І один чорнобилець проти мера воїн

      «З нагоди 20-річчя трагедії на ЧАЕС мерія Бердянська має намір відкрити пам'ятник «Жертвам Чорнобиля». Буде мітинг, на якому міський голова Валерій Баранов скорботно висловлюватиме своє співчуття постраждалим. «Крокодилячі» це будуть слози, бо ж гріш ціна промовам і монументам за глумливого ставлення мерії до законних прав таких, як мій батько. У самому пеклі, на атомній, він працював із 9 жовтня 1987 по 29 лютого 1988 року. Як ліквідатор першої категорії та інвалід 2-ї групи батько має пільги на житло. Та дотепер наші дві сім'ї, а це двоє дітей і четверо дорослих, тісняться у двокімнатній квартирці. Мер ігнорує навіть рішення судів, прийняті на користь мого батька».

      Це окремі уривки з восьмиаркушного листа Олени Переверзєвої, який надійшов до «УМ» напередодні скорботної річниці, про тривалі поневіряння її батька, 59-річного ліквідатора аварії на ЧАЕС.

      ...До Бердянського міськрайонного суду Анатолій Сидень звернувся в березні 2005 року. Позивач просив зобов'язати міську раду надати йому передбачену законодавством двокімнатну квартиру. На квартирний облік рішенням міськвиконкому він був поставлений ще 17 травня 2001 року, і вже у травні 2002 року мав би святкувати новосілля. Адже 20-ю статтею Закону «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено річний термін виділення чи поліпшення житла ліквідаторам-інвалідам. Ця законодавча норма для судді Ніни Буднікової слугувала основним аргументом задоволення позовних претензій ліквідатора. Представник мерії пані Сарабєєва акцентувала на іншому: позивач у черзі ліквідаторів-заявників лише третій, відтак квартиру йому виділяти не можна. «Залізна» логіка: не віддам тобі борги, бо ще іншим винен! Однак суд, керуючись винятково буквою закону, своїм рішенням від 1 липня 2005 року зобов'язав Бердянський міськвиконком виділити подружжю Сидень благоустроєну, згідно з нормами Житлового кодексу, квартиру.

      Колеги пана Анатолія по нещастю, ліквідатори-чорнобильці Іван Буркут та Олександр Калінкін (обидва — інваліди 3-ї групи, перші номери в списку заявників), ще раніше мали б забути про житлову проблему. Ольга Сидень, представляючи в суді інтереси свого хворого чоловіка, стверджувала, ніби обидва вже справили новосілля, навіть їхні нові адреси назвала. У міськвиконкомі ж юрист Неоніла Грушевська взагалі здивувала своєю «необізнаністю» перебігом судового процесу («Може, в житлоуправлінні вам щось розкажуть, я не в курсі». Фахівець відверто лукавила, позаяк на момент нашої з нею «неконтактної» розмови за невиконання рішення суду на міського голову звалилася 170-гривнева штрафна санкція). Не розвіяла туман навколо новосіль чорнобильців і розмова з міським головою: «Калінкін відмовився від квартири, — сказав мені Валерій Баранов, — і ми виділили її іншому пільговику». Буркут квартиру таки одержав, і його я розшукав за адресою, вказаною пані Сидень. Та Іван Іванович невдоволений. Каже, що його обділили і не мали права знімати з черги. Те, що Анатолій Сидень відстоює свої права в суді, Буркут сприйняв байдуже: як там, мовляв, вирішать — тому й бути!

      Бердянський міськрайсуд вирішив — мерія не погодилася: позивач, мовляв, лише третій поміж рівних собі за статусом; та й кошти для придбання житла ліквідаторам повинні виділятися з державного, а не місцевого бюджету. 14 вересня 2005 року апеляційний суд Запорізької області відхилив скаргу виконкому Бердянської міськради, залишивши в силі рішення судді Буднікової. Мотивів для цього колегія суддів палати з цивільних справ навела предостатньо.

      По-перше, не можна відмовляти у законних правах Анатолію Сидню лише тому, що миряться з беззаконням Калінкін та Буркут (перший — упродовж шести років, другий мовчки сприймає порушення своїх прав 12-й рік). По-друге, виконання судового рішення аж ніяк не позначиться на бюджеті Бердянська. Зазвичай необхідні для таких випадків кошти цільовим призначенням обласним держадміністраціям щороку виділяє Кабмін — згідно з потребою регіонів та їхніх заявок. Подружжя Сидень необхідну суму «вибило» самотужки, скориставшись приїздом до Бердянська ще у вересні 2004 року високого посадовця. Того ж таки місяця сесія обласної ради додатковим бюджетним рядком передбачила «цільову субвенцію бюджету Бердянська на придбання квартири Сидень А. О.». А вже 10 грудня сесія Бердянської міськради з-поміж низки змін до бюджету 2004 року передбачила і 75 тисяч гривень, які надійшли з обласного бюджету саме на квартиру для чорнобильця. Ніби все чітко й однозначно. Однак пані Ольга бідкалася: «Мені все одно довелося не один раз їздити до Запорiжжя. Надто вже крутили в мерії тими грішми. Заступник міського голови Олександр Македонський взагалі підготував документи на інше прізвище. Безпредєл! Тоді заступник «губернатора» Сін, до якого я також пробилася, надіслав до Бердянська ще одного листа».

      Стільки часу минуло, а в недавній розмові зі мною пан Баранов стверджував, ніби субвенція з обласного бюджету не була цільовою: «Хочуть, аби ми брали на себе відповідальність за використання цих грошей, порушили черговість і житлове законодавство. Абсурд! Ми подали апеляцію. Як вирішить суд — так і буде!». Необізнаність чи лукавство? Минуло ж півроку по тому, як апеляційний суд залишив у силі рішення міськрайонного. З'ясувалося, що мерія не полишає стежину війни: до Верховного Суду відправлено касаційну скаргу з проханням скасувати рішення міськрайонного й ухвалу апеляційного судів та передати справу на новий розгляд.

      Що скаже Верховний Суд? Повинен, врешті-решт, скінчитися похід інваліда-чорнобильця за своїм правом на ліпше життя! Хтозна, скільки його лишилося... Анатолій Олексійович згадує, що «спершу нічого такого не відчував. Та вже за рік почалося: з роботи не міг дійти додому, хапався за паркани. Недовго слюсарював у ЖЕКу: болячки так і поперли. Де тільки не «латали» мене за ці роки!». На підтвердження переді мною лягла купа документів. Від першого ж заключного клінічного діагнозу Київського інституту клінічної радіології стало моторошно: лише перелік хвороб зайняв дев'ять рядків! Утiм для чиновникiв мерiї i це, очевидно, не аргументи...