Свіженькі, кольорові, глянцеві, яскраві, товстенькі журнали валялися на східцях Українського дому в центрі Києва і безжально мокли під дощем. «Рятуйте», — стиха промовляли журнали, гортаючи на вітрі з останніх сил свої мокрі сторінки. Більшість свідків загибелі журналів споглядали це дійство з посмішкою та самовдоволенням. Правда, були окремі спостерігачі, серця яких не витримували цієї жорстокої картини, і зі словами «Блін, це ж зовсім свіжий номер!», крадькома ховали одного-двох «новонароджених» у портфель. А одна жіночка врятувала одразу десь п'ять гарненьких, хоча і мокрих дамських журналів. Хоча при цьому з винуватим поглядом додала: «Чесно, я вашу акцію підтримую... Але так хочеться їх почитати...».
Серед відомих «катів» можна було зауважити лідера гурту «Тартак» Сашка Положинського, Фому з «Мандрів», письменника Юрія Покальчука, Сергія Присяжного з «Мотор'ролли», актора та ведучого головної сцени Помаранчевої революції Євгена Нищука. Усі вони, як запевняли, прийшли сюди за покликом есемески (яку пересилали один одному небайдужі українці), аби у такий спосіб захистити українську мову. В есемесці закликалося прийти о 15.00 у середу до Українського дому з російськомовними журналами і публічно їх викинути. Тобто це був так званий флеш-моб. Однак традиційний флеш-моб не має організаторів, тут же вони були, хоча чомусь намагалися це приховати. Насправді за привселюдним масовим убивством журналів стояли організатори акції «Не будь байдужим!», з якою минулоріч група «Тартак» та ще кілька колективів відвідали деякі райцентри, щоб поспівати українські пісні і розповісти молоді про те, що ми не малороси, а українці.
Письменнику Юрію Покальчуку неприємно, що його інтерв'ю перекладають у «глянцевих» виданнях російською. Водночас на запитання «УМ», чи не варто на знак протесту проти російськомовних видань припинити давати їм інтерв'ю, пан Юрій відповів рішучим «ні». Адже все-таки ці журнали почали писати про українських митців, тим самим їх популяризуючи в російськомовних регіонах. «Так, вони виконали свою певну місію. Але тепер треба переходити вже на інший етап: можновладцям-бюрократам слід поставити вимогу для російських видань — як мінімум видаватися паралельно в україномовній версії», — додає пан Юрій.
Сашко Положинський приніс, щоб викинути, два журнали. Виправдовувався, що він їх не купує, «щоб не віддавати гроші ворогам», і не читає, а просто це «лайно» хтось із гостей забув у нього вдома. Правда, Сашко таки зізнався «УМ», що інколи переглядає ці журнали, якщо у них написано про нього. «Бо мені цікаво, як мене переклали російською мовою. Як правило, читати огидно, бо це виглядає дуже штучно», — каже він. При цьому Положинський також зізнається, що у нього є подруга, яка працює в російськомовному журналі, але лише тому, що будучи україномовною, вона не може знайти роботи в аналогічному якісному виданні, бо їх просто немає. За словами лідера «Тартака», ця акція є не так проявом зневаги до цих видань, бо «серед них можуть бути і якісні», як актом занепокоєння, що їх немає в україномовному вигляді.