(Укрінформ.)
Уже під час розмови з соціалістом Іваном Боким виявилося, що саме він міг очолити робочу групу з підготовки першого засідання новообраної Верховної Ради. Такої домовленості досягли лідери БЮТ, «Нашої України» і СПУ. Однак цей намір зірвався. Відтак «час ікс» у роботі групи мав відбутися вчора, на її третьому засіданні. Інтерв'ю ж у Бокого (він разом із міністром Станіславом Ніколаєнком входять за квотою СПУ в цю групу) «УМ» брала напередодні.
Говорили ми i про підготовчу групу, i про коаліцію. Виявилося, що робота над її програмними документами ведеться у вельми цікавий спосіб: за кожним із учасників більшості закріплено якусь окрему ділянку — засади політики, регламент, кадровий розподіл...
— Донедавна про роботу підготовчої робочої групи не можна було сказати, що вона є плідною. Засідання недобирали кворуму, не вдавалося обрати голову. Чому так склалося? І як узагалі вам працюється?
— Нормально. На жаль, на двох перших засіданнях справді не вдалося обрати голову групи. «Регіонали» пропонували комуніста Адама Мартинюка, його заступником — свого Андрія Клюєва, а секретарем — Петра Порошенка з «Нашої України». Але кандидатура Мартинюка не пройшла. Наша коаліція (БЮТ, «НУ», СПУ — Авт.) не висувала свого кандидата. Хоча мала висунути мене. Для цього я 5 квітня достроково приїхав із Греції й відразу з аеропорту подався на засідання групи. Але «Наша Україна» образилася на якийсь виступ Юлії Тимошенко і вирішила дещо пригальмувати обрання керівника підготовчої групи. Таким чином, ми виявилися «безголовими».
— А перед цим уже була домовленість, що вони підтримують вашу кандидатуру?
— Так. Була домовленість керівників партії Мороза, Тимошенко і чи то Безсмертного, чи то Єханурова.
Але хто такий голова підготовчої групи? Якщо говорити, відштовхуючись від реалій, це посада, яка практично нічого не означає. Вона передбачає тільки одне: проведення засідань робочої групи. А «безголів'я» дало за себе знати. Ми вже начебто вирішили провести першу сесію 25 травня, але таке рішення не було кому підписати, бо не було ні голови, ні секретаря групи. А без підпису наші рішення не мали б юридичної сили. Хоча, хто би не був обраний, це не-має значення.
— Якщо ця посада не настільки важлива, чому група до цього часу не могла визначитися зі своїм головою?
— Не мене треба про це питати. Це політичні суперечності, які в деяких випадках набувають смішного звучання. Якщо, мовляв, голова групи не наш, то він буде вести якусь іншу лінію. А яку лінію він може провадити, коли всі питання вирішуються колегіально? Він тільки підписує документи, і все. У перший день роботи сесії Верховної Ради — так: голова підготовчої групи першим виходить за стіл головуючого і надає слово для відкриття сесії найстаршому депутатові. Потім голова підготовчої групи веде засідання парламенту до обрання тимчасової президії. За регламентом, ця президія не голосується. Вона автоматично складається з голови підготовчої групи і чотирьох представників партій або блоків, які перемогли на виборах. Тому головою групи, щоб забезпечити присутність усіх парламентських сил, і пропонували Мартинюка, бо комуністи зайняли п'яте місце й не могли подати свого делегата до президії.
Але хто б не був головою групи, для мене, наприклад, це значення немає. Бо, коли обирається тимчасова президія, головування на засіданнях Верховної Ради здійснюється по черзі. А повноваження робочої групи припиняються з обранням голови парламенту. Боротися за цю посаду нема чого, бо нема за що.
— Те, що перша сесія відбудеться 25 травня, — це вже доконаний факт?
— Можна дати відсотків 95, що так і буде. У день відкриття сесії буде два дійства. О 10-й годині пройде урочисте засідання народних депутатів України, яке, за регламентом, проведе Голова Верховної Ради попереднього скликання. Він надасть слово найстаршому депутатові — Іванові Герасимову від Компартії (у серпні йому виповниться 85 років. — Авт.).
— Але ж перед цим ви казали, що найстаршого депутата до присяги буде приводити голова робочої групи.
— Ні, я казав інше. Урочисте засідання відкриває Володимир Литвин. Іван Герасимов зачитає текст клятви, потім депутати підуть на третій поверх будівлі Верховної Ради, щоб підписати текст присяги. А о 12-й годині вже відкриється перша сесія. Її, знову ж таки, відкриватиме найстарший депутат. А слово йому надаватиме голова робочої групи.
Потім буде оголошено порядок денний сесії. По-перше, це формування тимчасової президії. Потім — оголошення заяви Прем'єр-міністра про складення повноважень. Йому буде доручено виконувати обов'язки до формування нового Кабінету Міністрів. Верховна Рада заслухає позачергове послання Президента. Затим обирається лічильна комісія. Голова парламенту попереднього скликання зачитає доповідь про стан законодавчої роботи.
Слухатиметься доповідь робочої групи про перелік парламентських комітетів і предмет їхнього відома. Робоча група має визначити, скільки буде комітетів. Зараз їх 24. Є пропозиція об'єднати комітет з питань євроінтеграції із комітетом у закордонних справах. Але це треба ще вирішити.
Далі, за процедурою, — формування та реєстрація депутатських фракцій, оголошення про коаліцію депутатських фракцій. Дасть Бог, зможемо оголосити про це першого або другого дня роботи нової Верховної Ради. Хоча раніше подібним чином планували оголосити про створення коаліції ще 26 березня...
Потім треба буде обрати Голову Верховної Ради, його заступників, голів комітетів, заступників та секретарів. Після цього парламент працюватиме у звичному руслі. Скликатимуться погоджувальні ради, і вже вони визначатимуть порядок роботи Верховної Ради.
— Перелічені вами пункти — це порядок денний не на перший день, а на найближчий період роботи парламенту?
— Так. Питання складні, їх можна обговорювати до посиніння, і дай Боже на цьому голови не втратити.
— Щодо одного з перелічених пунктів — формування коаліції, то від чекання на неї справді можна посиніти. В чому основна затримка на шляху до створення більшості?
— Думаю, всім зрозуміло, що найпроблемніше питання — в посаді Прем'єр-міністра. А обставляють ці вагання, вже хто як хоче. Якщо ж більш серйозно, то ми серйозно спіткнулися на демократії. Річ у тім, що на виборах, що би там не говорили, нема партії-переможця. Вікторія була б за тим, хто набрав більше 50 відсотків парламентських місць. А таких нема. Переможцем себе називає Партія регіонів. Так, у них найбільше голосів, але в них нема більшості. Вона є в коаліції Блоку Тимошенко, «Нашої України» та Соціалістичної партії. Однак це лише арифметика. А алгебра демократії залишається неосвоєною. Вона ж, зокрема, полягає в тому, що якщо ми творимо коаліцію, то домінуюче місце в ній займає та партія, яка одержала найбільше голосів. Ця математика проста, але водночас вища. Її всі розуміють, але ніхто не хоче сприймати її такою, як вона є.
Ніколи не робив секрету з того, що я не є прихильником Юлії Тимошенко. Радше навпаки. У нас були політичні зіткнення, зокрема, коли вона була Прем'єр-міністром, а я — заступником голови фракції СПУ, ми неодноразово стикалися з нею на погоджувальних радах. Юлія Володимирівна не є для мене іконою. Я ніколи не буду на неї молитися (зрештою, в політиці ні на кого не можна молитися), але визнати її право на прем'єрство треба. Визнавати це не хочеться, звідси й усі колізії навколо створення коаліції.
— А на якій стадії творення зараз перебуває коаліція?
— На тій самій.
— А Олександр Мороз після зустрічі з Президентом минулого тижня сказав, що перспектива створення коаліції наблизилась.
— Вона наблизилася у зв'язку з тим, що наближається відкриття сесії. І, якщо мислити логічно, це має мобілізувати всіх на об'єднання. Давайте тверезо дивитися у вічі життю. Президент має право розпустити парламент, якщо протягом 30 днів після першого засідання не буде сформовано коаліцію. Якщо він скористається цим правом, то якими будуть вибори? Можна сказати, що у Верховній Раді не буде Компартії, проблеми будуть у «Нашої України» і навіть у нас, соціалістів. Авторитет «НУ» непомірно впав. Перевибори можуть стати політичною смертю для «Нашої України». Бо вся катавасія навколо коаліції створюється саме цим блоком. На цьому авторитет не завоюєш. А БЮТ і Партія регіонів, набравши на перевиборах найбільше голосів, стануть всевладними господарями держави. Чи це в інтересах України? Певна річ, ні. Тому, якщо вибори відбулися, треба сприймати їхні результати такими, як вони є. Комусь вони можуть не подобатися, але з тим, що БЮТ набрав 22 відсотки (а це найбільше серед учасників коаліції), нічого не зробиш. З цим треба змиритися.
До речі, й Партію регіонів не треба виключати з політичного життя. Хочемо ми чи ні, а вона набрала третину голосів виборців. І відкидати їхній кадровий потенціал, їхній вплив у певних регіонах ми теж не можемо.
— У чому може проявлятися це «невідкидання» Партії регіонів?
— Я думаю, що навіть тоді, якщо «регіонали» не ввійдуть у коаліцію та залишаться в парламенті опозицією (а вони будуть потужною силою принаймні через чисельність депутатів), навіть у цьому випадку треба використати кадри цієї партії, скажімо, для посад «губернаторів» і голів районних адміністрацій. Можна було б за погодженням із коаліцією дати їм два, а може й три місця в уряді, де в них є потенціал, можливо, кращим, аніж у нас. Наприклад, у галузі енергетики. Бо врядування в цьому секторі в багатьох випадках виходить смішним. Згадайте вибрики Івченка на кшталт його звички їздити кожні два роки на нових «Мерседесах». Плюс непрофесіоналізм у переговорах про газ. У «регіоналів» є потужні кадри. Хоча б Гайдук, Панасовський, Янковський, Ландик чи Андрій Клюєв — яким би не був, але він є потужною фігурою як управлінець. Безумовно, за Партією регіонів має бути один заступник голови Верховної Ради. Ну й контролюючі комітети треба віддати опозиції: бюджетний, свободи слова, регламенту та один із правових. Комуністи — теж опозиція, і їм щось треба дати.
Думаю, якби ми таким робом розпорядилися потенціалом опозиції, це було б нормально. Опозиція стала б відігравати іншу роль, не таку, як у часи «кучмістського дикунства», коли ми були ворогами, ледве не німецькими загарбниками. Опозиція — теж частина влади, це альтернатива шляху розвитку. Вона має бути активною, дієвою, мусить контролювати дії влади. Якщо ти перейшов в опозицію, це не значить, що ти в цій країні вже ніхто. Це ще одна причина, щоб не створювати широку коалiцiю з Партією регіонів. Бо що ж тоді за опозиція залишиться — 21 комуніст?
— Щиро кажучи, думаю, що навіть якби було створено широку коаліцію, то вже найближчим часом опозиція зародилася б із її надр.
— Розкол може бути. Він може відбутись навіть тоді, коли до більшості ввійдуть тільки три сили — Блок Тимошенко, «Наша Україна» та Соцпартія. Принаймні через те, що в соціалістів є серйозні розбіжності з БЮТ і «НУ» в поглядах на економіку. Ми вважаємо, що розв'язати проблеми ліберальними підходами не вдасться. Зрештою, річ тут не тільки в економіці.
— Можливо, має рацію «Наша Україна», коли наполягає на тому, щоб програма коаліції робилася якомога ретельніше й, відповідно, неквапом.
— Скажу ось що: ми свою частину — основи зовнішньої і внутрішньої політики — вже розробили, опрацювали і подали на розгляд. Наскільки я розумію, особливих претензій до нас нема. Справа за їхніми (БЮТу і «НУ». — Авт.) шматками.
— Виходить, що кожна з трьох сил розробляє свою конкретно визначену ділянку програмних документів?
— Так.
— Якщо соціалісти займались внутрішньою та зовнішньою політикою, то за що відповідають БЮТ і «НУ»?
— «Наша Україна», наскільки я розумію, розробляє регламентні та програмні норми роботи коаліції, внутрішню організацію. А БЮТ, якщо говорити спрощено, — кадрове забезпечення виконання коаліційної угоди.
— Цікаво. Виходить, у них ще й тут є кадрова прерогатива.
— Чому? Для того, щоб забезпечити кадрами, треба знати, що робити. Саме соціалістам випала можливість визначати, що робити.
— Коли вже зайшла мова про кадри, то хотілося б поставити таке запитання: якщо за основу брати ту арифметику, про яку ви казали, то вийде, що першими посаду вибирає БЮТ, далі — «НУ» і СПУ. Яким буде перший вибір вашої партії?
— Це вирішуватиме тільки політрада. До цієї стадії ми ще не дійшли.
— А щодо вас особисто, чи задумувалися ви про посаду, яку хотіли б обійняти в новому парламентi?
— Я належу до тих людей, які ніколи не робили собі кар'єри. Не збираюся міняти цього й надалі. Я вважаю, що, працюючи народним депутатом і продовжуючи роботу журналістом (газети «Сільські вісті». — Ред.), я принесу більше користі, аніж якби гнався за якимись посадами в парламенті чи ще десь.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
