Бунт пікселя,
За жанровими ознаками новий роман Марини і Сергія Дяченків «Дика енергія. Лана» (грандіозна презентація його відбувалась у п'ятницю, 14 квітня, в рамках цьогорічного «Єврокону») чогось принципово нового не пропонує. Письменники використовують естетичну модель під назвою «антиутопія», добре відому і багаторазово випробувану як у фантастичних, так і в політичних романах, причому нерідко обидва різновиди між собою тісно переплітаються. Для цього досить порівняти «Дику енергію» з класикою жанру — наприклад, із «Ми» Євгенія Замятіна, «1984» Джорджа Оруелла чи «О, дивний новий світ» Олдоса Хакслі, — як жодних сумнівів у генезі твору не залишиться. Втім устократ важливіше не те, що з попереднього досвіду використовується, а як саме це робиться. І, ясна річ, з якими поправками на новітні наукові і технічні реалії.