Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Колись давно, коли я лише знайомилася з творчістю Олександри Мариніної, з величезною приємністю відзначала, що нарешті жінки отримали-таки своїх представниць у детективній літературі. Ну скільки можна читати про цих вправних, мужніх і розумних оперів, які на раз-два розбираються з організованою злочинністю? Зрештою, у жінок — Анастасія Павлівна Каменська є тут прекрасним прикладом — це виходить аж ніяк не гірше. Хоча потім довелося трішки пригальмувати свою гордість, оскільки Каменська виявилася жінкою особливою, яка не вміла готувати, не бажала жертвувати роботою заради кохання і чомусь уперто відмовлялася від того, аби пізнати радість материнства. Але за понад десять років існування Насті всі її шанувальники вже звикли до унікальності цієї жінки і після виходу чергової оповідки про неї чекають, коли Мариніна напише наступну.
Кілька років тому письменниця зрадила своїй Насті і переключилася на чоловіків, призначивши головним героєм своїх детективів капітана міліції Ігоря Дорошина. І змушена була вислухати далеко не найкращі відгуки критиків, які романи без Каменської назвали значно гіршими за ті, які з Каменською. Письменниця зорієнтувалася правильно і головною героїнею її найсвіжішої книжки «Міський тариф» знову стала Анастасія Каменська.
Вона вже — підполковник. Має сорок п'ять років і непогані перспективи в науці. Але з оперативною роботою розпрощатися все не може. Цього разу, аби Анастасія отримала від життя та професії якнайбільше щиглів — добре, що хоч залишилися Чистяков, Коротков та інші близькі для Каменської люди, — письменниця не пожаліла для неї найжорстокіших ходів та прийомів. Для початку Мариніна підкидає своїй героїні нового начальника. Такого, хоч до рани прикладай: Большаков приймає будь-які вимоги підлеглої, готовий іти на всілякі поступки і навіть погоджується у начальства клопотати про квартиру для Короткова. Між іншим, колись цей самий Большаков був одним із учнів Каменської і подавав величезні надії. А у фіналі, після численних мозкових атак, марш-кидків на місце злочину, безсонних ночей за комп'ютером, Мариніна виводить зовсім несподіване резюме: людина, навіть найрозумніша, проти системи — ніщо. Начальник же, як неважко здогадатися, виявився частиною тієї самої системи. Щоправда, починалася ця історія звичайним убивством: на квартирі коханця мертвою знаходять дівчину Мілену, яка «за сумісництвом» проживала ще й зі «слідаком» із відділу боротьби з організованою злочинністю...
Рекламна кампанія «Міського тарифу» проходила під гаслом «Олександра Мариніна — проти МВС?» І вже наче рукою письменниці під цим питанням було написано «Без коментарів».
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>