Кафкіанський гамбіт: від Краснагоракаї до Пашковського?
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Олексій Кужельний: гостей у нас, як завжди, багато. (Фото Прес-КІТ.)
Народна театральна прикмета гласить: навіть якщо каштани запізнюються зі своїм культовим цвітінням і середньодобова температура нижча за норму — весна, а з нею і фестиваль «Київ травневий» прийдуть обов'язково. Цьому спостереженню всього лише — ні, краще вже аж! — вісім років і, на щастя, сумніватися у ньому поки що не доводиться. У понеділок Олексій Кужельний, художній керівник фестивалю і «його все», відкрив VIII «Київ травневий» і, як завжди, пообіцяв, що нудьгувати глядачам не доведеться. У програмі фестивалю — двадцять театральних та музичних вистав, які представлять актори з п'ятнадцяти міст-побратимів столиці України. Плюс кілька майстер-класів для фахівців, що проходитимуть на базі Центру Леся Курбаса.
Вітальні промови лунали у Театрі імені Лесі Українки, де відразу ж після офіційної частини почалася перша вистава фестивалю — «Три високі жінки» (за Едвардом Олбі), яку до Києва привезли народна артистка Росії Євгенія Симонова, навчальний театр «ГИТИС» та Театр імені Маяковського. Забігаючи наперед, топ-учасником цьогорічного фесту можна назвати саме Симонову. (Гостями минулорічних фестивалів були Марсель Марсо, Софіко Чіаурелі, Ані Жирардо). Аналізувати рівень таланту й популярності цих людей та розмірковувати на тему цьогорічної «зірковості» «Києва травневого» щонайменше безтактно. По-перше, театральний світ мало чим схожий на шоу-бізнес: там якщо не приїхала на фестиваль Пугачова — з поважних та респектабельних його уже викреслюють. А по-друге, Симонова привезла одну з найкращих своїх робіт останніх років, виставу-бенефіс, на якій було пролите море сліз у партері і яка має численні професійні відзнаки («Цвях сезону», «Кришталева Турандот»).
Наступний день фестивалю був також за росіянами: у Центрі імені Курбаса Центральний будинок актора імені Яблочкіної (Москва) показував свою «Царицю Тамару». Щоправда, цю роботу швидше можна назвати колективною творчістю, у ній грають молоді московські артисти, що представляють різні столичні театри та акторські школи: Наталя Чернявська (Малий Театр), Єгор Барінов, Фархад Махмудов (Театр Романа Віктюка), Євгенія Самаріна (Театр ім. К.С.Станіславського)... Автор п'єси Олександр Смольяков зібрав у єдине ціле поезію Срібного віку і нагадав декому, що жанр поетичного театру має право на існування навіть в умовах тотальних і часто сумнівних театральних експериментів.
У суботу в Театрі оперети «Київ травневий», який, до речі, відтепер позиціонує себе як фестиваль мистецтв, представляє балет-легенду «Джулія Думна» театру танцю «Інана» (Сирія, Дамаск). Наступного тижня свої вистави зіграють театри Польщі, Фінляндії, Угорщини, Італії, Сербії, Білорусі, Британії, США... Враження про ці спектаклі — у найближчих номерах.
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Нову літературну премію "Григір" за найкращу книжку короткої прози заснували в Україні - відзнаку присвятили Григору Тютюннику. >>
Сьогодні, 11 березня, виповнюється 138 років від дня народження Василя Чечвянського (справжнє прізвище — Губенко) — українського письменника-гумориста і сатирика, одного з митців трагічного покоління Розстріляного Відродження. >>
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Унікальний макет Маріуполя представили на виставці «МУІ — Маріуполь Українська Ідентичність» у Львові. >>
У Лондоні відбулося інавгураційне засідання Українсько-британської комісії з питань культури відповідно до положень Угоди та Декларації про сторічне партнерство між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, підписаних у 2025 році. >>