського заводу ХЕМЗ) поповнив лави зірочників 32 роки тому. Сьогодні він має порівняно невеликий телескоп ще радянського виробництва і товариство з двадцяти однодумців. Вибір зоряного хобі пан Сергій пояснює звичайнісінькою цікавістю, яка збагачує світогляд і наповнює життя небуденним змістом. Інженер-конструктор з Харкова Ярослав Струк привіз на форум один із найкрутіших телескопів. У всіх труби дзеркальні, а в нього - лінзова. Для вітчизняних астрономів-любителів - це свого роду вищий пілотаж, оскільки свої прилади вони створюють, як правило, з доступних їм матеріалів власноруч. Підприємства та НДІ колишнього військово-промислового комплексу до сьогодні є основними постачальниками деталей та вузлів для астрономів-любителів. Хоча зараз простіше, ніж 20-30 років тому, купити телескоп зарубіжного виробництва. Проте, як говорить співробітник Кримської астрофізичної обсерваторії Сергій Назаров, власноруч зібрані телескопи - це свого роду сімейні реліквії. І служитимуть вони не лише астроному-любителю, а і його дітям, онукам.
Навіщо людині подібна забаганка, в принципі, одразу й не скажеш. Навряд чи небо збирає своїх шанувальників біля телескопів лише для того, аби ті втиснули його складові до каталогу, поставивши зверху реєстрову печатку. Але, якщо Космос так довго і терпляче запалює над нашими головами зірки, значить, йому потрібно, аби їх хтось неодмінно помітив.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
