Гучних декларацій про гармонійний розвиток регіонів не виголошував в Україні за останні роки хіба що безнадійно лінивий політик. Але конкретний зміст цих декларацій кожен розуміє по-своєму. Зокрема, в регіональній кадровій політиці. На прикладі столичної області — Київщини — яскраво видно, наскільки непросто досягти ідеалів, проголошених «помаранчевими» силами після їхньої перемоги в 2004 році, і наскільки складно це буде робити далі.
Узимку минулого року крісло «губернатора» отримав представник «помаранчевих» сил — Євген Жовтяк. На парламентських виборах 2002 року він очолював обласний штаб «Нашої України», на президентських виборах-2004 — обласний штаб Віктора Ющенка, тричі ставав депутатом як яскравий націонал-демократ саме на Київщині. Після епохи «залізного» Засухи область вперше за багато років відчула демократичний стиль керівництва, місцеве самоврядування змогло зітхнути з полегшенням, підприємці почали працювати без тиску силовиків та «перевіряльників». Область швидко почала набирати динаміки.
Але це не завадило ледь не щотижня з'являтися все новим і новим чуткам про «відставку» «губернатора». Одночасно рекламувалися нібито вже нові кандидатури. Але «губернатор» працював, область стабільно розвивалась.
Березневі парламентські вибори внесли нові акценти. Вибори вперше пройшли на пропорційній основі й спровокували активізацію місцевих еліт. Отримавши більшість у місцевих радах, останні відчули себе паралельними — поруч із Києвом — центрами впливу.
Крім того, останні дні доживає діючий уряд. І багато хто прагне скористатись наявними у нього (поки що) важелями, аби вплинути на ту саму кадрову політику в регіонах. Зокрема, на Київщині.
Наприкінці квітня Кабінет Міністрів підготував подання Президенту щодо звільнення Жовтяка «через погіршення окремих показників соціально-економічного розвитку області». При цьому питання про слабку роботу області навіть не стояло на порядку денному, ніхто не висловив «губернаторові» жодних претензій. Уряд пішов «порадитись», вийшов чиновник десятої руки і повідомив: треба звільняти «губернатора». Невдовзі після цього Євгену Жовтяку було запропоновано нову посаду, повідомив Юрій Єхануров.
Що означає такий поворот подій?
Пострадянська дійсність привчила нас до загальної необов'язковості у всьому. Складається враження, що й нині ніхто нікому нічого не винен, зокрема держава зняла з себе майже всю відповідальність перед громадянами і вони перед нею. На кожен суд є інший суд, на кожну газету знайдеться інша, навіть, прости, Господи, на одне православ'я є інше.
За цих умов «козацької вольниці» шпиняти когось за недоліки у роботі — нескладно. Але як тоді бути: реальна картина, реальні цифри свідчать навіть не про «окремі недоліки», а про протилежне — стабільний розвиток Київщини. То де в нас Станіславський?
Якщо, за підсумками роботи в 2004 році, Київщина посідала восьме місце у загальнодержавному рейтингу областей, то вже у 2005-му, коли посаду «губернатора» обійняв Жовтяк, вийшла на почесне третє. За підсумками ж першого кварталу 2006 року, серед усіх областей стала навіть першою. Але парадокс полягає в тому, що на засіданні уряду, після якого було заявлено про «поганого» Жовтяка, зведений показник вирішили не оприлюднювати. Може, тому що тоді було б незрозуміло, чому доводиться його відставляти?
Судіть самі. За три перші місяці року промислове виробництво порівняно з відповідним періодом минулого року зросло на Київщині на 16,4 %, тоді як по Україні — на 0,2%. Виробництво сільгосппродукції — на 5,6%, тоді як в цілому по Україні мав місце нульовий «ріст». Обсяг інвестицій виріс на 5,1 %, тоді як в Україні — на 1,9 %, обсяги будівництва житла — на 16 % порівняно з 3,3 % українського зростання. Абсолютний приріст доходів на одну особу становив на Київщині та загалом в Україні відповідно — 24,6 та 22,2 гривні, обсяг інвестицій в основний капітал на одну особу відповідно — 2559 та 1983 гривні.
Суттєво на Київщині також перевищено обсяг відрахувань у державний бюджет — на 22,8 % до плану.
Загалом з усієї суми показників, за якими оцінюється діяльність облдержадміністрацій, у Київській області по 25 позиціях забезпечено зростання, по 18 — область посідає з 1 по 10 місце і лише по 5 допущено відставання, та й те значною мірою зумовлене специфікою розподілу ринку праці у державі.
Приміром, низький коефіцієнт покриття експортом імпорту в області можна пояснити наявністю на її території низки підприємств, які використовують переважно імпортні складові, а вироблену продукцію реалізують винятково в межах України. Крім того, на території області зареєстровані великі оптові імпортери продуктів харчування, орієнтовані на київський мегаполіс. А відносно високі темпи зростання податкового боргу, які поставили на карб «губернаторові», «намалювалися» після того, як з подачі Жовтяка податківці провели додаткові перевірки окремих підприємств і виявили, що завдяки потужному «дахові» за кумівських часів кілька великих підприємств не платили ні копійки податків. Тепер від них вимагають сплати. «Це не потрібно?» — резонно запитує Жовтяк.
Словом, ліпити на Жовтяка ярлик «губернатор», що не вправився з областю», не виходить. І очевидно, що таки гідна для нього посада знайдеться.
Але це лише один аспект проблеми.
Інший —кому це вигідно? Достеменну відповідь отримаємо, коли (або якщо) дізнаємося прізвище наступника.
Але навіть без цього зрозуміло, що причина не в Жовтякові, а в посаді, яку він обіймає. Надто ласий шматок Київська область для багатьох і багатьох. Ціна землі тут на вагу золота. А він затіяв земельні аукціони, продаючи на відкритих торгах землю, на яку цілком конкретні люди вже поклали око. Крім того, обладміністрація в судовому порядку домагається відміни рішень про виділення 12 тисяч гектарів землі. А це вже навіть не мільйони, а мільярди доларів.
Кому таке треба?
Ось і скористалися зацікавлені люди тим, що націонал-демократи — блок УНП Костенка-Плюща — провалили вибори до Верховної Ради, непереконливо провели їх у регіонах. Мовляв, тінь поразки при цьому лягає і на «губернаторів». І байдуже при цьому, що область стабільно розвивається, а також те, що, згідно з законом, голови місцевих адміністрацій не міняються під час кожних парламентських виборів, а «обираються на термін повноважень Президента».
Тепер і самому Президентові є над чим подумати. Стає все помітніше, що це не його рішення міняти керівника області, що його до цього наполегливо підштовхують. Йде безжалісна боротьба за крісло, за можливість «покермувати» в області, де є ще земельні ресурси, де можна буде затишно прилаштувати свій бізнес, де відкриваються колосальні можливості — близькість до столичного Києва з його ринками збуту, інвестори (свої та іноземні), виходи на впливових людей.
Відтак напрошується очевидний висновок: «губернаторська» посада знадобилася комусь впливовому, хто може скористатися ситуацією на свою користь і говорити при цьому про державні інтереси.
Але при чому тут вони насправді?
Віктор КОТЛЯРЕНКО.