Колись давно, коли я лише знайомилася з творчістю Олександри Мариніної, з величезною приємністю відзначала, що нарешті жінки отримали-таки своїх представниць у детективній літературі. Ну скільки можна читати про цих вправних, мужніх і розумних оперів, які на раз-два розбираються з організованою злочинністю? Зрештою, у жінок — Анастасія Павлівна Каменська є тут прекрасним прикладом — це виходить аж ніяк не гірше. Хоча потім довелося трішки пригальмувати свою гордість, оскільки Каменська виявилася жінкою особливою, яка не вміла готувати, не бажала жертвувати роботою заради кохання і чомусь уперто відмовлялася від того, аби пізнати радість материнства. Але за понад десять років існування Насті всі її шанувальники вже звикли до унікальності цієї жінки і після виходу чергової оповідки про неї чекають, коли Мариніна напише наступну.
Кілька років тому письменниця зрадила своїй Насті і переключилася на чоловіків, призначивши головним героєм своїх детективів капітана міліції Ігоря Дорошина. І змушена була вислухати далеко не найкращі відгуки критиків, які романи без Каменської назвали значно гіршими за ті, які з Каменською. Письменниця зорієнтувалася правильно і головною героїнею її найсвіжішої книжки «Міський тариф» знову стала Анастасія Каменська.
Вона вже — підполковник. Має сорок п'ять років і непогані перспективи в науці. Але з оперативною роботою розпрощатися все не може. Цього разу, аби Анастасія отримала від життя та професії якнайбільше щиглів — добре, що хоч залишилися Чистяков, Коротков та інші близькі для Каменської люди, — письменниця не пожаліла для неї найжорстокіших ходів та прийомів. Для початку Мариніна підкидає своїй героїні нового начальника. Такого, хоч до рани прикладай: Большаков приймає будь-які вимоги підлеглої, готовий іти на всілякі поступки і навіть погоджується у начальства клопотати про квартиру для Короткова. Між іншим, колись цей самий Большаков був одним із учнів Каменської і подавав величезні надії. А у фіналі, після численних мозкових атак, марш-кидків на місце злочину, безсонних ночей за комп'ютером, Мариніна виводить зовсім несподіване резюме: людина, навіть найрозумніша, проти системи — ніщо. Начальник же, як неважко здогадатися, виявився частиною тієї самої системи. Щоправда, починалася ця історія звичайним убивством: на квартирі коханця мертвою знаходять дівчину Мілену, яка «за сумісництвом» проживала ще й зі «слідаком» із відділу боротьби з організованою злочинністю...
Рекламна кампанія «Міського тарифу» проходила під гаслом «Олександра Мариніна — проти МВС?» І вже наче рукою письменниці під цим питанням було написано «Без коментарів».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
