П'ять днів сьомого «Відлуння»

      ...Андріївським узвозом бігає симпатична жінка і намагається позичити... сміттєві баки. Продавці сувенірів та антикваріату розгублено знизують плечима, але з готовністю починають радити, де ті баки гіпотетично можна орендувати. Мізансцена фестивалю моновистав «Відлуння», який проходив у Києві з 26 по 30 квітня. Тільки не думайте, що це від артистів було стільки сміття, яке не знали як утилізувати. Мистецтво — річ непередбачувана, і баки були потрібні для вистави «Життя у картонних коробках» болгарського актора Ніколая Урумова, який грав бомжа.

      Сьомий фестиваль моновистав «Відлуння» дотримався своєї найголовнішої традиції: про нього знали лише посвячені. І така конспірація та мінімум реклами має своє пояснення. «Відлуння» — фестиваль некомерційний, квитки на нього не продаються, а зал театру «Колесо» на сімдесят місць (це якщо з приставними та стоячими місцями) заповнений далі нікуди і без рекламних кампаній. «Я урочисто обіцяю, — каже директор фестивалю Ніна Мазур, — якщо хтось із меценатів виявить бажання орендувати більший зал, то всі бажаючі побачать вистави безкоштовно». Цього року «Відлуння» презентувало десять моновистав, три з яких — українські: «Когда цветет никотиана...» Лариси Трояновської (Театр на Подолі), «Хованка» Наталки Іванчук (Кіровоградський муздрамтеатр імені Кропивницького) та «Входини» Тетяни Леміш (авторський театр-кафе «Театріон»). Щодо останніх, то саме вони викликали чи не найбільше питань у журналістів. Бо цього та минулого року український театр на моновистави був досить плідним. «Цілую, Оскар» в «Ательє 16», вистави «Записки божевільного» та «Голодний гріх» Центру Курбаса — це те, що першим спадає на думку. Чому не ці спектаклі? Тут організатори не приховують певної частки суб'єктивізму й обіцяють, що наступного разу в програмі «Відлуння» можуть бути і ці вистави також. Щоправда, особисто я не ризикнула б підтримати оргкомітет цілком і повністю. Бо з моновиставами, наприклад у Театрі імені Кропивницького, чесно кажучи, не зовсім склалося. Вони наче й взяли у роботу сучасну п'єсу Ярослава Верещака, наче й старалися подати її у найкращому вигляді, але глядачі раз по раз втрачали ланцюжок, що з'єднував їх з актрисою. А дивакуваті па героїні — яка, до речі, втратила коханого і переживає дев'ять днів по його смерті — під наспівування «Разом нас багато» взагалі примусили засумніватися в тому, що у Кіровограді зі смаком та адекватним відчуттям дійсності все гаразд.

      Біруте Мар із Литви на «Відлунні» не вперше, вона вже привозила «Коханця», а цього року зіграла виставу «Поетеса» за Соломією Неріс. Біруте не лише актриса, вона ще й режисерка, навчалася в Санкт-Петербурзі та Японії, має у своєму активі кілька моновистав, зокрема  «Антігону», а її «Поетеса» на «Відлунні» виглядала чи не найсимпатичнішою. Хоча симпатії на «Відлунні» — поняття досить умовне. Бо дефіциту цікавих, несподіваних, справді оригінальних робіт на фестивалі зафіксовано не було: сподобалися естет Януш Столярський у ролі Ніцше, Георг Казер із Тіроля, який показував виставу «Кайтль повертається з війни», «Карлик» литовця Олександра Рубіноваса... Але кращим з кращих був визнаний пітерський актор Сергій Барковський, який на «Відлуння» привіз виставу «Історія села Горюхіна». Його сцена з притиснутим до грудей глобусом, де позначене спалене Горюхіно, варта найскладніших режисерських конструкцій. Ця ж вистава стала кращою на цьогорічному фестивалі моновистав «Монокль» у Санкт-Петербурзі. До речі, там першість Барковський розділив із Рубіновасом, який до Пітера возив виставу «Контрабас».

      Відомий український театрознавець і член журі фестивалю «Відлуння» Ростислав Коломієць каже, що у центрі монотеатру — особистість, яка може собою заповнити простір, якій є що сказати і яка може зроби це так, що їй обов'язково повірять. Цьому була присвячена і наукова конференція, що проходила в рамках фестивалю. Втім перспективу «Відлуння» пан Коломієць бачить не стільки у науковому підгрунті, а в тому, щоб фестиваль... став мандрівним. «Тоді ми бачили б значно більше вистав», — каже Коломієць. Хто знає, можливо, наступне «Відлуння» відбудеться, наприклад, у Миколаєві — звідти дуже запрошували.