Мистецьки покрякавши...

      У рамках цьогорічного європейського фантастичного форуму «Єврокон», відбувалася акція, що про неї просто неможливо не розповісти окремо. Адже її організатором та ідеологом був «відірваний» естет і активний порушник спокою літературно-мистецького болітця, відомий молодий критик Анатолій Ульянов.

      Це, власне, була й не акція, а суміш перформенсу із хепенінгом, задекларована як творча техно-лабораторія «Качиного Авангарду» з назвою «Робокачечка № 1». Її автори і учасники створювали психоделічні мандали (за допомогою великого ксерокса), моделювали сексуально-авангардове вбрання, за допомогою кисневого робота поглинали по три літри на хвилину дев'яностодвовідсоткового кисню з чотирма різними запахами (повітря, яким ми дихаємо містить лише двадцять один відсоток кисню) й плекали літературного робота для створення «сюрреалістичної поезії сексуально-бунтівних ідіотів». До речі, кисневий робот «O2 Spa Cart» був представлений вперше в Європі.

      Створені «шпалери» з мандалами розвішували по стінах і переконували публіку, що «коли б буддiйські монахи їли качок і цілодобово вдихали О2 п'янкі вихлопні гази машини «КамАЗ», то їхні мандали (сакралізовані графічні символи. — Авт.) були б психоделічними творами кислотного мистецтва». «Обер-качечка» «секти» Ульянов у страшненькій кібер-масці чіплявся до відвідувачів, запрошуючи їх на розкішний качиний фуршет. Фуршет і справді був багатий: відро води та відро чудово збалансованої суміші з пшениці, соняшникового насіння, сухої кукурудзи та іншої смакотулі. На постаменті стояла «Тоталітарна Качина Мама», а навколо вешталися веселі й прибацані відвідувачі, серця яких билися в унісон із серцями «качиних сектантів». Час від часу, виймаючи з ніздрів трубки, через які постачався чистий кисень, Анатолій Ульянов із виглядом щасливої, просвітленої і самодостатньої людини виходив надвір подихати рідним цигарковим димом. І так чотири дні поспіль із одинадцятої ранку — до шостої вечора.

      Кореспондент «УМ» поцікавилася в «обер-качечки» акції, головного редактора інтернетвидання proza.com.ua Анатолія Ульянова, про його самопочуття після перебування в лавах «качиної секти» і про мету цієї куртуазної акції.

      — Нас насамперед цікавить «мистецтво без серйозної пики», цілковито реготливе, ідіотське й просякнуте примітивізмом щонайрафінованіших дебілів, які тільки можуть існувати на планеті Земля. Ми сповідуємо тотальне виродкувате і безінтелектуальне ставлення до мистецтва: такий собі щирий дитячий «ранок». Власне оця дитяча ніжність качечки найкраще пасує для визначення цього так званого мистецтва і псевдоавангарду, яким ми займаємося. Ми жодним чином не хочемо себе інсталювати в систему сучасного мистецтва і заявляти про себе як про серйозних пафосних революціонерів. Адже качечка не здатна на революцію, вона здатна лише крякати.

      — Переконана, що купа людей поцікавиться: а для чого, власне, весь цей качиний цирк?

      — Тобі як людині тямковитій я відповім коротко: кря-кря-кря. Для людей, яких спантеличує народження нашого качиного авангарду, поясню, що ми прагнемо вихолощувати цінність мистецтва як серйозної, пафосної, далекої від людей і замкненої у галереях інституції, перетворюючи його на абсурдистський регіт. Ми намагаємося убезпечити мистецтво від облич розумних, високочолих митців, які декларують свою начебто свободу, виголошують суперважливі концепції і ставляться до людей, які їх оточують, як до тупорилих обивателів. Адже в Україні навіть творча молодь сприймає себе за культурного Месію, покликаного врятувати націю і навчити її правильно жити. Для нас найважливіший простий людський вияв радості: качина ніжність, позитивізм і тупість. Усі ці риси, зрештою, значно вільніші і сильніші за будь-який революційний насуплений мистецький пафос.

      — Найпоширеніша реакція людей на вашу акцію?

      — Мені дуже сподобалася реакція наших глядачів, бо переважно вона була цілком поза ключем сучасного мистецтва. Це була щира людська цікавість, яка перетворювала дорослих людей на дітей.

      — Як батько «качиної секти» ти не можеш не знати славетного перформенсиста Фрипулію (Федора Тетянича). Як ставишся до того, що вже понад двадцять років вичворяє цей митець, колишній художник-монументаліст?

      — Фрипулія неперевершений. Я захоплююся його щирою позитивною тупістю. Адже, на жаль, дуже мало літніх людей, які все життя залишаються справді живими, «качиними», до кінця своїх днів.

      — Як ти почуваєшся після кисневого «передозняку»?

      — Чудово! Мій мозок ніби пом'якшав і став драглистий. Взагалі ж ідея з киснем мені страшенно подобається і видається навіть модною. Така собі «вихлопна киснева труба» в середовищі, де майже не залишилося чистого кисню. Техніка перетворюється на чистого носія справжньої природи. Це чудова альтернатива тютюну й алкоголю.

      — Невже й справді чистим киснем можливо так круто «догнатися»?

      — Як учасник літературного процесу я не можу зрадити всіх своїх друзів, сказавши, що алкоголь гірший за кисень. Адже всі ми знаємо, що й алкоголь, і наркотики здатні за певних ситуацій стати потужними терміналами енергії. Але з іншого боку мені як людині з доволі рухливою психікою, себто вразливій, кисень допомагав вмикати фантазію саме настільки, щоб займатися мистецтвом було цілком комфортно.

      — Коли чекати продовження твого естетично-авангардового «качиного джихаду»?

      — Зажди, щойно тільки перша акція закінчилася. Напевно можу сказати лише, що наступні акції так чи інак будуть пов'язані з технікою та поєднанням качечок із роботами. Хоча я вже маю певні ідеї, але поки що не хочу про них розповідати. Найближче моє завдання щодо качечок — це перевести їх «у цифру» і поселити в інтернет, щоб віртуальні істоти з різних куточків світу мали змогу відвідувати нашу «Робокачечку».