На розмову з Олександром Мілінкевичем у мене було рівно 35 хвилин. Спасибі й за те : у понеділок, 22 травня, наша зустріч узагалі могла б не відбутися, адже Мілінкевич збирався в поїздку Мінською областю, але раптом втрутилися «органи»... За дві з половиною години після нашого інтерв'ю мінська міська прокуратура винесе моєму співрозмовникові попередження за... спілкування з іноземними журналістами. Але наразі я про це не знаю і лише поглядаю на великий настінний годинник у його штабі. «Нічого, час ще є», — перехопивши мій погляд, втішає господар кабінету. Чоловік, який міг би бути моїм президентом.
— Спадаре Олесю (тобто пане Олесю, якщо суто по-українськи. — Авт.), після ТАКОЇ президентської кампанії у вас немає почуття поразки?
— Соціологія показує, що ми, опозиція, багато чого домоглися. Мій рейтинг був 2 відсотки до початку кампанії, а через 4 місяці — 30 відсотків. Це величезний успіх, і не особисто Мілінкевича, а всіх, хто працював на мене по всій країні. Якщо вважати виграшем зміни менталітету і настроїв у суспільстві, то в цьому сенсі ми цілком виграли. А якщо говорити про вибори — то їх неможливо було виграти апріорі! Ми і не програли, і не перемогли. Ми боролися за людей, і люди нам повірили. А влада оголосила свої «дикі» відсотки, але всі знають, що вони абсолютно сфальсифiковані. Причому влада домоглася цього батогом, обманом, насильством, і відтак влада втратила. Це був тільки перший крок опозиції. Хоча хотілося б одним кроком заскочити в демократію!..
— Сьогодні, озираючись на ті події, ви не думаєте, що опозиція іноді була зайве обережною? Наприклад, представникові української «Пори» не надали слова на мітингу ні 19, ні 20 березня — потім він уже виїхав. Чи правильно це було?
— Я, чесно кажучи, вперше чую, що представникові «Пори» не дали слова... У нас виступали всі бажаючі: і з Німеччини, і з Польщі, і з Росії. І те, що комусь не дали слова, чесно скажу, для мене дивно... Якщо це так, я прошу пробачення. Хоча сам я не визначав, кому слово дати, кому не дати.
Стосовно ж обережності, так, є дискусія щодо цього в Білорусі. Чи не вартувало йти з площі і брати штурмом, наприклад, резиденцію президента, телебачення або ще якусь важливу державну установу? Я поясню мою позицію. Мітинг (у виборчу ніч. — Ред.) відбувався в дуже жорстких умовах. Влада лякала, влада оточила людей на площі і в будь-який момент могла застосувати силу. Коли я закликав людей вийти на площу, я давав слово, що це буде мирна акція. Я говорив: сподіваюся, що і влада чинитиме так само, що вона не застосує силових заходів, але я, зі свого боку, мирний характер гарантую. Займати якісь будинки , атакувати — це напевне протистояння з міліцією. Міліція застосує силу відповідно до закону (ну є таке в них право!). А це кров, поламані кістки, можливо, життя людей... Не думаю, що ми могли у такий спосіб домогтися більшого. Я вважаю, що мирні акції з боку опозиції збільшують кількість людей, які стають сміливішими. Є ще один момент. В інших країнах (приміром, в Україні, Грузії) тих , хто вийшов протестувати на площі, підтримувала більшість народу. Ми ж на цих виборах не змогли цього домогтися. Демократичні сили не підтримала більшість — нас підтримало приблизно 30 відсотків. Більшість однак залишилася ще за режимом. Лукашенко не набрав, очевидно, 50 відсотків, але все-таки набрав більше, ніж ми. Дуже важливо, коли йдеш на акцію, в атаку, морально відчувати, що за тобою по всій країні — більшість. Надзвичайно важливо! Інакше це — узурпація влади, захоплення. Це другий аргумент, що був у нас.
Я не вважаю помилкою те, що ми провели мирні акції. Настане час, і прийдуть на площу не 20-30 тисяч, а 200-300, і в країні нас підтримуватиме більшість. Отоді наші дії будуть іншими.
— Як ви оцінюєте позицію української влади? З одного боку, результати виборів не були визнані, з іншого — Україна не приєдналася до санкцій Євросоюзу щодо заборони в'їзду Лукашенка й інших білоруських високопосадовців.
— Для нас узагалі ситуація в Україні й позиція української влади — фактор надзвичайно важливий. Тому що коли пропаганда хоче продемонструвати, що не варто щось змінювати в Білорусі, вона говорить: подивіться , що коїться в Україні! І при цьому показують тільки негативне по телебаченню: що в Україні після революції нічого гарного взагалі немає (хоч ми знаємо, що це не так, — проявилося багато позитивного за останні півтора року). І нам важливо, щоб позитиву в Україні було якнайбільше. Для нас це аргумент у боротьбі за людей.
Щодо політики Києва стосовно Білорусі, то мені здається, що Україна намагається зараз піти тим шляхом, який уже випробували інші країни: спробувати «перевиховати» білоруську владу, розповісти Лукашенкові та решті, як добре жити при демократії. Мені здається, що українська влада намагається буцімто звести міст... До речі, про це була і заява Лукашенка: що Україна нам допомагатиме будувати міст між Мінськом і Брюсселем. Нібито цей міст і гарна річ, я не проти такого моста ... Але він будувався 12 років усіма структурами Євросоюзу, сусідами нашими, проте всі спроби закінчилися марно. Влада білоруська не надається до реформування. І намагатися ще раз пройти тим шляхом, який жодного разу не дав позитивних результатів, — я вважаю, це помилкова політика.
— Ви створюєте зараз новий альянс демократичних сил — рух «За свободу». Які основні напрями його діяльності? Чи вдасться дійсно об'єднати в його лавах таку розмаїту білоруську опозицію?
— Ми вже майже всіх об'єднали. Не ввійшли в коаліцію тільки дві відомі партії — партія Позняка (Консервативно-християнська партiя Бiлоруського народного фронту) і партія Козуліна (Бiлоруська соцiал-демократична партiя «Громада»). Всі інші ввійшли — це десять політичних суб'єктів, сотні громадських організацій. Є люди й організації, що вміють і хочуть об'єднуватися. А деякі просто не хочуть. Тож ми не можемо їх змусити! Я б усе-таки оптимістично оцінив те об'єднання, яке нам вдалося зробити. Зараз ми обговорюємо, як рухатися далі, яка стратегія, які зусилля потрібні.
Ситуація цілком зрозуміла: у Білорусі при цій владі більше не буде виборів — виходить, ми повинні вимагати демократичних виборів. Це мусить бути методичний, постійний тиск на владу. Причому внутрішній (різними методами) і зовнішній (консолідована позиція демократичних країн). Це можуть бути страйки (які незабаром почнуться в Білорусі); це спроби відсторонення режиму мирним шляхом, без насильства. Є процедури, зокрема імпічмент, — ми будемо намагатися це зробити. Наше завдання — демонструвати населенню, що влада сьогодні абсолютно нелегітимна на різних рівнях. Ми — за ненасильницький тиск, той, що дозволений законом. Слід тиснути на владу і домагатися демократичних виборів. Рано або пізно вони відбудуться: може, влада сама зміниться усередині — так званий двірцевий переворот, в який я мало вірю... Може статися економічна криза, що викличе і певні політичні зміни.
Друга кампанія, яку потрібно проводити, — інформаційна. Велика проблема Білорусі — те, що влада монополізувала медіа, особливо телебачення. З цим ми знаємо, що робити. У нас незабаром з'являться нові можливості, і, крім друкованих видань, до кінця року будуть ще й незалежні радіо, телебачення. Важливо робити негативну кампанію, доносити до людей інформацію про владу: розповідати, що влада робить поганого, де причини корупції, де причини невдалої економічної політики, чому Білорусь — ізольована країна.
По-третє, дуже важлива кампанія солідарності. Люди звільнені, відраховані з університетів, люди покарані в'язницею, а кампанія солідарності, безумовно, знизить ступінь страху в країні. Важливо проводити соціальні кампанії. Наприклад, ми вже почали і будемо продовжувати збір підписів за скасування контрактної системи. Більшість людей — за те, щоб вона була скасована (у тій формі, що є, з короткими термінами контрактів). (У Бiлорусi держустанови укладають короткотермiновий контракт зi службовцем, а потiм можуть не продовжити, що часто пов’язано не так з якiстю роботи, як з лояльнiстю людини до влади, з її участю в мiтингах тощо. — Авт.).
Дуже важлива для Білорусі кампанія за збереження незалежності. Ми — єдина країна на континенті, що може зникнути з карти Європи. Зараз Росія робить спробу в черговий раз підписати союзний договір: у Росії поняття таке, що в результаті такого союзу рано або пізно Білорусь зникає як держава і входить до складу РФ. Але в Білорусі немає реальних політичних сил, що підтримували б цю ідею, і немає значної частини населення, яка б її підтримувала. Відповідно до опитувань, тільки 6 відсотків білорусів погодилися б на таке. Білоруси сьогодні — за незалежність. А країна може зникнути в результаті підписання договорів, у яких ми не беремо участі, до обговорення яких нас не запрошено.
— Якщо економічний тиск Росії має на меті загнати Білорусь до складу РФ, то чи не викличе він врешті-решт об'єднання нації навколо існуючого режиму?
— Ну, якщо Лукашенко буде боротися за незалежність — ми підтримаємо його в цьому. Правда, він бореться за незалежність своєї влади від Росії, а не за незалежність країни. Для нього особиста влада — на першому місці. Я вважаю , що ми з Росією повинні мати дружні й взаємовигідні відносини. Росія, безумовно, для Білорусі на довгий час, можливо, назавжди — стратегічний партнер. Я за економічні зв'язки, за економічну інтеграцію, але не за політичне об'єднання і ліквідацію білоруської незалежності. Уся коаліція, яку я представляю, думає так само. І в комуністів, і в Білоруського народного фронту, і в лібералів однакова позиція щодо союзу з Росією.
— Олександре Володимировичу, як ви витримуєте те величезне навантаження, що на вас звалилося в останні півроку?
— Так, уже півроку фактично на відпочинок немає часу ! Але в мене є моє спортивне минуле. Я багато займався спортом, був чемпіоном країни з баскетболу, і це небагато, але допомагає. Спати доводиться мало. Але, знаєте, допомагає насамперед те, що я бачу величезну підтримку людей. Коли до мене підходять люди на різних зборах, на мітингах і вимагають, просять, щоб я не їхав в еміграцію, щоб я не зникав, не переривав політичний процес... Люди мають право вимагати це, тому що моя підтримка, мій рейтинг — це ж не я його зробив, це ж їхня робота. І якби я зник з політичного поля, це було б чергове велике розчарування в білоруських демократичних силах. Так у нас уже було після виборів: лідери, на яких працювали, зникали, з різних причин, звичайно. Тому я обіцяю, що буду на місці.
Але відпочивати теж треба. Сподіваюся, улітку зможу пару тижнів у селі побути, у моєму рідному, що в Гродненській області, там є будиночок на березі озера... Сам я народився, щоправда, у місті, але там мої прадіди поховані... Там чудесні місця: пуща, озеро, річка. Я там відпочиваю найкраще.
— Скажіть, чи є у вас зараз офіційне місце роботи? Чи не намагалися після виборів влаштуватися кудись, наприклад, викладачем?
— У Білорусі ситуація сьогодні така, що неможливо працювати в державній установі й одночасно займатися політикою, суспільною діяльністю, тим більше якщо ти був кандидатом у президенти. І я вже п'ять років не працюю в університеті, хоча це була моя основна робота. Я змушений був піти, тому що мені поставили ультиматум: або ти в суспільно-політичній діяльності, або ти служиш державі. Звичайно, мене можна запитати: чому не йдеш у приватні структури, у бізнес? Можна і там заробляти на життя. Я хочу нагадати, що в нас бізнес жорстоко знищується, його усе менше і менше, і він теж під твердим контролем влади. І якщо таку людину, як я, або просто активіста, візьмуть на роботу, то роботодавці будуть мати неприємності. Таких прикладів багато. От чому, хоч це і сумно, але найбільш активні люди в білоруських демократичних силах майже постійно безробітні . Я працював у громадській організації під час минулих виборів — її ліквідували в нинішню виборчу кампанію. Тепер фонд підтримки локальних ініціатив, у якому я працював експертом, знову ліквідували. І от на цей момент я безробітний. Навіть якщо незалежну громадську організацію задумаєш створити — ліквідують... Якщо ми говорили про солідарність, то білоруським опозиціонерам потрібно бути професійними революціонерами. (посміхається. — Ред.) А знайти роботу практично неможливо.
— Ви вперше за своє життя потрапили за грати (після мітингу «Чорнобильський шлях» був затриманий на 15 діб. — Ред.). Що відчули, коли вам прочитали вирок?
— Якщо ти є політиком у Білорусі — навіть соромно жодного разу не вісидіти (Посміхається. — Ред.) Потрібно посидіти! Інакше відриваєшся від людей, які неодноразово там були. Ну, жарти жартами, але я, з одного боку, вважаю, що загублено час — мені шкода тих п'ятнадцяти днів. Обстановочка там не дуже... І умови такі , щоб справді викликати депресію у людини. Не виводили гуляти жодного разу, камера — це фактично туалет, тому що тут же стоїть унітаз, а коли людей багато, то дійсно це не дуже приємно і так... соромно. Неможливо читати, хіба пару годин, тому що вікно високо, воно маленьке і брудне... Але мені було цікаво, тому що в камері контактував з людьми, з якими раніше не контактував. Ці люди — усі фактично опозиціонери. Вони усі не люблять владу зі своїх причин, досить різних. Ці люди добре знають несправедливість нашої судової системи, несправедливість міліції. І ставлення до політичних у камері чудове. Я там був шановною людиною, бо — «політичний». Коли заходив у камеру, всі кричали: «О! Мілінкевич!» Далі ми розмовляли про життя-буття... Так що загалом час усе-таки не втрачений марно.
— Перед виборами був випадок, коли ваших затриманих соратників відвезли в Центральне РУВС Мінська, і ваш приїзд сприяв тому , що їх відразу відпустили. Чи почуваєте ви підтримку з боку міліції, нехай негласну?
— У міліції, як і в інших силових структурах, багато людей, котрі розуміють абсурд цієї влади і її безперспективність. Але вони — на службі... Так, тоді справді поталанило звільнити мого прес-секретаря. Але вдалося не стільки тому, що приїхав кандидат у президенти, а насамперед тому, що я почав дзвонити журналістам — знайомим, незнайомим, усім. І невдовзі на подвір'я цього райвідділу міліції приїхало їх так багато, що прес-секретаря мого випустили, хоча йому вже «клеїли» кримінальну справу. Нібито він бився з міліціонерами, але це було неправдою — я сам був при цьому! Його могли на кілька років ні за що посадити, таких прикладів у нас багато. Але влада боїться більше всього так званої «картинки». Вимагають, щоб не було «картинки», щоб не було знімків у газетах, сюжетів по телебаченню, де влада щось коїть жорстоко або несправедливо. І от ми показали їм , що буде така «картинка» — і це врятувало людину... Ось цю, до речі! (Посміхаючись, киває на прес-секретаря Павла Можейка, який делікатно зазирнув у двері, щоб нагадати, що настав час «закруглятися» — Олександра Мілінкевича чекає прокурор).
Біля входу в прокуратуру разом з іншими журналістами ми чекаємо Мілінкевича майже годину. Результат зустрічі — офіційне попередження. Привід — коментар польській газеті «Жечпосполита», в якому лідер опозиції, відповідаючи на питання про причини смерті в Гродно польського дипломата, припустив, що влада могла мати до цього відношення. Ще один привід — інтерв'ю російській службі радіо Бі-Бі-Сі, в якому затверджував, що вибори були сфальсифіковані і Лукашенко не мав права балотуватися, позаяк референдум, який давав Лукашенку таке право, був незаконним. Якщо Мілінкевич продовжуватиме спілкуватися з іноземними кореспондентами в тому ж дусі, його обіцяли притягнути до відповідальності за однією з новітніх карних статей — «дискредитація Республіки Білорусь», тобто «надання представникові іноземної держави свідомо помилкових свідчень про становище громадян у Республіці Білорусь». Справедливості заради варто додати: це другий випадок попередження прокуратурою за «дискредитацію». Перший трапився усього тиждень тому. Попередили Ірину Халип — громадянку Білорусі, власкора російської «Нової газети» — за матерiали про березневі вибори.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
