Немолода гвардія

      Цього року Ватикан відзначає кілька 500-річних ювілеїв: перебудови собору Святого Петра до того вигляду, яким ми його знаємо зараз, створення Ватиканського музею та початку служби Швейцарської гвардії.

      Швейцарці почали охороняти римських понтифіків 22 січня 1506 року, але головні ювілейні урочистості півтисячолітнього відданого служіння папському престолу відбудуться 6 травня, бо це особлива дата. 6 травня 1527 року 147 гвардійців загинули, захищаючи Папу Римського Климента VII від вояків імператора Карла V та іспанських військ, і відтоді саме цей день вважається офіційним початком служби Швейцарської гвардії святому престолу. Приведення до присяги нових гвардійців відбувається щороку саме 6 травня.

      Це найменша гвардія у світі. На цей час папське військо нараховує 107 вояків: командир (комендант), п'ятеро офіцерів включно з капланом та 101 гвардієць. Комендант гвардії має чин полковника. З 101 гвардійця 23 мають звання, які відповідають нашим сержантським. 70 гвардійців є алебардистами та двоє — барабанщиками.

      Створення цієї гвардії припадає на роки найбільшої слави солдатів Швейцарської Конфедерації. З гвардійців утворювалися елітні підрозділи, яких наймали або для конкретних військових кампаній, або для несення служби в захисті палаців вельмож та королівських дворів.  До Ватикану швейцарських гвардійців запросив Папа Юлій ІІ. Понтифік на той час мав навколо себе багато ворогів, а римська шляхетська гвардія була втягнутою у велику кiлькiсть інтриг і на неї не можна було покладатися. Тож Юлій ІІ вирішив зробити швейцарських вояків особистими охоронцями. Загін зі 150 швейцарців з кантону Урі під командуванням капітана Каспара фон Зіленена та під своїм славетним прапором прибув до Риму 22 січня 1506 року і того ж дня склав присягу на вірність Папі.

* * *

      З нагоди ювілею 80 ветеранів Швейцарської гвардії здійснили марш з розташованого на півдні Швейцарії міста Беллінзона до Риму, тобто подолали той шлях, який пройшли перші гвардійці півтисячоліття тому. Екс-гвардійці вирушили 7 квітня, а до Риму прибули 4 травня, подолавши 723 кілометри. Кульмінацією урочистостей буде складання присяги новими гвардійцями, яку як виняток з нагоди ювілею проведуть на площі Святого Петра і транслюватимуть по телебаченню на весь світ.

      До 500-річчя служіння Швейцарської гвардії папському престолу цього року будуть випущені марки, дизайн яких розробив гвардієць Рудольф Мірер, та пам'ятні золоті й срібні монети. Інший гвардієць, сержант Крістіан-Роланд Марсель Ріхард, написав і вже видав книгу про славетну історію гвардії. До ювілею з'явилася наукова розвідка, в якій автори розвінчують поширені міфи, які впродовж століть встигли нарости навколо справжньої історії Швейцарської гвардії. Головний із цих міфів: «Ватикан  найняв швейцарців на службу, виходячи з того, що Швейцарія є нейтральною країною». Велика помилка, оскільки Швейцарія проголосила себе нейтральною країною 1648 року, після підписання Вестфальського договору, а на міжнародному рівні країна була визнана нейтральною лише 1815 року, на Віденському конгресі. У XV столітті Швейцарія була перенаселеною країною зі слабкою економікою, тому молоді люди організовувалися у військові  підрозділи найманців і поступали на службу до закордонних правителів. Задовго до 1506 року їхніми послугами користалися і королі Франції, і Ватикан. Швейцарці мали репутацію найвідчайдушніших та найхоробріших солдатів Європи, як і найбільш відданих.

      Швейцарські гвардійці фактично є найманцями, але в даному випадку це слово не має негативного забарвлення. Швейцарська гвардія користується таким авторитетом, а служба в ній є настільки почесною, що до неї дуже важко потрапити. У Швейцарії нараховується 30 тисяч бажаючих служити Папі. Конкурс після найретельнішого відбору — три претенденти на одне місце. Це при тому, що початкова місячна зарплата рядового становить одну тисячу доларів, що, за швейцарськими мірками, вкрай мало. Щоб стати кандидатом у гвардійці, потрібно мати швейцарське громадянство, щонайменше середню освіту, бути зразковим католиком з бездоганною моральною репутацією, мати вiк вiд 19 до 30 років,  мати добру фізичну форму і зріст не менше 174 сантиметрів та пройти засадничу військову підготовку в збройних силах Швейцарії.

      Першим небілим гвардійцем став 2002 року Дані Бахман, індус. Швейцарська родина всиновила хлопчика, коли йому було п'ять років.

      До гвардії приймають лише неодружених. Гвардієць має право одружитися вже під час проходження служби, але він повинен чекати на шлюб до часу, коли звільниться один із подружніх апартаментів у казармі.

      Уже після прийому гвардійців навчають мистецтву бою з використанням алебарди, фехтуванню, прийомам рукопашного бою та східним бойовим мистецтвам. Вони також освоюють майстерну стрільбу з дев'ятиміліметрових пістолетів марки SIG Sauer P 75  та автоматів марки Н&K (Heckler & Koch).

      Систему відбору на службу у Ватикані зробили ще більш жорсткою після 1998 року, коли в казармах гвардії на території Ватикану сталася так до кінця і не з'ясована трагедія. Один із капралів застрелив тодішнього командуючого гвардією Алоїза Естерманна та його дружину, а потім позбавив життя і себе. Спочатку кружляли чутки про можливий любовний роман, а потім усе було списано на напад гніву. Йдеться про того самого капітана Естерманна, який під час замаху 1981 року турка Алі Агчі на Івана Павла ІІ намагався прикрити Папу власним тілом від куль терориста.

      Служба гвардійця триває два роки, але її, за бажанням, можна продовжувати. Максимальний термін — 25 років. Після закінчення служби гвардійці легко знаходять роботу в кращих охоронних фірмах світу та працюють в особистій охороні державних діячів чи провідних банків.

      У зв'язку з ювілейними урочистостями полковник Маедер, командуючий гвардією, дав інтерв'ю італійській інформагенції АНСА. Він визнав, що легше охороняти Бенедикта XVI, ніж його попередника Івана Павла ІІ, бо новий Папа поводиться більш обережно і не йде на близький контакт із публікою. Командуючий папською армією також повідомив, що підтримує тісний контакт із закордонними розвідками та обмінюється інформацією про можливу загрозу терактів.

      Барвисту та дуже екзотичну форму гвардійців розробив, за одними переказами, видатний художник епохи Відродження Мікеланджело, за іншими — Рафаель. Вона виконана в кольорах дому Медичі — жовтих, синіх та червоних. Але насправді теперішня форма була розроблена командиром гвардійців 1905 року, відтоді вона зазнала певних змін, останнього разу — 1914 року. Головною зброєю гвардійців із самого початку були і залишаються досі алебарди — довгі списи з сокирою на кінці. Але час вносив корективи — впродовж 500 років додалися також шпаги та вогнепальна зброя.

      Зі швейцарцями в їхніх барвистих уніформах залюбки фотографуються всі туристи, які відвідують Ватикан. Але неправильно було б вважати, що тепер на гвардію покладають винятково церемоніальні та представницькі обов'язки. На цей елітний військовий підрозділ покладається цілком конкретне завдання охорони воріт до Ватикану та Апостольського палацу включно з дверима приватних апартаментів Папи. Швейцарські гвардійці так само добре навчені виконувати найскладніші завдання, як і морські піхотинці перед Білим домом у Вашингтоні чи різні підрозділи, які здійснюють охорону Букінгемського палацу, резиденції британських монархів.

      У 500-річній  історії Шверцайської гвардії є лише одна неприємна сторінка. Коли Наполеон окупував 1798 року Рим, то він заарештував та депортував Папу Пія VI і розпустив папську гвардію. Щоправда, одночасно найняв для охорони Ватикану інший загін швейцарських гвардійців. Натомість гвардійці повелися дуже гідно під час окупації німецькими фашистами Риму в роки Другої світової війни. Коли німецькі підрозділи почали наближатися до Ватикану, гвардійці скинули свої яскраві мундири, переодяглися в бойові уніформи сірого захисного кольору та зайняли позиції за гарматами і кулеметами, готові покласти життя у боротьбі зі значно чисельнішим та краще озброєним ворогом. Але німці вирішили не чіпати Ватикан.