Чи вийде Україна з СНД?

      CНД — це така неясна річ, організація не організація — інструмент не інструмент, що існує винятково в підсвідомості величезної маси людей. Більшість українців щиро вважає, що центр СНД — у Москві, можливо, навіть на Красній площі (хоча де-юре — в Мінську, там засідає виконком), і ще більше українців не знають, скільки держава платить за 14-річне перебування в СНД. Що реально робить СНД, окрім як раз чи двічі на рік збирає президентів, у чому матеріалізується її діяльність? Цього не знає ніхто. СНД лишається архетипним спадком СРСР, і обговорювати її можна хіба що на «фрейдівській кушетці» психоаналітика. Парадоксально: ця нереальність є політичною реалією. Будь-який натяк на те, що одна з країн-учасниць фантомної змови хоче вийти з СНД, тобто з цього «світу тіней», викликає серйозні політичні баталії.

      Першою битву з «тінню» почала Грузія. Її «Хванчкару» та «Боржомі» заборонила купувати не СНД, а Росія. Але грузини зметикували, що, борючись з фата-морганою так званої Співдружності, вони послаблюють дружні обійми путінської Росії на своїй шиї. Гарячий характер горців вивів конфлікт на ту висоту, з якої єдиним вирішенням гордіївого вузла є удар сокирою. Міністр закордонних справ Гела Бежуашвілі заявив, що до 1 липня його країна, найвірогідніше, ухвалить рішення щодо виходу з СНД.

      Україна, власне, туди ж прямує. Але, за ментальною звичкою, що стала автоматично і звичкою в прийнятті політичних рішень, — між крапельками. Ціна, якою Україна розплатиться за вихід із СНД з Москвою, — єдине суттєве питання в цій латентній політичній дискусії. Тому Україна мусить рухатися між крапельками, швидко вихиляючи задом, аби різко не занесло. Якщо Тбілісі з Москвою обмінюються «превентивними ударами» на найвищому рівні, то Київ з Москвою дискутують в дещо нижчих шарах політичної атмосфери.

      Першим «пішов на ви» заступник голови зовнішньополітичного відомства Володимир Огризко, заявивши 4 травня про те, що «СНД дедалі втрачає привабливість» і Україна вивчає можливості, чи не вийти їй з СНД. Пiсля такої заяви кмітливі грузини, не порадившись ні з ким, сміливо заявили, що Тбілісі консультується з українськими колегами щодо можливостей виходу з СНД. Так українських братів «кинув» тамтешній керівник МЗС. Речник українського МЗС Василь Філіпчук позавчора мусив тактовно пояснити, що, мовляв, ми проводимо консультації стосовно ефективності діяльності СНД з усіма державами Співдружності, серед них і з Грузією. Таке трактування викликало неоднозначне враження: з одного боку, Київ не підбурює Тбілісі проти Москви, а з іншого — так виходить, всіх консультує, як треба боротися із набридлим патронатом СНД.

      На українську «розвідку Огризком» спершу жваво відповідали всілякі агресивні депутати Держдуми РФ, пророкуючи українцям відрізані газові жили і зітнутi в торгових війнах «цукрові голови» та інші продумані неприємності. 10 травня, після зачитування щорічного послання перед Радою Федерації, почувся і голос Володимира Путіна. Президент Росії чітко дав зрозуміти, що Україна та Грузія у разі виходу з СНД зіткнуться з труднощами. Це не було жартом.

      Внутрішньоукраїнської дискусії сьогодні немає. Питання виходу з СНД, незаперечно, другорядне. Але головне — воно постало. Прикметно, що першими виступили «проти» ті політсили, які свого часу були апологетами ЄЕП. Офіційно оприлюднила свою позицію партія із затьмареним рейтингом — СДПУ(о): вихід України із Співдружності буде великою помилкою, вважають партійці Медведчука і Кравчука. Своє «не ТАК» не сказала Партія регіонів, але за неї висловився один з чільників ПР Микола Азаров. Він вважає, що це питання порушувати недоцільно насамперед з економічної точки зору. Мовляв, Грузія — країна iз зовсім іншим, нижчим рівнем економіки та коопераційних зв'язків із Росією, тому вона може, а нам ще рано. Загалом, на думку Азарова, подібні рішення мусять оголосити перші особи держави, хоча «з урахуванням конституційної реформи, думка Верховної Ради  має бути визначальною».

      Чи наважиться Україна в найближчому майбутньому вийти з СНД і, головне, якою ціною це можливо? Ми попросили помітних політологів пофілософствувати з цього приводу.

Максим СТРІХА:

«Навіть увійшовши до НАТО, ми їздитимемо на саміти СНД»

      Коли в 1991 р. підписувалися домовленості у Віскулях, учасники нічних переговорів розуміли їхній зміст цілком по-різному. Для Кравчука новостворювана СНД була способом «цивілізованого розлучення», для Єльцина — новим виданням дещо підретушованого СРСР, навіть із власними ядерними ракетами, тільки вже без Горбачова. Вже ця розбіжність у поглядах двох основних фігурантів не обіцяла Співдружності нічого доброго. У грудні того ж 1991-го український парламент обставив ратифікацію Біловезьких домовленостей десятками застережень, які мусили виключити будь-яку можливість перетворення СНД на нову наддержавну структуру. Навіть назву належало писати з трьох малих літер (цю вимогу самі ж українці згодом ігнорували — з огляду на її очевидну абсурдність). Але Україна так і не підписалася двома роками пізніше під статутом СНД (і її статус в об’єднанні досі лишається невизначеним — асоційованого членства той самий статут не передбачає).

      Отже, СНД лишалася організацією-привидом без жодних реальних повноважень. Водночас СНД є організацією-приводом. Приводом ще раз згадати про «історичну спільність» народів на колишній «одній шостій земної кулі». Ця «знаковість» змушує Кремль триматися за суто символічну структуру.

      Справді, в рамках української «реальполітік» СНД значить надто мало, аби суто демонстративним кроком далі псувати й без того непрості стосунки з Кремлем. Отже, можна прогнозувати: навіть ставши членом НАТО і асоційованим членом ЄС (помріємо й про таке), Київ однак регулярно надсилатиме своїх міністрів на саміти нікому не цікавої й нікому (окрім групки мінських снд-бюрократів), за великим рахунком, не потрібної організації.

Кость БОНДАРЕНКО:

«Україна вийде з СНД, коли СНД розвалиться»

      Щодо заяв з приводу ймовірного виходу з СНД, то дуже багато кроків, які робить нинішнє МЗС, демонструють його непрофесіоналізм і провокаційність. У мене таке враження, що воно працює не на ефективність, а на ефектність. І це тільки шкодить українській дипломатії.

      Думаю, Україна вийде з СНД лише разом із розвалом СНД, оскільки СНД себе вичерпала як форма співпраці на пострадянському просторі. Бо вона створювалася як форма цивілізованого розлучення колишніх радянських держав. А зараз вона може перетворитися лише на якийсь економічний союз. Я думаю, що Україні потрібно брати участь в якомусь трансформованому СНД, у якомусь його новому форматі — економічному. Оскільки зараз Україна ризикує опинитися у певній самоізоляції. Євросоюз не відкриває нам свої обійми, з іншого боку, Росія зайняла позицію — не хочете йти з нами, то залишайтеся самі. Тому Україна на цьому тлі може ініціювати якусь нову форму співпраці на пострадянському просторі. Певний аналог ГУАМу, але із активізацією інтересів і України, і Росії в економічній площині.

      Щодо загроз з боку Росії, якщо Україна вийде з СНД, то насправді Росія незалежно від того, так чи інакше буде вводити бар'єрні кроки, оскільки її інтереси останнім часом переходять на Україну. А Україна, в свою чергу, не робить кроків для пом'якшення цієї прагматичної політики Росії. Все-таки українська дипломатія повинна прийти до розуміння необхідності повернення до кучмівської системи багатовекторності в дипломатії.

Віктор НЕБОЖЕНКО:

«Кремль сам зацікавлений у самоліквідації СНД»

      Насправді СНД давно вже себе поховала. І тому Кремль має лише тішитися, що дві такі бунтуючі країни як Україна та Грузія вирішили вести мову про необхідність ліквідації СНД. Питання, які ставлять нашим дипломатам на Заході, і претензії, які нам висувають у Москві, якраз пов'язані з наявністю великої кількості документів, підписаних в рамках СНД. Тому, звісно, це все треба припиняти. Ми не можемо рухатися ні в сторону Євросоюзу, бо нам докоряють за те, що ми занадто щільно засіли в СНД, і ми не можемо з'ясовувати стосунки кардинальних питань в ЄЕП, бо існує СНД. Тому чим раніше це почнеться (самоліквідація СНД — Авт.), тим швидше очиститься геополітичний простір. Тому якщо теперішні заяви — це лише гра словами, то це погано, бо значить наші дипломати не розуміють, що насправді треба брати на себе роботу з реформації наших міжнародних відносин.

      Але вихід з СНД — це цілий процес. Адже в його рамках підписано велика кількість документів. Нам треба створити відповідну урядову комісію, і якщо цей процес пройде з узгодженням з нашими сусідами (Росією — Авт.), лише після того стане питання, а що ми від цього втратимо. Але я думаю, що в зв'язку з переходом Росії і України на принцип прагматизму, у зв'язку з виходом з СНД не будуть виникати якісь складності принципового характеру. Бо, я повторюю, СНД не працювало. Все діяло, виходячи з домовленостей між президентами, олігархами двох країн. І ці домовленості далі будуть зберігатися, якщо це буде в національних інтересах Росії і України. А коли говорять про газ, про торгове сальдо між країнами, то ці проблеми вже виникли до того, як ми заговорили про ймовірну самоліквідацію СНД. Ця співдружність була мертвонароджена, це була частина геополітичної гри між Москвою і Вашингтоном. При всьому цьому Кремль більше за інших зацікавлений в самоліквідації СНД.

Вадим КАРАСЬОВ:

«Ці заяви — шокова терапія, щоб або підняти ефективність СНД, або вийти з нього»

      Я думаю, ці заяви українських дипломатів — це не необережні кроки, а обережне прощупування реакції і ситуації, яка складається сьогодні навколо СНД. Україну не задовольняє рівень ситуації в Співдружності, роль, яку вона могла б зіграти, але свідомо чи несвідомо цього не робить. Тому питання, яке ставить Україна про ймовірний вихід, — це як шокова терапія з її боку, зроблена для того, щоб або суттєво підняти ефективність СНД, або поставити питання про вихід з неї України.

      Є ще один момент. Я не виключаю, що він пов'язаний з тим, що на тлі часткового занепаду і неефективності СНД у свою чергу набирає обертів Співдружність демократичного вибору, а також отримує нове дихання ГУАМ, що у травні організаційно трансформується з центром у Києві. В цих міждержавних об'єднаннях Україна фактично випробовується на роль субрегіонального лідера. Я не виключаю, що ГУАМ може розглядатися як організаційна альтернатива СНД на пострадянському просторі, бо там братимуть участь країни, які входять у СНД. Тобто починається конкуренція різних організацій, різних інтеграційних проектів. Можливо, саме за цими словами українських дипломатів є ставка на зниження функціональної ролі та ефективності СНД і підвищення ставок тих міждержавних об'єднань на пострадянському просторі, де ключову роль займає Україна.

      Щодо наслідків для України в разі її виходу з СНД, то, думаю, великi економічнi шоки від цього навряд чи будуть. Бо всі шоки, які могли бути, вже відбулися. Але є питання, які дійсно можуть стати болючими — це, наприклад, введення візового режиму для в'їзду в Росію. Також як реакція на вихід України з СНД будуть продовжуватися торговельні війни. Але, думаю, вихід України з СНД найближчим часом є нереальним, це всі розуміють. Але все-таки поставити питання про доцільність і ефективність СНД як міждержавного об'єднання потрібно.