Донедавна 30-річного Олександра Стрельникова запоріжці знали як службовця держустанови з пристойною зарплатою, а згодом — місцевої філії одного з відомих банків. Вочевидь вистачало грошей не лише для утримання сім'ї та виховання доньки, позаяк молодик почав дедалі частіше спілкуватися з «однорукими бандитами». І швидко де-факто втратив контроль за своїми діями. Цілком вірогідно, що Олександр не став би «ігровим наркоманом» у цивілізованій Європі, де у більшості країн гральні автомати запрограмовані на десятихвилинний перепочинок. В Україні ж будь-який бізнес має «національні особливості». Ось Стрельников і «згорів». На суді він скаже, що тільки впродовж 2005 року залишив в ігрових автоматах 25 тисяч гривень, а назагал за патологічну пристрасть довелося сплатити триста з лишком тисяч!
Зрозуміло, що не все розтринькане клієнт гральних автоматів чесно заробив. Дійшла черга навіть до тещиних коштовностей, які він програв за декілька днів. Довелося залишити сім'ю і облаштувати постійне житло на пляжі. Екс-банкір, а тепер бомж спершу збирав пляшки, невдовзі почав «чистити» квартири, опанувавши фах зломника чужих замків. Своїм співучасником Стрельников зробив 16-річного підлітка, котрий програвав винятково чужі, тобто крадені, гроші. Пацан настільки здеградував, що викрав у своєї бабусі навіть три тисячі, які старенька одержала як остарбайтер. Аж до розборок у залі засідань місцевого суду Ленінського району Запоріжжя обкрадена пенсіонерка не хотіла вірити, що таке міг скоїти її рідний онук!
До речі, рідня найняла підсудному підлітку адвоката, який таки добився, аби неповнолітнього крадія не ув'язнили. Та й держобвинувач Тетяна Черкащенко вимагала не ізоляції підлітка від суспільства, а призначення дворічного випробувального терміну, з урахуванням віку підсудного. До певної міри така позиція логічна. Чого не скажеш щодо оцінки прокуратурою діянь 30-річного крадія-азартника: сторона обвинувачення затребувала мінімальний (три з половиною роки) термін ув'язнення — і з відстрочкою на два роки! Такій перспективі пораділи обидва підсудні. Навперебій вони клялися, що віднині і на гарматний постріл не підійдуть до гральних автоматів. Лишається сподіватися, що судові розборки вбили в них й іншу патологічну пристрасть — красти.
Запорізька історія повинна стати уроком для сотень тисяч інших відвідувачів ігрових залів і клубів. А ще — для законодавців, бо потрібно встановити жорсткіші правила для цього специфічного бізнесу. Адже в Україні майже 15 тисяч гральних автоматів задіяно без ліцензування, тобто безконтрольно. Й не секрет, що три чверті гравців — це підлітки і навіть діти, котрих «однорукі бандити» роблять спершу своїми рабами, а потім і рабами «класичної» ситуації безгрошів'я...