Учора парламент, попри палке бажання Президента Кучми, попри наполягання МЗС і переконливі цифри, якими апелювали до депутатів керівники Міністерства оборони, не проголосував за відрядження наших вояків до складу міжнародного миротворчого контингенту в Ліберії. Із 226 необхідних для того, аби рішення «пройшло», голосів у залі Верховної Ради набралося 216. І дарма заступник керівника зовнішньополітичного відомства Володимир Єльченко закликав у такий спосіб «посилити авторитет України в Африці» — парламентарії вирішили, що Африка далеко, а «посилений» українцями авторитет Батьківщини в Іраку — вже досить сумний у людському вимірі досвід, аби його повторювати ще й у Ліберії. Не останнім у вибудовуванні депутатського силогізму аргументом був і той, що майже всі фінансові витрати за участь українців у оонівському контингенті мусив би взяти на себе бюджет нашої держави.
Усі добре пам'ятають, що за час міжнародної місії в Іраку там загинуло вже четверо українців, і кінця-краю ні хаосу в тій країні (відповідно, і службовій путівці наших солдатів), ні психологічному дискомфорту напіввійськових умов не видно. Не вплинули на арифметичну більшість парламентаріїв і статистичні викладки Міністерства оборони, згідно з якими в усіх миротворчих операціях разом загинуло 27 наших, а лише минулого року у «звичайних» Збройних силах України — аж 146. Швидше, слід сумувати над другою цифрою, аніж тішитися з того, що перша «не така страшна, як у інших країн-«миротворців». Справді, нагадаємо наразі, що, згідно з даними «Асошиейтед Пресс», за час іракської кампанії 16 американських вояків звели рахунки з життям.
Не припала до душі депутатам і місія, якою планували навантажити українців у Ліберії: частина вертолітників, згідно із задумом, мусила здійснювати вогневу підтримку урядових сил тієї африканської країни.
А стосовно «авторитету в Африці», то депутат-соціаліст Іван Бокий з притаманною йому веселою публіцистичною надмірністю запропонував спорядити наш контингент до Свазіленду, де теж неспокійно, але «оксамитова» війна триває з жінками, які насмілюються носити чоловічу вдяганку, насамперед штани. Якщо виходити з версії пана Бокого, то, напевно, до Свазіленду зголосилися б податися не 350 добровольців-миротворців, як кількісно планувалося для Ліберії, а тисячі і тисячі шанувальників патріархальних спідниць і високих «зелених» окладів.
У всякому разі, координатор парламентської більшості Степан Гавриш пообіцяв, що Верховна Рада 27 листопада повернеться до розгляду питання стосовно відправки наших вояків до Ліберії.