Битва за Київ. Дубль другий

29.04.2006
Битва за Київ. Дубль другий

Поет-пiсняр Олександр Бригинець (БЮТ) «заспiвував» i у депутатських сутичках. (Фото Сергiя ТЕСЛЕНКА.)

      «Що, прийшли на клоунаду подивитися? Ото краще б у цирк квитки купили», — напівжартома-напівобурено коментує не відомий поки що київський депутат, пропускаючи поперед себе вервечку журналісток. Ми в такому ж тоні відповідаємо, що зараз іще є хоч якийсь вибір, а от коли сезон у цирку  закриється, то вже хоч-не-хоч тільки сюди доведеться. Депутатові чомусь стає дуже смішно, і на початок другого засідання новообраної Київради він влітає геть побуряковілий, втираючи сльози від реготу.

      Щиро кажучи, це сумно — коли на засідання такого поважного органу, як столична рада, ідуть, як у цирк. І навіть надалі, під час усіх бійок, сварок, криків і справді ну дуже смішних висловів і вчинків наших обранців авторці цих рядків було не так весело, як гірко. Але це так, ліричний відступ.

      А друга —  найпринциповіша — сесія Київради вчора таки відбулася. На ній мали обирати столичного «прем'єр-міністра» — секретаря міської ради, а для цього слід було створити більшість, тобто коаліцію. Забігаючи наперед, зазначимо, що «Наша Україна» і Блок Тимошенко в столиці опинилися по різні боки барикад. І навіть... побилися.

      Почали з регламенту. Міський голова Леонід Михайлович Черновецький вирішив, що треба ухвалити новий, і старанно намагався це зробити. Депутати з найчисленнішої фракції БЮТ обурювалися, мовляв, навіщо здався новий регламент, якщо нормально працює старий, за який навіть голосувати не треба? «Ви старий депутат, хоча й молода жінка, вам видніше», — сипав уже традиційними для нього «перлами» мер. Але порад БЮТівців при цьому не слухав і чинив по-своєму.

      Однак більше, ніж 58 депутатів (а більшість у столиці, нагадаємо, це 60+1), за регламент уперто не голосували, тому зрештою Черновецькому довелося оголосити перерву для консультацій. Перед тим, як вийти із зали, замучений першою 20-хвилинкою роботи в іпостасі головуючого Леонід Михайлович «попрацював на камери», запевнивши «тєх, кто сейчас смотріт нашу пєрєдачу»: «Ніякої проблеми для мешканців Києва не існує. Місто продовжує жити своїм життям і мною, міським головою, вносяться пропозиції для покращення соціального стану киян». Натомість погані депутати, замість того, щоб мати у своїх головах «мислі самиє добриє і хорошиє», про добробут виборців думати не хочуть і займаються непотрібними словесними баталіями.

      Поки розпашілий мер радився із керівниками ще навіть не створених на той момент фракцій, їхні «рядові» члени роздавали журналістам коментарі або гучно й нікого не соромлячись матюкалися «в кулуарах», розмовляючи по мобільних телефонах із невідомими абонентами. За всім цим із посмішкою спостерігали «гості» з Верховної Ради — «нашоукраїнці» Олександр Третьяков, Борис Беспалий та Микола Мартиненко, БЮТівець Анатолій Семинога...

      «Я ж тут ненадовго, — «по-секрету» розповідав Микола Томенко. — В уряд не хочу, піду у Верховну Раду», віце-спікером.

      «Блін, х...я какая-то, ето ж позор на всю страну! — кричав у трубку черговий неопізнаний київський депутат. — Тє, кого он посаділ рядом (мається на увазі Леонід Черновецький — посадив у президії біля себе. — Авт.), ні х...а нє знают рєгламєнта, на фіг он іх туда саділ?! Карочє — будемо й далі так никаться — буде повний п...».

      І такі емоції навколо аж вирували. Тож немає нічого дивного в тому, що зрештою вони таки вихлюпнулися через край.

      А поки БЮТівці та їхні соратники ГАКівці (члени «Громадського активу Києва») обурювалися непрофесійністю нового голови і його команди, «нашоукраїнці» в особі колишнього заступника колишнього мера Валерія Борисова демонстрували холодну впевненість: «Заява про непрофесійність підготовки сесії говорить про дуже професійну підготовку її зриву. Але цього, думаю, не відбудеться. Позиція нашої фракції полягає в тому, що всім політичним силам потрібна консолідація зусиль із мером для спільного розв'язання тих проблем, які є в місті. А проблем дуже й дуже багато. На жаль, низка фракцій блокують роботу сесії Київської міської ради. Це нам не подобається», — пояснював пан Борисов. Він констатував, що раз кияни цього мера обрали, значить, київські депутати повинні з ним працювати. А у відповідь на спроби журналістів запитати, чи є у Київраді більшість, відрубав: «Слухайте, ми з вами займаємося не математикою, ми з вами займаємося політикою! Рахувати — не наша справа. Депутати порахують».

      Тут повернувся з наради Леонід Черновецький і оголосив спершу про конструктив: створення фракцій. Потім констатував, що «хто не хоче працювати — не біда, я сам за вас попрацюю «мєсяцок-два», та хоч і п'ять років», але при цьому попросив таки працювати й депутатів.

      А далі почався хаос. Міський голова поставив на голосування питання про створення лічильної комісії (цікаво, а хто ж рахував ті 58 голосів, якщо комісії досі не було?) і сам пішов по рядах лічити, скільки депутатів за неї проголосують. Нарахував 61 голос («зі мною, значить, 62»), чим просто дико обурив усе ту ж фракцію БЮТ. Річ у тім, що найбільша у Київраді сила виявилася єдиною, чийого представника в лічильній комісії не було взагалі. Тому, природно, свої мандати БЮТівці не піднімали, а оскільки їх разом із союзницьким ГАКом налічувалося не менше 48 осіб, при зареєстрованих 70 з гаком, 62 голоси «за» набратися ніяк не могло. Знавіснілі депутати кинулися до презиції (якщо так можна назвати три зсунуті докупи столи) — блокувати. Черновецький встав і пішов... кликати міліцію. А що — на відміну від Верховної, у депутатів Київради тепер недоторканності немає, тому правоохоронці, за словами мера, просто «зобов'язані робити свою справу — охороняти мене від тих, хто не дає працювати».

      Далі були бійки, внаслідок яких постраждали не лише депутатські обличчя (дехто носив свої фінгали, як медалі), а й штативи телекамер. «Це узурпація влади однією людиною!» — кричали БЮТівці. «За мене голосували півмільйона киян — ви повинні поважати і їх», — нагадував Черновецький. «А ми, а за нас теж голосували!» — знову кричали опоненти. І билися. «Тебе як звати? Саша? Я — Пєтя. Ну розумієш, Саша, нам же треба конструктивно працювати, показати людям, що ми це можемо!» — посмикавши одне одного за піджаки, мирилися й заодно знайомилися народні обранці. До речі, в бійці чи не найбільше відзначився колишній продюсер «Території А» Олександр Бригинець — нині депутат від БЮТ.

      «Протидія — це нормально. Нам же обіцяли, що ми не будемо козлами! І якщо для того, щоб люди зрозуміли, треба застосувати силу — чому б і ні?», — заступався за соратників інший бютівець, народний артист Анатолій Хостікоєв. А щойно він відійшов від диктофонів, «святе місце» заступив керівник «Громадського активу Києва» Пабат (у вусі — дірка від знятої сережки). Попросив записати його «заяву для киян»: «ГАК — неполітична, громадська організація. На жаль, у Київраді зараз складається обстановка, гірша, ніж у найгірші часи Верховної Ради [з обранням керівництва]. І мені, людині, яка декларувала, що ми йдемо у Київраду працювати, дуже важко це спостерігати. Тому киян ми хочемо запевнити: у ГАКу є своя програма, ми її виконуємо, і що б тут не відбувалося, ми її виконаємо. Шановні кияни, є сила, яка працюватиме на вас!».

      Ура. Худрук театру ім. Лесі Українки Михайло Рєзнікович (фракція Партії регіонів) у цей час по телефону обговорював із кимось інструкцію до застосування папазолу — це ліки такі. «Наша фракція займає конструктивну позицію. Голосуємо, працюємо. Блокування трибуни в місцевих радах — це зовсім не те, що у парламентi», — пояснив «УМ» позицію своєї сили керівник київських «регіоналів» Василь Горбаль.

      А Черновецький у цей час уже представляв кандидата в секретарі Київради — старанно лобійованого ним Олеся Довгого. «Він буде з любов'ю ставитися до киян, а головне — не буде брати хабарів!» — запевняв мер, оточений своїми прихильниками (для безпеки). І оголосив таємне голосування за запропоновану ним кандидатуру, яка одразу взялася бігати поміж депутатів усіх фракцій і запевняти: «Це зараз таке діється, а потім же все буде добре, будемо разом працювати!».

      «Ішь как малєц стараєтся», — зло констатували опоненти юного Довгого. «Ми тут — щоб працювати, щоб вирішувати комунальні, інші нагальні питання, щоб робити це щоденно! Тут немає такої політики, як у Верховній Раді, ми повинні просто працювати й знати, що є світло, газ, що сміття винесене, а ліфти працюють, що не відбувається каламбурного, неузгодженого будівництва. А за цей час, поки вони (БЮТ і компанія) зривають сесію, кожен день для них важливий, вони не хочуть повернення багатьох об'єктів у комунальну власність, вони кожного зайвого дня бояться! Ми їх усіх розкриємо, щоб кияни знали! Вони хочуть повиводити ще минулі активи. Ми цього не допустимо!» — Олесь Станіславович, член блоку Черновецького, син нардепа-«нашоукраїнця»-«укртелекомівця» і друг Андрія Ющенка, дуже, дуже хвилювався. Хоча, скажімо, «нашоукраїнці», «Пора»-ПРП і, зрозуміло, Блок Черновецького одразу запевнили, що за Довгого голосуватимуть, адже його запропонував мер, мера обрали кияни, а отже — треба йому допомагати...

      І 26-річний протеже Черновецького (за спиною якого «стоїть Олександр Волков» — це за власними словами Волкова) таки щось вибігав. За нього віддали свої голоси 65 депутатів. «Це при тому, що щонайменше п'ятеро вже обрані головами районних рад і голосувати не мають права», — констатував в інтерв'ю «УМ» заступник голови фракції БЮТ у Київраді Андрій Павловський. І запевнив, що його сила оскаржуватиме це рішення. «Навіть якщо фальсифікацій при голосуванні і не було — ви ж розумієте, що починалося все нечесно. А що з фальсифікацій почалося — те легітимним бути не може»...

 

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

      За всім цим із сумом спостерігав президент Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький, який того ж таки дня склав повноваження депутата Київради (як і глава МВС Луценко, БЮТівець Томенко та «литвинівець» Пилипишин).

      — Це не робота, а політична метушня, — пояснив своє рішення В'ячеслав Степанович, констатувавши, що початок роботи Київської міськради про це яскраво свідчить. — Коли я сюди йшов, то не думав, що так буде. Це такий орган, який повинен справді працювати — не перед телекамерами, не словами, не з прапорцями на столах, а пра-цю-ва-ти... Але те, що ми сьогодні бачимо, на жаль, настроює песимістично. Якби моя вчена рада так «працювала», Києво-Могилянська академія давно б розвалилася!

      — Але багато киян голосували за «НУ» до Київради ще й тому, що бачили там ваше прізвище. Не відчуваєте перед ними якоїсь провини?

      — Так, цей момент для мене справді непростий. Але ж я бачу, що не зможу виконати те, що обіцяв. І було б значно гірше, якби я намагався робити вигляд, що виконую. Окрім того, я теж, мабуть, повинен нести відповідальність за те, що склад Київради саме такий. Тому що я не передбачав, що «Наша Україна» набере так мало голосів, думав, буде щонайменше 20 відсотків. Значить, погано вели кампанію, адже команда була справді дуже сильна. У цивілізованих країнах у таких випадках ідуть у відставку...

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>