Вам цікаво, про що можуть розмовляти письменник із письменником? Отак, віч-на-віч, безпосередньо, без кривляння на загал. Нам цікаво, тому ми пішли на презентацію чергового проекту Тараса Прохаська «Інший формат», яка відбулася в Могилянці. В «Іншому форматі» Тарас не змушує своїх героїв грішити інцестом і кидатися з високих карпатських гір. Він приходить до них із диктофоном, парою-трійкою аудіокасет і бере інтерв'ю, тобто краще сказати просто слухає, бо інтерв'ю беруть журналісти, а Тарас виступив у ролі вуха, яке слухає. Або ж підслуховує — розмислювання вголос, спосіб проговорення, відчуття світу і власних моментів, про які думається. Тобто мета Прохаська — показати інший світ відомих і цікавих людей. За Тарасовим зізнанням, цей проект — матеріалізація його уявлень про те, чого бракує українському книжковому ринку. Тепер йому не те що не бракує, він навіть збагатився на чотири невеличкі буклетики, створені франківським письменником Тарасом Прохаськом і випущені франківським видавництвом «Лілея-НВ».
Найвдалішим втіленням Тарасової ідеї стала книга-розмова з поетом Олегом Лишегою. «Вона така, яка мала би бути ідеальною», — вважає Прохасько. Ідеальна, значить, досконала, а тут додати вже немає чого. Тому переходимо до...
«З Юрком Андруховичем ми давні приятелі — багато часу проводимо разом, багато розмовляємо, і це була найбільша трудність у розмові. Але обоє ми страшенно дисципліновані, тому справно «робили книжку», і це найболісніший момент. Це відчувається тими, хто читає... Записування відбувалося регулярно і впорядковано: я приходив, і ми проговорювали належну половину. Після завершення дякували один одному за чесно зроблену працю і... потім починали говорити про набагато важливіші речі». Отакої! Значить, не все так чесно, нас що, виходить, надурили? Безперечно, що в «Іншому форматі» з Андруховичем «українська громада чекала чогось надзвичайного», тут я з Тарасом згідна. Але насправді цінна не сенсація, а «пізнання справжнього Андруховича», апелює приятель автора, якому 40 років, який напише ще багато і який не повинен писати кожну свою книгу як останню. Це Прохасько, який, схоже, виступає громадським адвокатом Ю.А., веде до того, що в «Іншому форматі» Андрухович висловив муки щодо останнього свого роману «Дванадцять обручів» («Формат» вийшов за півроку до презентації Юркового роману», — ремарка Прохаська). А у підсумку: «Наша розмова описує переживання того, що можна назвати «кризою середнього віку».
«Одні називають це найневдалішою розмовою. Інші — повноцінною контркультурною річчю, позбавленою самолюбування». Хто ще може викликати такі полярні твердження як не львівський «воццек», тобто Іздрик, Юрко Іздрик. Процес записування іздрикових роздумів нагадував боротьбу за олімпійське золото — будь-що дійти до фінішної лінії, здолавши перепони у вигляді зіпсутих батарейок, паленої аудіоплівки, підступного засинання інтерв'юєра, викрадення раритетних записів представниками циганського роду («Мені соромно перед тими циганами... Уявляю циганських дітей, які слухають Іздрика...». — Прохасько). На щастя, записи вдалося врятувати, але, на жаль, частково: «Юркові відновлено, а мої не чути. Тому це не постмодернізм — там, де мали бути запитання, просто стоять знаки запитання». Адже бувають ситуації, коли головне не питання, а відповіді. А це вже...
Молодий і перспективний письменник Тарас Прохасько вдячний пані Оксані Забужко за те, що вона подарувала йому день співжиття з нею. «Наша розмова подібна до інтерв'ю з Юрком Андруховичем, але на відміну від Андруховича, пані Оксана говорила втричі швидше». Тому її Тарас, як справне вухо, просто слухав. До речі, польова дослідниця українського сексу мала бути присутня на презентації особисто, але при перельоті з Італії підчепила серйозну хворобу. Тому всі, хто прийшов «на Забужко», отримали «облом», і ще на початку вечора їм було дозволено без церемоній покинути залу: «Камери можна зачохлити, гарних кадрів не буде». Правда, таких не знайшлося, як і тих, хто прийшов власне тільки «на Забужко», — це засвідчило бліц-опитування близько десятка навмання вибраних слухачів.
P.S. У Прохаська готова вже друга квадрига «Іншого формату». До неї входять ректор Богословської академії о. Борис Гудзяк, історик Ярослав Грицак, письменник Микола Рябчук та поет Василь Герасим'юк.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
