Плач за «гуманітаркою»

      Як повідомляє агенція «Інтерфакс», ці канали замінено на ТРК «Гравіс» (35-й та 7-й телеканали), «Мегаспорт» і Регіональну державну телерадіокомпанію (РДТРК). Нагадаємо, що продукція каналів-«вигнанців» жодним чином не є національною. Єдиний канал, який виробляє власний український продукт, це К1. Проте й на цьому каналі левову частку ефірного часу посідає продукція закордонна, переважно російська.

      Минулого тижня в різних українських засобах масової інформації К1 поширив відкритого листа, в якому йдеться мало не про свавілля Нацради України з питань телебачення і радіомовлення, а також про фінансові збитки, що їх зазнає канал через позбавлення його «соціального пакету». Прості смертні дивуються: К1 жодним чином не справляє враження якоїсь упослідженої ТРК, чому ж йому так ридати за цією «гуманітаркою» від української держави? І справді, чому раптом Україна має фінансово утримувати телеканали, власники яких — представники чужої держави?

      Кореспондентові «УМ» ситуацію пояснив голова Нацради з питань телебачення та радіомовлення Віталій Шевченко:

      — Рішення позбавити ці чотири канали «соціального пакету» пов'язане винятково з безумовним виконанням норм національного законодавства. Адже згідно зі змінами до «Закону про телебачення та радіомовлення», що набув чинності 1 березня цього року, Нацрада зобов'язана віддавати перевагу ефірним телеканалам. Жодної «смаківщини» і невиправданих пріоритетів тут немає.

      — З чого ж, у такому разі, так обурюється телеканал К1?

      — Обурюватися можна з чого завгодно. Я, наприклад, обурююсь, що у мене сусід на саксофоні грає... То що з того? У законі чітко зазначено: якщо організація не має ліцензії на ефірне мовлення в Києвi (а К1 саме і є такою організацією), то вона, природно, не може мовити в цьому місті. На що тут обурюватися?

      — Із чотирьох вилучених із «соціального пакету» каналів К1 — єдиний, що має цілком якісний і цікавий телевізійний продукт власного виробництва. І от уже кілька днів користувачі «Воля-кабелю» не можуть бачити своїх улюблених програм...

      — Аж ніяк не заперечую, що цей канал справді виробляє якісний продукт. Останнім часом вони активно і цілком заслужено перемагали на різноманітних конкурсах. У них нормальна програмна концепція, але проблема не в цьому, а саме в новому законі, в якому, нарешті, чітко впорядковано речі, які не були впорядковані ро-ка-ми! І впорядкування це відбулося передусім з урахуванням національних інтересів України і захисту власного українського інформаційного простору, так, як це відбувається в усьому цивілізованому світі, в усіх державах, які себе поважають. А «соціальний пакет» формується з компаній, які мають право мовити в ефірі на всю територію, себто мають ліцензію Нацради на мовлення у Києві.

      — Вилучені із «соціального пакету» телеканали мають у майбутньому шанс знову отримати аналогічні ефірні гарантії від держави?

      — Саме поняття «соціальний пакет», сказати б, дуже цікаве. Ну, немає в державі державних кабельних мовників. Усі ці суб'єкти господарювання — приватні. Виникає запитання: чому «на халяву» ці мовники мають компонувати пакети так, як самі хочуть? За «соціальні пакети» люди платять значно менше, ніж компанія витрачає за цей вид діяльності. І цього ніхто не компенсовує. Така «божевільня» перейшла до нас із епохи соціалізму. Вважається, що скрізь, де є кабельні мережі, цей «соціальний пакет» і розцінки на нього регулюються органами  місцевої влади. На практиці це обертається тим, що оператори кабельного телебачення свідомо вдвічі занижують кількість своїх абонентів, щоб не платити за другу половину абонентів податкiв і в такий спосіб покривати свої витрати за утримання цього так званого «соціального пакету». Ніде у світі немає безплатного телебачення. Тому цей крок Нацради — перший крок до наведення ладу в інформаційному просторі.