«Що, прийшли на клоунаду подивитися? Ото краще б у цирк квитки купили», — напівжартома-напівобурено коментує не відомий поки що київський депутат, пропускаючи поперед себе вервечку журналісток. Ми в такому ж тоні відповідаємо, що зараз іще є хоч якийсь вибір, а от коли сезон у цирку закриється, то вже хоч-не-хоч тільки сюди доведеться. Депутатові чомусь стає дуже смішно, і на початок другого засідання новообраної Київради він влітає геть побуряковілий, втираючи сльози від реготу.
Щиро кажучи, це сумно — коли на засідання такого поважного органу, як столична рада, ідуть, як у цирк. І навіть надалі, під час усіх бійок, сварок, криків і справді ну дуже смішних висловів і вчинків наших обранців авторці цих рядків було не так весело, як гірко. Але це так, ліричний відступ.
А друга — найпринциповіша — сесія Київради вчора таки відбулася. На ній мали обирати столичного «прем'єр-міністра» — секретаря міської ради, а для цього слід було створити більшість, тобто коаліцію. Забігаючи наперед, зазначимо, що «Наша Україна» і Блок Тимошенко в столиці опинилися по різні боки барикад. І навіть... побилися.
Почали з регламенту. Міський голова Леонід Михайлович Черновецький вирішив, що треба ухвалити новий, і старанно намагався це зробити. Депутати з найчисленнішої фракції БЮТ обурювалися, мовляв, навіщо здався новий регламент, якщо нормально працює старий, за який навіть голосувати не треба? «Ви старий депутат, хоча й молода жінка, вам видніше», — сипав уже традиційними для нього «перлами» мер. Але порад БЮТівців при цьому не слухав і чинив по-своєму.
Однак більше, ніж 58 депутатів (а більшість у столиці, нагадаємо, це 60+1), за регламент уперто не голосували, тому зрештою Черновецькому довелося оголосити перерву для консультацій. Перед тим, як вийти із зали, замучений першою 20-хвилинкою роботи в іпостасі головуючого Леонід Михайлович «попрацював на камери», запевнивши «тєх, кто сейчас смотріт нашу пєрєдачу»: «Ніякої проблеми для мешканців Києва не існує. Місто продовжує жити своїм життям і мною, міським головою, вносяться пропозиції для покращення соціального стану киян». Натомість погані депутати, замість того, щоб мати у своїх головах «мислі самиє добриє і хорошиє», про добробут виборців думати не хочуть і займаються непотрібними словесними баталіями.
Поки розпашілий мер радився із керівниками ще навіть не створених на той момент фракцій, їхні «рядові» члени роздавали журналістам коментарі або гучно й нікого не соромлячись матюкалися «в кулуарах», розмовляючи по мобільних телефонах із невідомими абонентами. За всім цим із посмішкою спостерігали «гості» з Верховної Ради — «нашоукраїнці» Олександр Третьяков, Борис Беспалий та Микола Мартиненко, БЮТівець Анатолій Семинога...
«Я ж тут ненадовго, — «по-секрету» розповідав Микола Томенко. — В уряд не хочу, піду у Верховну Раду», віце-спікером.
«Блін, х...я какая-то, ето ж позор на всю страну! — кричав у трубку черговий неопізнаний київський депутат. — Тє, кого он посаділ рядом (мається на увазі Леонід Черновецький — посадив у президії біля себе. — Авт.), ні х...а нє знают рєгламєнта, на фіг он іх туда саділ?! Карочє — будемо й далі так никаться — буде повний п...».
І такі емоції навколо аж вирували. Тож немає нічого дивного в тому, що зрештою вони таки вихлюпнулися через край.
А поки БЮТівці та їхні соратники ГАКівці (члени «Громадського активу Києва») обурювалися непрофесійністю нового голови і його команди, «нашоукраїнці» в особі колишнього заступника колишнього мера Валерія Борисова демонстрували холодну впевненість: «Заява про непрофесійність підготовки сесії говорить про дуже професійну підготовку її зриву. Але цього, думаю, не відбудеться. Позиція нашої фракції полягає в тому, що всім політичним силам потрібна консолідація зусиль із мером для спільного розв'язання тих проблем, які є в місті. А проблем дуже й дуже багато. На жаль, низка фракцій блокують роботу сесії Київської міської ради. Це нам не подобається», — пояснював пан Борисов. Він констатував, що раз кияни цього мера обрали, значить, київські депутати повинні з ним працювати. А у відповідь на спроби журналістів запитати, чи є у Київраді більшість, відрубав: «Слухайте, ми з вами займаємося не математикою, ми з вами займаємося політикою! Рахувати — не наша справа. Депутати порахують».
Тут повернувся з наради Леонід Черновецький і оголосив спершу про конструктив: створення фракцій. Потім констатував, що «хто не хоче працювати — не біда, я сам за вас попрацюю «мєсяцок-два», та хоч і п'ять років», але при цьому попросив таки працювати й депутатів.
А далі почався хаос. Міський голова поставив на голосування питання про створення лічильної комісії (цікаво, а хто ж рахував ті 58 голосів, якщо комісії досі не було?) і сам пішов по рядах лічити, скільки депутатів за неї проголосують. Нарахував 61 голос («зі мною, значить, 62»), чим просто дико обурив усе ту ж фракцію БЮТ. Річ у тім, що найбільша у Київраді сила виявилася єдиною, чийого представника в лічильній комісії не було взагалі. Тому, природно, свої мандати БЮТівці не піднімали, а оскільки їх разом із союзницьким ГАКом налічувалося не менше 48 осіб, при зареєстрованих 70 з гаком, 62 голоси «за» набратися ніяк не могло. Знавіснілі депутати кинулися до презиції (якщо так можна назвати три зсунуті докупи столи) — блокувати. Черновецький встав і пішов... кликати міліцію. А що — на відміну від Верховної, у депутатів Київради тепер недоторканності немає, тому правоохоронці, за словами мера, просто «зобов'язані робити свою справу — охороняти мене від тих, хто не дає працювати».
Далі були бійки, внаслідок яких постраждали не лише депутатські обличчя (дехто носив свої фінгали, як медалі), а й штативи телекамер. «Це узурпація влади однією людиною!» — кричали БЮТівці. «За мене голосували півмільйона киян — ви повинні поважати і їх», — нагадував Черновецький. «А ми, а за нас теж голосували!» — знову кричали опоненти. І билися. «Тебе як звати? Саша? Я — Пєтя. Ну розумієш, Саша, нам же треба конструктивно працювати, показати людям, що ми це можемо!» — посмикавши одне одного за піджаки, мирилися й заодно знайомилися народні обранці. До речі, в бійці чи не найбільше відзначився колишній продюсер «Території А» Олександр Бригинець — нині депутат від БЮТ.
«Протидія — це нормально. Нам же обіцяли, що ми не будемо козлами! І якщо для того, щоб люди зрозуміли, треба застосувати силу — чому б і ні?», — заступався за соратників інший бютівець, народний артист Анатолій Хостікоєв. А щойно він відійшов від диктофонів, «святе місце» заступив керівник «Громадського активу Києва» Пабат (у вусі — дірка від знятої сережки). Попросив записати його «заяву для киян»: «ГАК — неполітична, громадська організація. На жаль, у Київраді зараз складається обстановка, гірша, ніж у найгірші часи Верховної Ради [з обранням керівництва]. І мені, людині, яка декларувала, що ми йдемо у Київраду працювати, дуже важко це спостерігати. Тому киян ми хочемо запевнити: у ГАКу є своя програма, ми її виконуємо, і що б тут не відбувалося, ми її виконаємо. Шановні кияни, є сила, яка працюватиме на вас!».
Ура. Худрук театру ім. Лесі Українки Михайло Рєзнікович (фракція Партії регіонів) у цей час по телефону обговорював із кимось інструкцію до застосування папазолу — це ліки такі. «Наша фракція займає конструктивну позицію. Голосуємо, працюємо. Блокування трибуни в місцевих радах — це зовсім не те, що у парламентi», — пояснив «УМ» позицію своєї сили керівник київських «регіоналів» Василь Горбаль.
А Черновецький у цей час уже представляв кандидата в секретарі Київради — старанно лобійованого ним Олеся Довгого. «Він буде з любов'ю ставитися до киян, а головне — не буде брати хабарів!» — запевняв мер, оточений своїми прихильниками (для безпеки). І оголосив таємне голосування за запропоновану ним кандидатуру, яка одразу взялася бігати поміж депутатів усіх фракцій і запевняти: «Це зараз таке діється, а потім же все буде добре, будемо разом працювати!».
«Ішь как малєц стараєтся», — зло констатували опоненти юного Довгого. «Ми тут — щоб працювати, щоб вирішувати комунальні, інші нагальні питання, щоб робити це щоденно! Тут немає такої політики, як у Верховній Раді, ми повинні просто працювати й знати, що є світло, газ, що сміття винесене, а ліфти працюють, що не відбувається каламбурного, неузгодженого будівництва. А за цей час, поки вони (БЮТ і компанія) зривають сесію, кожен день для них важливий, вони не хочуть повернення багатьох об'єктів у комунальну власність, вони кожного зайвого дня бояться! Ми їх усіх розкриємо, щоб кияни знали! Вони хочуть повиводити ще минулі активи. Ми цього не допустимо!» — Олесь Станіславович, член блоку Черновецького, син нардепа-«нашоукраїнця»-«укртелекомівця» і друг Андрія Ющенка, дуже, дуже хвилювався. Хоча, скажімо, «нашоукраїнці», «Пора»-ПРП і, зрозуміло, Блок Черновецького одразу запевнили, що за Довгого голосуватимуть, адже його запропонував мер, мера обрали кияни, а отже — треба йому допомагати...
І 26-річний протеже Черновецького (за спиною якого «стоїть Олександр Волков» — це за власними словами Волкова) таки щось вибігав. За нього віддали свої голоси 65 депутатів. «Це при тому, що щонайменше п'ятеро вже обрані головами районних рад і голосувати не мають права», — констатував в інтерв'ю «УМ» заступник голови фракції БЮТ у Київраді Андрій Павловський. І запевнив, що його сила оскаржуватиме це рішення. «Навіть якщо фальсифікацій при голосуванні і не було — ви ж розумієте, що починалося все нечесно. А що з фальсифікацій почалося — те легітимним бути не може»...
КОМЕНТАР З ПРИВОДУ
За всім цим із сумом спостерігав президент Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький, який того ж таки дня склав повноваження депутата Київради (як і глава МВС Луценко, БЮТівець Томенко та «литвинівець» Пилипишин).
— Це не робота, а політична метушня, — пояснив своє рішення В'ячеслав Степанович, констатувавши, що початок роботи Київської міськради про це яскраво свідчить. — Коли я сюди йшов, то не думав, що так буде. Це такий орган, який повинен справді працювати — не перед телекамерами, не словами, не з прапорцями на столах, а пра-цю-ва-ти... Але те, що ми сьогодні бачимо, на жаль, настроює песимістично. Якби моя вчена рада так «працювала», Києво-Могилянська академія давно б розвалилася!
— Але багато киян голосували за «НУ» до Київради ще й тому, що бачили там ваше прізвище. Не відчуваєте перед ними якоїсь провини?
— Так, цей момент для мене справді непростий. Але ж я бачу, що не зможу виконати те, що обіцяв. І було б значно гірше, якби я намагався робити вигляд, що виконую. Окрім того, я теж, мабуть, повинен нести відповідальність за те, що склад Київради саме такий. Тому що я не передбачав, що «Наша Україна» набере так мало голосів, думав, буде щонайменше 20 відсотків. Значить, погано вели кампанію, адже команда була справді дуже сильна. У цивілізованих країнах у таких випадках ідуть у відставку...
