Свобода слова на Київщині: подвійний стандарт

01.06.2006

      Здавалося, твердження про те, що демократичне суспільство не може існувати без свободи слова, є аксіомою, яка, як відомо, не потребує доведення. Адже тільки за умови вільного вираження своїх поглядів та думок, а ще готовності відстоювати свої ідеали, проголошені під час Помаранчевої революції, ми зможемо зробити крок вперед назустріч європейській спільноті. Одначе реалії сьогодення наводять на думку, що деяким політичним силам, які ще вчора сповідували вищеназвані принципи, а сьогодні прийшли до влади, та свобода слова, що несуть у собі ЗМІ, стала кісткою в горлі, котрої будь-що необхідно позбутися. Причому для цього зовсім не потрібно вдаватися до так званих оперативних методів на зразок закриття «неблагонадійних» та «неслухняних» газет. Достатньо створити підгрунтя, на якому колективи редакцій просто не зможуть існувати, простіше кажучи, обмежити  фінансування газет.

      Ні для кого не секрет, що більшість районних ЗМІ — дотаційні. Прибутки, які вони отримують за рахунок розміщення реклами, не спроможні перекрити рівень витрат, пов'язаних iз їх видавничою діяльністю. А норми закону, відповідно до яких висвітлення діяльності органів місцевої та державної влади здiйснюється на основі укладання угод, що передбачає оплату наданих їм газетних  площ, існують лише на папері або в уяві найнаївнішої частини громадян,  з якими співзасновники районних ЗМІ ніяк себе не асоціюють. Таким чином змусити районну пресу працювати в режимі «дам — не дам» не так уже й складно. Цим і вирішила скористатися Київська облрада, через посередників запропонувавши редакторам  регіональних ЗМІ до числа вже існуючих співзасновників газет додати ще одного, а саме — комунальне підприємство «Київ-медіа», натякнувши при цьому, що ті з них, хто надумає відмовитися від такої «привабливої» пропозиції, ризикує потрапити в число «вигнанців», а отже, читай таких, про чиє існування можна й забути.

      При такому розкладі редакції ризикують залишитися без торби й без груш. Але й це ще не все. Якщо дехто з редакторів вирішить піти іншим шляхом, то на вибір у БЮТівцівців (а саме вони мають беззаперечну більшість голосів в облраді, що дозволяє їм диктувати свої умови) є цілий арсенал делікатних пропозицій — на кшталт таких, як робота кущових газет, де районна преса може час від часу розміщувати свої матеріали. Ще одним «ноу-хау» новообраних представників громадськості Київщини є пропозиція «регіональникам» стати складовою частиною газети «Київська правда». Тобто мешканці району змушені будуть передплачувати саме це видання, аби дізнатись про все, що відбувається в їхньому районі.

      Наприкінці зустрічі керівникам місцевих та районних засобів масової інформації пояснили, що лише варіант, за яким одним із співзасновників стає «Київ-медіа», принесе редакціям «грошову зливу».  «Зрозумійте одне, — пролунало в залі засідань, — нікому не потрібна преса, яка буде виступати в ролі опонента існуючій владі. Вибори відбулися. Громада віддала свої голоси на користь конкретної політичної сили, яка протягом п'яти років перебуватиме біля керма. Вам же потрібно зайняти ту політичну нішу, що дозволить  спокійно вести свої фінансові справи. Задарма гроші ніхто давати не буде».

      Що ж? Пропозиція дійсно спокуслива — продати свою свободу якомога дорожче. Тільки от виникає одне запитання: а чим вона відрізняється від тої, котру зараз так гнівно засуджують депутати Київоблради, розповідаючи, що голова облдержадміністрації Є. Д. Жовтяк недостатньо глибоко вникав у проведення земельних аукціонів, а земля — то єдине, чим залишилося торгувати?

       Для газети свобода слова — невід'ємна складова життя, і позбутись її під час проголошення розбудови демократичного суспільства — це нонсенс, злочин проти громадськості, велика зрада, на яку штовхають знедолену регіональну пресу патріоти, що звикли жити за умови подвійних стандартів.

      Звісно, автора цих рядків можна звинуватити у голослівності наведених фактів, однак давайте не поспішати, а краще поспостерігаймо, чи не з'явилася тим часом якась посередницька структура між обласною радою та регіональними ЗМІ, основна функція і призначення якої полягає у контролі за поданням інформації та «заохоченням» прислужницької преси. До речі, наприкінці зустрічі прозвучало цілком слушне запитання: мовляв, а як же  бути зi свободою слова, панове? Відповідь подивувала своєю цинічністю: коли підпишете угоду, тоді й будемо боронити вашу свободу слова, для цього в нас існує спеціальна комісія. Питань нема. Дозволю собі лише одну репліку: не всякій собаці вдається вкусити себе за власний хвіст...

Наталя КИРИЛЕНКО,
редактор газети «Баришівські вісті».
  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>