Точка неповернення

      Місяць тому Кабінет Міністрів нарешті ухвалив рішення про потребу приватизації української частки в Криворізькому гірничозбагачувальному комбінаті окислених руд.

      Нагадаємо, йдеться про долю найбільшого довгобуду в Україні: будівництво в містечку Долинська Кіровоградської області почали на паях понад двадцять років тому спільними зусиллями кількох країн колишнього соцтабору, але після розвалу СРСР проект загальмувався. Кілька разів спроби продовжити роботи (а для цього були потрібні вольові законодавчі рішення, значні кошти й згода партнерів) зазнавали невдачі. Зараз КГЗКОР, який, по суті, є навіть не підприємством, а «об'єктом незавершеного будівництва», нарешті бачить реальне світло в кінці тунелю. Проектна потужність підприємства — 10 млн. тонн окатишів на рік. Добудова комбінату важлива і для всієї української економіки, і особливо для соціального розвитку залежної від держбюджетних потоків Кіровоградської області. Крім того, запуск КГЗКОРу має непересічне значення для екології, адже підприємство має розробляти рудні відвали, що нагромадилися за десятиліття роботи інших гірничозбагачувальних комбінатів.

      За оцінками експертів, для запуску в наступному році першої черги комплексу в Долинській потрібно вкласти 400 млн. доларів. Питання — хто саме їх вкладатиме і на яких умовах?

      На засіданні Кабміну 12 квітня, як повідомив міністр економіки Арсеній Яценюк, Прем'єр-міністр Юрій Єхануров дав завдання оцінити майно КГЗКОРу, що належить Україні, й доручив Фонду держмайна почати підготовку об'єкта до приватизації. Також прийнято ключове рішення про залучення інвестора для добудови комбінату за схемою спільного підприємства. Це буде один із тих рідкісних випадків, коли СП створюється за участю держави й комерційної фірми. Цей «інвестор буде визначений винятково прозорим і конкурентним способом», відзначив міністр економіки. Тобто слід готуватися до тендера або аукціону.

      Минулої середи, попри очікування, питання КГЗКОРу на урядовому засіданні не розглядали. Натомість напередодні глава Кабміну обговорював приватизацію Криворізького ГЗК з керівниками Фонду державного майна. Таким чином, комбінат втратив свій статус «валізи без ручки», адже його вирішили «не викидати» й нести далі, попри незручність. Цього тижня розгляд механізмів приватизації КГЗКОРу буде продовжений. Наразі — саме час обговорити плюси й мінуси потенційних покупців — учасників планованого СП.

* * *

      Серед основних претендентів на перемогу в боротьбі за участь у добудові та введенні в дію КГЗКОРу — компанія «Міттал стіл» індуса Лакшмі Міттала, відома нам за приватизацією «Криворіжсталі», проект української «Смарт-груп» та російського «Металоінвесту», а також Полтавський ГЗК, контрольований Костянтином Жеваго.

      Якщо говорити умовно, то в комбінату є два шляхи розвитку, визначені пропозиціями основних зацікавлених сторін.

      Насамперед — перспектива від «Міттал стіл». Про «подвиги» цього глобального металургійного холдингу можна розповідати багато. А якщо коротко — то основна фінансова структура «Міттал стіл» зареєстрована на офшорних Нідерландських Антильських островах, а її власника індуса Лакшмі Міттала час від часу звинувачують у корупційних оборудках. Показовий скандал спалахнув на початку 2002-го у Великої Британії, де Міттала обвинувачували в підкупі прем'єр-міністра для лобіювання через структури Євросоюзу приватизації румунського металургійного комбінату «Сідекс».

      Загалом, Лакшмі Міттал відомий у світі тим, що скуповує все, що погано лежить. Причому — не за власні кошти, яких у Міттала на поглинання інших компаній просто не вистачить, а беручи борг у глобальних банків. Експерти вже роблять ставки, гадаючи, через скільки років боргова піраміда Міттала обвалиться.

      Після покупки того чи іншого металургійного активу «Міттал стіл» проводить його «реструктуризацію» i скорочення частини соцiальних та екологiчних витрат. Насамперед урізаються робочі місця, відбувається «оптимізація» платежів у бюджет та витрат на екологічні програми.

      Усі свої підприємства «Міттал стіл» зв'язує у власні виробничі ланцюжки, часто на шкоду національними економікам. Ось і куплена індусом торік українська «Криворіжсталь» уже відмовляється від вітчизняного коксу, віддаючи перевагу мітталівській сировині з інших країн. А частина продукції «Криворіжсталі», ставши нижче за рівнем, усе більше постачається також на мітталівські підприємства для подальшої обробки.

      Придивлятися до КГЗКОРу як до чергової жертви Міттал почав давно, одночасно зі скандальною приватизацією меткомбінату «Сідекс» у Румунії. «Румунський» слід на КГЗКОРі — на руку індусові. Річ у тім, що, згідно з міжурядовим протоколом української та румунської сторін стосовно добудови КГЗКОРу від 2000 року, Україна, аби забезпечити пайову участь Бухареста в будівництві комбінату, має поставляти окатиші (майже 26,8 млн. тонн) саме на «Сідекс». Тобто, урвавши Криворізький ГЗКОР, «Міттал стіл» отримає сировинний придаток на цілком законних підставах.

      Ще в 2001 році група LNM — так тоді називався «Міттал стіл» — висловила бажання викупити «частку» неукраїнських учасників у будівництві КГЗКОРу (близько 44%). Але насправді часток як таких не існує, це міф. Є тільки пайова участь у будівництві, за яке Україна розплачуватиметься сировиною. Сам же комбінат має цілком відійти Україні.

      З приводу отримання КГЗКОРу Лакшмі Міттал зустрічався ще в 2003 році з Президентом Леонідом Кучмою, запропонувавши передати йому, главі LNM, право самостійно вести переговори зі Словаччиною і Румунією (це ще один характерний приклад того, як транснаціональні держави конкурують із цілими державами!). Тоді ж Міттал висунув ультиматум, згідно з яким уся нормативна база по КГЗКОРу повинна бути підготовлена до травня 2004 року. Із цим не склалося ...

      Слід зазначити, що КГЗКОР не особливо потрібний мітталівській «Криворіжсталі», перейменованій у «Міттал стіл Кривий Ріг». На доважок до неї Міттал отримав Новокриворізький ГЗК. А ще один гірничо-збагачувальний комбінат, у Долинській, Лакшмі Мітталу потрібен для того, щоб посилити свій вплив на центральноєвропейському й українському ринках. Причому особливо велику загрозу — через практично необмежені фінансові можливості («піраміда» поки ж тримається!) «Міттал стіл» становить саме недокапіталізованому українському гірничо-металургійному комплексу. І відкритий конкурс по «Криворіжсталі» це яскраво засвідчив.

* * *

      Фахівці відзначають, що проведені досі відкриті конкурси з розпродажу великих промислових об'єктів не враховують такого базового економічного поняття, як «альтернативна вартість». Тобто навіть якщо в проекті створення спільного підприємства на КГЗКОРі «Міттал стіл» і запропонує в грошовому еквіваленті більше, ніж конкуренти, то це ще не означатиме, що сукупний і довгостроковий ефект, з урахуванням усіх факторів, буде вищим.

      Не виключено, Кабмін врахує такий підхід і організовуватиме тендер зі створення СП та приватизації Криворізького ГЗК не за принципом «хто більше дасть, а там хоч трава не рости», а за іншими параметрами — як-то більш прийнятні терміни добудови, привабливіший бізнес-план розвитку СП, можливості поставок одержуваної продукції на внутрішній ринок, наявність частки, яку потенційний інвестор згодний закріпити за державою, зрештою, обсяг запропонованих інвестицій.

      Виходячи з цього, хороші шанси прийти на КГЗКОР мають «Металоінвест» та «Смарт-груп». Саме їхній варіант добудови комбінату та введення його в експлуатацію Прем’єр Єхануров називає основним.

      Концепція проекту створення СП за участю «Металоінвесту», «Смарт-груп» та українських активів у державній власності привертає увагу своєю стратегічною спрямованістю. Об'єднання зусиль України й Росії з розробки найбагатших у світі родовищ залізної руди (а в надрах двох країнах заховано близько третини світових запасів цієї копалини) дозволить на рівних конкурувати зі світовими лідерами і забезпечить національний металургійний комплекс залізорудною сировиною на довгий термін. Слід враховувати, що перевищення виробництва залізорудної сировини над її споживанням постійно зростає, відтак зростає експорт (за минулий рік — у півтора рази, відтак Україна наторгувала своєї руди майже на мільярд доларів).

      Утворення українсько-російського СП на КГЗКОРі російським «Металоінвестом» розглядається як перший крок на шляху створення Євразійської гірничо-металургійної компанії (ЄГМК), асоційованого об'єднання гірничорудних підприємств України, Росії і, можливо, Казахстану, здатного на рівних конкурувати на світових ринках і з Бразилією, одним із найбільших світових виробників руди, і з Асоціацією країн-експортерів залізної руди (APEF). Особливої ж важливості ЄГМК набуде після вступу України і Росії у Світову організацію торгівлі — без координації зусиль у рамках Євразійської гірничо-металургійної компанії після вступу до СОТ українським і російським ГЗК доведеться вести «залізорудну війну» між собою...

      І взагалі, без Росії вирішити питання КГЗКОРу все одно не вдасться, адже, згідно з уже згаданим українсько-румунським протоколом, у багатосторонній угоді з будівництва комбінату задіяні ще й російські підприємства.

* * *

      А  щодо третьої сторони, яка також намагається долучитися до КГЗКОРу, — Полтавського гірничо-збагачувального, то в «сухому залишку» його пропозиції виливаються у «транснаціональний варіант», подібний до мітталівського. Бізнес-група «Фінанси і кредит», яка контролює Полтавський комбінат, веде переговори про продаж свого ГЗК то з «Мітталом», то з «Арселором». Тобто цілком імовірно, що в разі залучення «Фінансів і кредиту» на КГЗКОР їхня частка невдовзі відійде одній із транснаціональних корпорацій разом із Полтавським ГЗК. І знову в Долинській не залишиться ніяких національних інтересів України.

      З усього вище сказаного напрошується висновок: рішення, з ким і як створювати спільне підприємство з добудуви Криворізького ГЗК окислених руд, буде тестом на прихильність української влади до стратегічного розвитку вітчизняної економіки. Ухвалення такого рішення стане точкою неповернення в розвитку економіки. Або Україна відстоює власні інтереси у світовій економіці, хай і разом зі стратегічними партнерами, — або ж поступово стає придатком, насамперед сировинним, для найбільших транснаціональних корпорацій.

Віра ЧОРНА.