«Мавпи» й очки

«Мавпи» й очки

У чоловічій суперлізі вiтчизняного чемпiонату розпочалися півфінальні серії, які триватимуть до трьох перемог однієї з команд. В обох парах є чітко визначені фаворити — «Азовмаш» та БК «Київ», у складі яких представлені гравці «вартістю» як уся команда-суперниця. Прості шанувальники баскетболу, незаангажовані фанатизмом щодо конкретного клубу, в таких ситуаціях завжди сподіваються, що «не все вирішують гроші». Хоча й «Хімік», який злетів у еліту за три роки, і «Черкаські мавпи», котрі лише восени дебютували на вищому рівні, у порівнянні з багатьма українськими клубами не бідують. Тож тут має значення протистояння не лише зірок, а ще й тренерських концепцій. Андрій Подковиров із «Мавпами» проти Рімаса Гірскіса і колишньої своєї команди, серб Звездан Мітрович проти італійця Ренато Паскуале — хіба це не цікаво?

Трофей до століття

Трофей до століття

Англійський «Міддлсбро» наробив багато галасу, коли дістався фіналу Кубка УЄФА завдяки неймовірній силі волі, двічі поспіль відiгравши різницю у три м'ячі. Проте ще в поєдинках iз «Базелем» та «Стяуа» було помітно, що проблем із захистом у «річковиків» достатньо, і швейцарцям та румунам просто не вистачило сміливості або єврокубкового досвіду, щоб довести справу до розгрому англійців на їхньому ж полі.

Хокей і влада, увага й гроші

Хокей і влада, увага й гроші

«УМ» постійно розповідає про проблеми в нашому хокеї, але влада вперто не бажає звертати на це уваги, вважаючи занепад «найшвидшої гри» питанням другорядним. А ось президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга на чемпіонаті світу відвідує всі матчі збірної господарів. Її колега, президент Білорусі Олександр Лукашенко, після кожної гри «сябрів» по телефону спілкується з гравцями персонально! Не обділені увагою поважних персон й інші команди.

ХРОНІКА

ХРОНІКА

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

Свій фінал Україна виграла

Свій фінал Україна виграла

Після матчів на кшталт позавчорашнього протистояння збірних України й Італії особливого сенсу описувати перебіг подій на ковзанці немає. Адже для всіх, хто обізнаний із станом справ у нашому хокеї, головним було не красива гра нашої команди, а позитивний результат, який дозволяв Україні залишитися серед кращих збірних планети.

Варяг, який реалізує українську баскетбольну політику

Варяг, який реалізує українську баскетбольну політику

Наш національний класик заповідав чужому навчатися, але й свого не цуратися. На жаль, за роки тотального дефіциту всього в радянському суспільстві люди звикли, що найкраще виробляється «на Заході». Схоже сприйняття кадрів і в спорті. Три роки тому, коли на Одеському припортовому заводі вирішили створити конкурентноспроможну баскетбольну команду, було обрано традиційний для наших ігрових видів спорту «з претензіями» шлях — запросили закордонного фахівця. Насправді, як згодом виявилося, у Південному сталася унікальна ситуація — іноземець приїхав не вчити нас, «як жити», а взявся втілювати в життя «домашню» політику українського клубу. Погодьтеся, нечасто у нас «варяг» береться за реалізацію нашого ж підходу. Можливо, це сталося тому, що представник югославської школи баскетболу Звездан Мітрович настільки ж унікальна постать, як і завод, який дав життя понад 20-тисячному містечку в Одеській області.
У себе вдома Звездан був відомий як гравець клубу «Будучность» (Подгориця) з Чорногорії та молодіжної збірної. З 1992 року, завершивши виступи через травму, Мітрович став другим тренером рідного клубу, з яким тричі вигравав національний чемпіонат. У ролі головного наставника він спробував себе у команді «Будва». І тут сталося те, що в баскетбольних колах назвуть авантюрою з боку балканця і ризиком з боку керівництва «Хіміка». Як відбулася ця доленосна для обох сторін зустріч? З цього і розпочалася наша розмова із Звезданом Мітровичом.

«Золоту руду» — в Кривому Розі

«Золоту руду» — в Кривому Розі

Позавчора спостережливі та обізнані вболівальники не помітили навколо стадіону «Динамо» ім. В.Лобановського пристроїв для запуску феєрверків. З чого дехто жартома, а дехто і всерйоз зробив висновок, що претенденти на чемпіонське звання заздалегідь змовилися розіграти трон у додатковому матчі. Дехто приписав до такої ж логіки й заміни сильніших гравців слабшими, проведені Дем’яненком і Луческу по ходу матчу. Однак розмови про «коаліційні домовленості» киян і донеччан ще й у футболі виглядають смішно. Навіщо домовлятися про театральну нічию в одному матчі й переносити фінал суперечки в наступний акт п'єси? Схоже, нав'язлива ідея про повсякчасні «договорняки» — це вже діагноз, з яким в умовах низької якості гри виросло ціле покоління шанувальників футболу.

Всі статті рубрики