Пані Галина — племінниці Роксолані: «І тебе навчу пекти смачну паску». (Фото автора.)
Їй судилося зростати у важкі повоєнні часи, до того ж, у восьмилітньому віці залишилася без мами й тата, під опікою бабусі Василини — дуже доброї і мудрої жінки, котра мешкала у селі Годи Коломийського району. Від неї і набиралася розуму, вчилася газдувати так, як це здавна робили юні галичанки. Та чи не найвиразніше у Галинчиних дитячих спогадах зафіксувалися тодішні особливо урочисті передвеликодні клопоти.
«Бабуся жила у старій хаті, де була лише одна кімната з піччю, — пригадує пані Галина. — Та як би сутужно тоді не велося, на Великдень кожен старався поставити на стіл найсмачніші ритуальні страви. Паски, звісно, були в центрі уваги. Бабуся випікала їх дуже ретельно, а я намагалася допомагати, прикрашаючи пташечками з тіста. На одній з них — основній — обов'язково викладали напис «Христос воскрес!». Відтоді я зрозуміла, що найсмачніша паска — спечена вдома.
Суботнього вечора у кошик клали пасочку, ковбасу, фарбовані цибулинням яйця, плесканку із запеченого коров'ячого сиру, кусок сала і все це прикрашали барвінком. У неділю бабуся будила мене дуже рано, і ще затемна ми йшли з кошиком до церкви. Після служби Божої сідали за стіл і після тривалого посту спершу частувалися одним яйцем, розрізаним на кількість їдців, а потім бралися за інші страви».
Уже давно склала на грудях натруджені руки бабуся Василина і вже тричі стала бабусею її онука Галина, котра з 1965 року мешкає в Івано-Франківську. Міський стиль життя багато в чому змінив усталений побут і звичаї, проте, як і раніше, Різдво та Великдень у родині пані Галини святкують майже так само, як навчила бабуся, щоправда, до традиційних селянських страв додалося чимало нових кулінарних досягнень. Господиня вміє і любить смачно готувати, адже понад три десятиліття пропрацювала шеф-кухарем та завідуючою їдальнями кількох провідних івано-франківських виробничих об'єднань. До неї приходили розговітися із сім'ями керівники цих підприємств, бо за нормами комуністичної моралі їм протипоказано було трапезувати в рідній оселі за старосвітськими обрядами. А вдома у Галини Яківни — інша справа, навіть освячена в церкві паска смакувала так само, як у безпартійному дитинстві.
Нині пані Галина перебуває, як кажуть, на заслуженому відпочинку. Але звичка до динамічного життя і тепер не дозволяє сидіти склавши руки. Вона (вочевидь, проснулися селянські гени) змінила квартиру у багатоповерховому будинку на обійстя у приміському селі й з азартом взялася вирощувати квіти, городину та домашню живність.
І цьогорічного Великодня в неї, як завжди, буде багато гостей — родина ж бо чималенька, й оселя наповниться незрівнянними пасхальними пахощами. В центрі столу обов'язково стоятиме власноруч спечена «головна» паска. Господиня охоче відгукнулася на прохання «УМ» поділитися секретами її випікання.
«Існує чимало складних і простіших рецептів приготування паски залежно від смаків і досвіду кухарки — каже пані Галина. — Але можу дати кілька порад, які допоможуть не зіпсувати цей відповідальний кондитерський виріб. У розрахунку на 2 кілограми борошна я беру 1 літр молока, 400 грамів цукру, 6-8 яєць (бажано домашніх), 100-150 грамів олії, 200 грамів маргарину або масла, 100 грамів дріжджів. Отже, збиваємо яйця з цукром, розчиняємо дріжджі у теплому молоці, додаємо родзинки (хто любить — і корицю), олію та масло. Добре змішуємо з борошном і залишаємо хвилин на десять, аби розбухли пшеничні білки і легше було місити. Вимішуємо і ставимо підходити. Потім заминаємо один або два рази. Далі тісто вкладаємо у бляшанку, заповнюючи її на третину. Коли підійде, тобто збільшиться втричі, легенько прикрашаємо різними фігурками та орнаментами — хто як любить й уміє. За п'ять хвилин перед тим, як поставити паску в піч чи духовку, змащуємо верх збитим жовтком. З покладеним у бляшанку на підростання тістом і поставленим на випікання треба поводитися дуже делікатно: будь-який необережний рух чи навіть стукання дверцятами духовки може призвести до того, що пишна шапка паски осяде, й зверху утвориться впадина.
Сподіваюся, що у вас все вдасться і ви в доброму настрої зустрінете Воскресіння Христове».
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
