Політологи, як і багато тих, хто активно цікавиться політикою, намагаються зробити прогноз щодо діяльності законодавчого органу держави. У статті Сергія Телешуна та Ігоря Рейтеровича «Якою буде Верховна Рада V скликання?» («УМ» від 11 травня) автори правильно підмітили причини посилення лобізму у новому парламенті, дали належний аналіз цьому явищу та відповідну оцінку. Але останні два речення про те, що збільшення прохідного балу до Верховної Ради стане остаточним відділенням політичного істеблішменту від широкого загалу і що «це призведе або до нового соціального вибуху, або, що більш можливо і більш небезпечно, до зростання соціально-політичної апатії українського суспільства», ще більше зміцнили побоювання щодо посилення дестабілізації в Україні в поствиборчий період. Цю тему автори не розвивали, а тому варто подати окреме бачення діяльності парламенту з урахуванням сказаного, але дещо з іншого боку.

Здавалося, твердження про те, що демократичне суспільство не може існувати без свободи слова, є аксіомою, яка, як відомо, не потребує доведення. Адже тільки за умови вільного вираження своїх поглядів та думок, а ще готовності відстоювати свої ідеали, проголошені під час Помаранчевої революції, ми зможемо зробити крок вперед назустріч європейській спільноті. Одначе реалії сьогодення наводять на думку, що деяким політичним силам, які ще вчора сповідували вищеназвані принципи, а сьогодні прийшли до влади, та свобода слова, що несуть у собі ЗМІ, стала кісткою в горлі, котрої будь-що необхідно позбутися. Причому для цього зовсім не потрібно вдаватися до так званих оперативних методів на зразок закриття «неблагонадійних» та «неслухняних» газет. Достатньо створити підгрунтя, на якому колективи редакцій просто не зможуть існувати, простіше кажучи, обмежити фінансування газет.