Фантоми віртуального заводу

      Квасилівський завод ВАТ «Рівнесільмаш» сьогодні належить до тих віртуальних підприємств, які нібито і є, але насправді їх уже немає. Тобто є ті, хто підписує різноманітну звітність, але немає самого виробництва, бо обладнання давно вже демонтоване й розпродане, та й робітників, тих, які ще залишилися, можна порахувати на пальцях. Зрозуміло, що в таких умовах підприємство здатне випускати тільки фантоми — те, чого насправді не існує та й існувати не може. Як-от комбайни, придумані рівненським нардепом Павлом Сулковським. Та навіть якби нині на завод привезли креслення отих примарних агрегатів і сказали, що виробляйте, нічого путнього не вийшло б. Бо виробничі приміщення заводу, який десятками років перебував у передових і навіть мав у застійні часи перехідний червоний прапор Ради Міністрів та ЦК КПРС, нині найбільше схожий на пустку Чорнобильської зони, — хіба що анкерні болти, що стирчать iз підлоги цехів, нагадують про колишню велич виробництва.

      Власне, досвiдченi працівники заводу вважають, що занепад і руйнування Рівнесільмашу розпочалися у 1998 році, коли його директор Анатолій Кочмар дібрав смаку в тому економічному хаосі, що утворився, і дав поштовх зловживанням і розкраданням. Кілька років завод перетворювався у «паперове підприємство», а його матеріальні цінності знаходили собі нових власників.

      Неодноразово, починаючи з листопада 1998 року, працівники заводу, як теперішні, так і колишні, зверталися до органів влади різних рівнів від голови Рівненської облдержадміністрації Микола Сороки і вище, застерігаючи, що підприємство зникне, якщо свавілля на ньому триватиме й далі. Влада спостерігала за ходом подій крізь пальці, а директор «Рівнесільмашу» тим часом міняв автомобілі, аж поки не спинив свій вибір на японській «Тойоті». Погодьтеся, для підприємства, виробництво на якому скорочується, а з 4200 робітників залишилося усього біля 300, така «автомобілізація» виглядає доволі дивною...

      Не можна сказати, що всі сигнали залишалися без реагування. Заводилися й кримінальні справи. Такі, зокрема, як порушена 31 травня 2000 року і благополучно закрита майже через рік — 7 березня 2001-го. Ще одну кримінальну справу, порушену на підставі листа Генеральної прокуратури від 20 лютого 2001 року, так само закрили, іншу, порушену 12 липня 2002-го, спіткала доля попередниць. А працівники Рівнесільмашу намагалися відстояти своє. Коли наприкінці 2000 -го на завод прибули КамАЗи з одеськими номерами, щоб повантажити та вивезти чергову порцію обладнання, сiльмашiвцi перекрили прохідну і не пропустили на територію підприємства ці вісім машин. Марно — транспорт таємно завантажили й відправили тієї ж ночі. Відтоді це стало звичною практикою — вивозити матеріальні цінності під покровом пітьми. Протягом тільки останніх двох років із заводу вивезено 174 одиниці обладнання та 2346 тисяч тонн «металобрухту». Тобто, знищено чимало унікальних верстатів та устаткування. Як, наприклад, вивезений у невідомому напрямку надпотужний прес «Ерфурт», який дозволяв штампувати кузови автомобілів!!!

      Так тривало, аж доки наприкінці 2002 року Міністерство промислової політики призначило на завод нового директора — Віктора Шпитального. Кочмара звільнили з роботи, колектив зітхнув iз полегшенням. Але надії виявилися швидкоплинними — 20 жовтня нинішнього року на Рівнесільмаші відбулася «оксамитова революція». А точніше, сталося таке: саме в означене число пішов у відпустку Шпитальний, і на чолі заводу, тепер уже за підтримки Миколи Сороки і новоявленого «комбайнобудівника» Павла Сулковського, «виплив» невтомний Кочмар. Розпочалися кадрові «чистки», звільнення, особливо щодо тих працівників, які мали необережність виступити з критикою Кочмара на загальних зборах. Тут же, на підприємстві, облаштувався й представник «ставки» — колишній помічник згаданого нардепа з питань роботи в Рівненському районі та його нинішній референт-помічник Михайло Нікітюк. І все повернулося на круги своя...

      Та ні, кажуть, не все. Бо, за твердженнями працівників Рівнесільмашу, відтоді, як подружилися пан Кочмар iз паном Сулковським, нардепівське авто отримало ексклюзивне право заправлятися заводським пальним, яке завжди можна справно списати, наприклад, як витрачене на маневри тутешнього тепловоза. А сам «патрон» iз Верховної Ради обзавівся не менш ексклюзивним правом розмірковувати у ЗМІ про буцімто відродження Рівнесільмашу, про комбайни, яких у Квасилові нібито складатимуть неміряно. Та щось відродження підприємства поки не спостерігається. Радше навпаки. Поки що розрекламовані Сулковським квасилівські комбайни залишаються ілюзією, маревом, породженим уявою, яка вперто не бажає звертати уваги на реальний стан речей.