Антон Бутейко, екс-посол України в Румунiї:

      — Антоне Денисовичу, чи можна, на вашу думку, говорити про вплив з-за кордону на перебіг грузинських подій? Йдеться, звичайно, про двох найбільш зацікавлених гравців — США і Росію. Якщо так, то яким був цей вплив?

      — Політичні процеси у будь-якій державі відбуваються в першу чергу за внутрішньою логікою. Водночас стратегічні гравці ніколи не залишають важливі для їхніх інтересів регіони поза межами своєї уваги. Заяви посадовців у США, безперечно, не проходили повз вуха грузинських політиків. З іншого боку, є всі підстави вважати, що контакти міністра закордонних справ Росії в ході його бліц-візиту до Грузії, в тому числі з тодішніми опозиціонерами, були продовженням попередніх російських «напрацювань». До їх числа слід віднести і ганебну реакцію нинішнього «глави СНД», який начебто не зумів розгледіти масових фальсифікацій у ході парламентських виборів у Грузії і підписав заяву щодо грузинських подій, текст якої, безперечно, був продиктований у Москві. Цією заявою білокам'яна «вбивала двох зайців»: тісніше прив'язувала Київ до своїх планів, одночасно дискредитуючи його в очах демократично мислячого світу. Переконаний, що цьому буде продовження і в ході ініційованої Москвою термінової зустрічі міністрів закордонних справ СНД у Києві. До речі, така зустріч, якщо на ній не буде належного представництва Грузії, може започаткувати дуже небезпечний прецедент, коли доля країни-учасника цього утворення може вирішуватися без його відома.

      — Вашингтон неодноразово заявляв, що має у Грузії «важливі стратегічні інтереси». Не так давно було підписано американсько-грузинську угоду про співробітництво у сфері оборони, що передбачає безвізовий в'їзд до Грузії американських військовослужбовців, розміщення на її території американської військової техніки, право безперешкодного перетину кордону Грузії в обох напрямках і вільного пересування її територією американських військових літаків, морських кораблів і наземних транспортних засобів. Як, на вашу думку, розвиватимуться взаємини між новою грузинською владою і Сполученими Штатами?

      — З огляду на зорієнтованість грузинського народу на незалежність своєї держави та інтеграцію до НАТО, в якій США є найпотужнішим учасником, можна сподіватися, що довгостроковий інтерес Грузії реалізовуватиметься і новою грузинською владою. Тобто співробітництво зі США й надалі розвиватиметься. Адже сьогодні США є унікальною наддержавою, з якою прагнуть дружити всі інші суб'єкти міжнародних відносин. Як би опозиція не ставилася раніше до Едуарда Шеварднадзе, але, очевидно, вона не забуде тих принципових зовнішньополітичних орієнтирів, які були визначені цим винятково досвідченим політичним патріархом. Навряд чи цьому зможе суттєво протидіяти російський фактор.

      — На думку деяких аналітиків, ключовим чинником, що призвів до «оксамитової революції» в Грузії, став провал офіційного Тбілісі у відносинах з Росією і США. В числі інших чинників, які сприяли падінню влади Шеварднадзе, оглядачі називають тотальну корупцію в країні і низький рівень добробуту переважної більшості населення. Тобто йдеться про добре знайомі нам «теми», які, зрештою, й згубили «старого лиса» Шеварднадзе. Чи можна, на вашу думку, після подій у Грузії, за якими дуже уважно стежили не лише в стані опозиції, а й, без сумніву, на Банковій, очікувати, що українська влада зробить для себе належні висновки і змінить заради власного самозбереження стратегічні підходи у міжнародній і внутрішній політиці? Чи все-таки українська влада патологічно не здатна на такі зміни?

      — Як свідчить історичний досвід, режими, які впродовж тривалого часу проводять антидемократичну політику, втрачають здатність тверезо оцінювати будь-яку міжнародну чи внутрішню ситуацію, приймати адекватні національним інтересам рішення і втілювати їх у життя. Будь-які висновки Банкової будуть спрямовані не на демократизацію життя в Україні, не на зміну поведінки на міжнародній арені, а лише на власне самозбереження тими методами, які є для неї притаманними і знайомими.

      — Якими, на вашу думку, є головні уроки грузинських подій для національно-демократичних сил в Україні?

      — Урок є старим як світ: нічого вічного немає. Все має свій початок, свій пік і свій кінець. Прийде кінець і антидемократичній практиці в Українській державі. Грузинські події ще одне тому підтвердження. Але щоб це трапилося швидше, треба дуже багато й активно працювати, гуртувати інтелігенцію, мислячих людей з високими морально-етичними якостями, йти в народ. При цьому менше розповідати про те, який антидемократичний політичний режим створено у нашій державі. Народ про це знає більше, ніж політики в Києві. Він гостро відчуває це щоденно, а не лише під час виборчих кампаній. Треба негайно готувати реалістичну програму майбутнього розвитку Української держави і суспільства в умовах глобалізації. Бо такої програми, на жаль, за тринадцять років відновлення незалежності в Україні ще не було. Треба активно роз'яснювати конкретні шляхи виходу з існуючої ситуації. Переконати людей у тому, що саме національно-патріотичні сили здатні реалізувати інший, позитивний варіант організації суспільного життя у нашій державі. Якщо народ цьому повірить, то й не треба буде вдаватися до тбіліського сценарію відновлення в Україні справжнього народовладдя.