Про розвали і зади

      Процес «скорочення фракційних кадрів» у більшості триває — незабаром пропрезидентський табір у Верховній Раді може «схуднути» ще на одну фракцію. І якщо позавчорашнє «урiзання» пішло «більшовицьким» силам тільки на користь (бо злиття «Європейського вибору» з «Регіонами України» започаткувало в колишній «Єді» процес об'єднання), то потенційний розвал фракції Народно-демократичної партії може стати першим дзвіночком, який сповіщає про наявність у лавах більшості серйозних проблем... А небезпека над НДП зависла серйозна: відучора у фракції залишилася критична маса депутатів — 14. Зі складу «двічі народних» вийшов один із найвірніших і «найстажованіших» «ендепістів», колишній координатор парламентської більшості Олександр Карпов. Вочевидь, вірному гарантові нардепу не сподобалася занадто «опозиційна» (як для більшості) позиція керівника фракції Валерія Пустовойтенка. Оскільки заяви про об'єднання групи «Демократичні ініціативи» з НДП виявилися фікцією, і домовленості, як розповів у нещодавньому інтерв'ю «УМ» сам Валерій Павлович, «залишилися на папері», народні демократи мають всі шанси залишитися без власної фракції. Річ у тому, що 14-й член НДП, Анатолій Толстоухов, насправді вже давно (з 31 липня) ніякий не депутат, а міністр Кабінету Міністрів. І хоча складати повноваження народного обранця пан Анатолій не поспішає, зробити це йому таки доведеться: Комітет з питань регламенту, депутатської етики й організації роботи Верховної Ради позавчора запропонував спікерові Володимиру Литвину відібрати у Толстоухова мандат через суд.

      Про те, чи розпадеться фракція НДП на дрібні клаптики, ми дізнаємося не раніше, ніж через 10 днів — саме тоді Регламентний комітет подасть Голові ВР усі потрібні для судового позову документи. А вчора депутатам вистачало розваг і без розгону фракцій. Узагалі, ті сесійні засідання парламенту, які проходять без скандалів — це просто «вирвані дні», адже про розглянуті, а часом навіть і про ухвалені закони народ забуває дуже швидко, а про різноманітні «блокади», «оксамитові революції» та бійки пам'ятає довго, як і про їхніх ініціаторів та учасників. П'ятниця, 21 листопада, без народної уваги не залишиться — стараннями народного депутата Ярослава Кендзьора такий-сякий інцидент таки вдалося спровокувати. Виступаючи з трибуни, пан Ярослав висунув дуже слушну пропозицію: вшанувати хвилиною мовчання пам'ять загиблих у радянських концтаборах українських дисидентів Василя Стуса, Анатолія Литвина та Олекси Тихого. Саме вчора Україна відзначала 14-ту річницю з дня перевезення їхнього праху з пермських концтаборів до України, але влада про цю сумну дату чомусь забула.

      Констатувавши це «склерозне» неподобство, рухівець Кендзьор розповів про «подвиги» колишнього адвоката Василя Стуса Віктора Медведчука, який, по суті, відіграв роль другого прокурора, і звернувся до народних депутатів з проханням вшанувати пам’ять політв’язнів хвилиною мовчання. Та коли народні депутати піднялися зі своїх місць, Ярослав Михайлович, вочевидь, «на автоматі» ненависті до всього радянсько-комуністичного, порушивши оголошену ним же хвилину мовчання, роздратовано вигукнув: «Комуністи, підніміть свої зади!». Почувши цю фразу, дехто з поміркованіших колег Кендзьора по опозиції схопився за голови, а фракція Компартії, природно, вибухнула обуренням. Взявши репліку, комуніст Сергій Гмиря констатував, що з боку представника «націоналістів» це просто хамство, і насамперед по відношенню до покійних Стуса з товаришами, Гмиря розродився тирадою про те, у чому винні ці самі «націоналісти». Завершилося все це діло аж надто бурхливою реакцією в одного з членів фракції КПУ Юрія Соломатіна, який «провів» Ярослава Кендзьора з трибуни... копняком під те саме місце, яке рухівець пропонував підняти комуністам.

      Власне, цей момент можна залишити без коментарів, та надто вже хочеться нагадати панам опозиціонерам, що саме зараз владі конче потрібно їх — «наших українців», «тимошенківців», соціалістів, комуністів — розсварити, і з огляду на те, що підстав для конфліктів між мрійниками про «світле радянське майбутнє» й охочими прямувати до Європи й справді не бракує, тим важливіше триматися разом бодай до того моменту, коли цьому «режимові» настане край. Та якщо вже Банковій беруться допомагати самі опозиціонери, про перемогу краще забути одразу — поодинці цю владу не здолати...