Владика омиває ноги священикам. (Фото автора.)
В очікуванні одного з найбільших християнських свят, Воскресіння Христового, переважна більшість із нас звично наводить лад у домі, на подвір'ях та цвинтарях , купує обновки, готує ритуальні страви та різну смакоту. Лише впоравшись з усіма тими клопотами, ми із спокійною душею прямуємо до церкви. А що ж там? Чи й у храмах є якісь обов'язкові приготування до Великодня? Поцікавитись цим власний кореспондент «УМ» вирішила в одному із найкрасивіших і найстаріших храмів Тернополя — Катедральному соборі Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, завітавши туди вранці Чистого четверга.
Чесно кажучи, думала, що і там побачу, як звично для цього дня всі щось миють-метуть-витирають. «Згідно iз каноном про недопущення того, що несумісне зі святістю місця, церкву утримують якнайчистішою завжди, а не лише перед великими святами, — відповів співробітник собору отець Сергій, — тому генерального прибирання саме сьогодні ви не побачите. Взагалі ж у дуже великих соборах цим займаються спеціальні працівники, а в таких, як наш, — члени церковного братства, так званої «десятки». Вони і збираються ще задовго до Великодня, аби вирішити, що саме в храмі потребує термінової заміни чи ремонту, що треба придбати. А от святого престолу і речей, які там є, мають право торкатися тільки священики та монахині». До нас підійшла сестра Олімпія, відповідальна за порядок та чистоту, зокрема, у непублічній частині храму — так званому захристі. Вона розповіла, що ікони, наприклад, протирають шматком марлі чи ганчіркою зі звичайної тканини, які ні для чого більше вже не використовують . Для церковного посуду — чаші, дискосу — шиють спеціальні рушнички з білої чи червоної тканини. А священицькі ризи вона пере вдома у ванні (бо пральні при храмі немає) за допомогою відомого простого засобу «Персіл». «Правда, — каже сестра Олімпія, — перед пранням їх треба обов'язково тричі прополоскати в чистій воді, виливши її потім не будь-куди, а лише на землю, по якій люди не ходять — квіткову клумбу, наприклад». До речі, при вході та навколо майже всіх церков Тернопільщини до Великодня розбивають клумби — відбувається наче своєрідне змагання на кращий квітник. Біля Катедрального собору Тернополя робити це непотрібно — він розмiщений у самому центрі, тож поряд — чудові клумби міського зеленого господарства.
Усередині Катедри, як називає цей храм більшість тернополян, наразі зовсім не милує око «скелет» височезних риштувань. Нікуди вони не подінуться і на Великдень, бо дуже ще багато роботи над новим настінним розписом «Тайної вечері». Після того як одна з місцевих газет написала, що обличчя зображуваних там апостолів начебто будуть «списані» з деяких відомих тернопільських достойників, очікування завершення розпису одержало інтригу. Особливо всіх цікавить, з кого буде «змальований» Іуда...
«Сьогодні маєте можливість побачити, як владика єпархії обмиває, витирає і цілує ноги священикам, — каже сестра Олімпія. — Тридцять років те бачу, а не перестаю хвилюватись і розчулюватись!» Дійство на згадку євангельської події, коли Ісус Христос обмивав ноги своїм апостолам, «впокорившись і понизившись, аби всіх спасти» — символ істинної любові до ближнього — справді було вражаючим.
А виходила я з собору повз довжелезну чергу тих, хто чекав, аби висповідатись перед священиком. Цими днями такі черги — у всіх церквах Тернополя. Адже найголовніше у передвеликодніх приготуваннях, як сказав мені отець Сергій, — це належно підготувати Душу.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
