ШУСТЕРіше на бунт?

      Нещодавні НП у цих двох установах системи покарань на сході й заході країни неабияк стурбували громадськість. Ще б пак! Доведені до відчаю підсудні та засуджені ріжуть собі вени, фактично намагаючись покiнчити з життям, мовляв, краще смерть, ніж терор адміністрації. Вже перші розслідування, насамперед місцевої преси, засвідчили, що про спроби самогубства у жодному випадку не йдеться, бо не було ніяких порізаних вен, а лише подряпини від лез для гоління. Охолонувши після перших емоційних заяв, без резонансних новин запрацювала i прокуратура. Бо принаймні фахівцям стало зрозуміло: йдеться про сплановані чергові акції «блатних», адже організаторам подібної «дряпанини» завжди у кримінальному середовищі — належні шана й авторитет.

      Можливо, ці слова автора викличуть обурення в окремих читачів, бо громадськість ще не оговталася від цих подій, i погляди на проблематику вітчизняної системи покарань у суспільстві  існують різні. Тим більше що за останній рік громадськість стала свідком багатьох скандалів по той бік грат. Починати можна з неочікуваного візиту Президента Ющенка до «зони» у Коростені минулої весни й відповідного розносу керівництву установи на високому державному рівні, продовжити — фактами хабарництва окремих «кумів» та «хазяїв» колоній (найрезонансніший — з керівниками Донецького облуправління Держдепартаменту з питань виконання покарань), а завершити — порізами харківських підслідних та львівських засуджених. «Блін, такого ж іще не було! I це все лише за рік!» — схопиться за голову читач i матиме рацiю. Але правий не тому, що система покарань нібито увійшла в кризу, а навпаки, тому що болісно з неї виходить. Так, саме виходить. Бо Віктор Ющенко вперше призначив керівником пенітенціарної системи цивільну людину — Василя Кощинця. Майже одразу система почала відкриватися, хоча, може, й не так швидко, як правозахисникам хотілося б. Але принаймні пресі отримати дозвіл на репортаж стало значно простіше. Погодьтеся,  раніше про чиїсь подряпини «на зоні», корупцію нечистого на руку керівника установи тощо та ж громадськість, яка зараз ледь стримує сльозу біля екрана телевізора, могла б i не дізнатися. А якщо б i стався «витік», навряд чи керівники системи, щось коментуючи, намагалися б довести свою правоту. I вже тим більше не ходили б на телеефіри популярних ток-шоу.

      Йдеться про відомий проект телеканалу ICTV із Савіком Шустером «Свобода слова», який минулої п'ятниці проанонсували під гучним «соусом»: «У в'язницях Сходу і Заходу України зеки розкривають вени та зашивають роти. Влада вводить ОМОН та влаштовує «маски-шоу». Це спроба криміналітету показати, хто в зоні хазяїн, чи реакція на режим концтабору у в'язницях? Чому демократична влада вдається до тоталітарних методів? Чи накриє Україну хвиля тюремних бунтів?». Звісно, формат ток-шоу передбачає максимум пристрастей у залі, креатив ведучого i враження глядацької аудиторії. Пристрастей i вражень вистачало, бо креатив здався відносно сумнівним, i перш за все через те, що словесна свобода самого Шустера виглядала не зовсім об'єктивно, адже Савік фактично грав у одні ворота. Не будемо переказувати перебіг ток-шоу — хто мав час, очі й вуха, усе й сам побачив i почув. Але викликало підозри відверте бажання пана Шустера притягнути за вуха бразильські бунти ув'язнених та їхніх друзів-мафіозі на волі (з кулеметними перестрілками з поліцією, захопленням заручників тощо) i накласти усе це на українські недавнi НП у колонiях. I це незважаючи на те, що голова Держдепартаменту з питань виконання покарань Василь Кощинець закликав не роздмухувати «бразильський сценарій», але ведучий незмінно питав кожного з учасників: чи буде бунт? За логікою Шустера, якби Чорнобиль не обговорювали у світі, атомні електростанції могли б вибухати i у Європі, i в Америці. Тож полякаємо Бразилією, щоб в Україні цього не було.

      Подібну логіку вже наприкінці заперечив директор Українсько-американського бюро захисту прав людини, правозахисник, колишній дисидент та політв'язень Семен Глузман, на думку якого, чим більше таких шоу — тим більше бажання до бунту, у тому числі й «дряпаного». Тоді як керівники облуправлінь Держдепартаменту з Луганщини, Дніпропетровщини, Чернігівщини під час прямого включення запевняли: приводу для занепокоєння немає, ситуація контрольована. Іншими словами — проблема Харкова i Львова штучна i надумана.  Це підтвердили i харків'яни — голова громадської ради при облуправлінні Держдепартаменту Григорій Мар'яновський та журналіст i новообраний депутат ВР від БЮТ Сергій Потімков. Перший зазначив, що зеки скаржаться не на режим, а на правосуддя, внаслідок якого вони тут опинилися. На корумпованість правоохоронної системи взагалі. А от у СІЗО позитивні зміни є, бо у камери, де перебувало 39 чоловік, ще рік тому вмiщували вдвічі більше підсудних. Цiкаво, що слова Мар’яновського вчора пiдтвердила облпрокуратура Харкiвщини, яка завершила перевiрку i дiйшла висновку, що в такий спосiб «блатнi» хотiли привернути до себе увагу, скоювати самогубство нiхто не збирався. Пан Потімков  взагалі назвав НП у СІЗО піар-ходом («якби система хотіла, про це ніхто не дізнався б»), до того ж, ця тема виникла підготовлено. «Це лише ваші гіпотези», — заперечував Шустер i навів львівський приклад.

      Зі Львовом вийшло дещо складніше: правозахисники i журналісти скаржилися, що їх одразу не пустили «на зону» після того, як зеки по мобілці повідомили про свою акцію (добре хоч акредитацію на захід не проводили), але ніяк не хотіли зрозуміти пана Кощинця, що їх не пускали не з вини адміністрації установи, а через заборону прокуратури, яка проводила перевірку «по гарячому». Напруги додало включення голосу анонімного екс-ув'язненого Личаківської «тридцятки», який у віці 21 рiк уже мав дві «ходки» i розповідав жахливі речі про побиття засуджених охоронцями. Емоції невідомого, який за можливу брехню ніякої відповідальності не понесе, бо це ж не офіційна заява про злочин, подіяли на аудиторію краще, ніж запевнення Василя Кощинця, що саме через відому йому проблему з цією «зоною» ще 8 місяців тому тут змінили керівництво, i якщо зміни не відбулися, винні понесуть покарання. Адже триває прокурорська перевірка, та й обмудсман Ніна Карпачова днями відвідала «тридцятку» i нічого надзвичайного не виявила.

      Усе ж таки ситуацію відвертого цькування вдалося переломити. Багато хто із запрошених відзначав позитив, який відбувся у системі протягом останнього року. При цьому було зрозуміло, що «єврокамери» за рік не побудуєш, i багато залежить від держави ( про що відверто заявив i голова Комітету з питань правової політики Василь Онопенко), а не від Держдепартаменту з його дуже скромним бюджетом, радянським спадком у вигляді казарменно-барачної системи та відсутністю вищого навчального закладу для підготовки фахівців ( єдиний інститут забрав у систему МВС ще покійний Юрій Кравченко). I захищаючи права засуджених, не варто забувати i про права тих, кого вони вбили, згвалтували, пограбували... Ще одна суперечлива теза, але така, що має право на життя: якщо на зоні так погано, навіщо йти туди вдруге, втретє, вшосте...

      А взагалі, відзначалося i пом'якшення режиму, i лібералізація та відкритість системи останнім часом (думка політв'язня Глузмана), так само, як i суперечливість окремих норм Кримінально-виконавчого кодексу — це вже робота для парламентарів. Не дивно, що аудиторія більш-менш заспокоїлася: якщо на початку передачі загрозу бунтів в Україні побачили 52%, то наприкінці — 43% присутніх глядачів. Висловлюючись, люди обурювалися зацикленістю на «бразильській загрозі», тоді як за такого кола фахівців, правозахисників тощо ніхто навіть не намагався обговорити з представниками Держдепартаменту проблему дитячої злочинності, лікування туберкульозників, які хворими виходять на волю, та профілактику злочинності взагалі.

      Утім справжній підтекст пристрастей із подряпинами на руках i ток-шоу навколо них став зрозумілим наприкінці, коли виступав міністр юстиції Сергій Головатий. За кілька днів до цього Кабмін наділив Мін'юст повноваженнями координації діяльності Держдепартаменту з питань виконання покарань. Так прийнято у деяких країнах Європи, i про це як ледь не власний здобуток за 10 років боротьби хвацько заявив пан Головатий. I хоча міністр не приховував, що у новому Кабміні портфеля йому може i не знайтись (ймовірно, доведеться знову обмежитися мандатом нардепа), але в телеефірі одразу почав ділитися планами: мовляв, i зміни до Кримінально-виконавчого кодексу вже відпрацьовано й ледь не затверджено на урядовому комітеті, i військових на зоні демілітаризуємо, i додатковий департамент при Мін’юсті створимо з одних правозахисників, будемо інспектувати установи покарань, i взагалі, в'язниці візьмемо під контроль. Потік красномовства Головатого не спинило зауваження Кощинця, що демілітаризація почалася й без нього, адже чимало керівників не мають погонів, у тому числі й голова Держдепартаменту, й окремі його заступники та керівники середньої ланки. А питання Василя Кощинця до Головатого як до юриста про законність постанови уряду про підконтрольність системи покарань Мін’юсту взагалі вивело міністра з себе. «Ви не сприйняли рішення уряду? Подавайте у відставку!» — ледь не волав Головатий i тим самим фактично підтвердив неофіційні дані «УМ», що насправді причиною  роздмухування «зеківського резонансу» є банальне бажання окремих відомих дiячiв, у тому числi з шоколадним присмаком, створити проблеми незручному у вирішенні їхніх питань керівництву Держдепартаменту. Не випадково цю структуру з порушенням закону віддали під контроль Мін’юсту одразу після НП у Харкові i Львові — бо гарний привід.

      I наостанок. Звісно, контролювати систему по повній Мін’юст поки що не зможе — потрібен поступовий перехід i дотримання законодавчих процедур. Днями навіть екс-міністр юстиції з уряду Януковича Олександр Лавринович, який свого часу теж був не проти контролювати «зони», заявив, що таке рішення уряду, хоч i є позитивним кроком, проте не вирішує проблем, доки Держдепартамент не стане структурною складовою Мін'юсту. Але найцікавіше, що фактично на питання Кощинця про законність постанови Кабміну, яке проігнорував Головатий, відповів Лавринович, за словами якого, підпорядкувати Держдепартамент з питань виконання покарань Міністерству юстиції постановою Кабміну неможливо, таке рішення потребує внесення змін у низку законів, зокрема «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». I доки процес передачі пенітенціарної системи в підпорядкування Мін'юсту не буде завершений законодавчо, забезпечення прав людини в місцях ув'язнення може наснитися особисто Головатому лише у райдужних снах.