Навколо нового мера Леоніда Черновецького гуртуються навiть тi, вiд кого цього не очiкували. (Фото PHL.)
Київська міська рада, яка тепер складається зі 120 депутатів, минулої п'ятниці зібралася на своє перше засідання. І — в перші ж хвилини так званої «роботи» показала Україні, які складнощі очікують усі великі й малі «парламенти», вперше обрані на суто пропорційній основі.
На відміну від багатьох інших рад нового скликання, що вже почали працювати, Київрада не має чітко вираженої більшості. У її депутатській мозаїці вирішальною стає позиція навіть не якоїсь дрібної фракції, а двох-трьох чоловік із дрібної фракції.
На рівні місцевих рад не існує прямої норми закону про потребу укладати меморандуми про керівну коаліцію й призначати відтак місцеві уряди, тому більшість може ставати ситуативною хоч щодня. Суть інтриг від цього не міняється, лише інтриг стає більше. А битися в такому «жирному» місті, як Київ, є за що...
Перед початком роботи столичного «парламенту» очікувалося, що владу в ньому хутко розподілять Блок Черновецького (21 депутат — група підтримки новообраного мера) та Блок Тимошенко (41). Ситуація виглядала ще простішою з огляду на те, що так званий «Громадський актив Києва», який шляхом вдалої технологічної виборчої кампанії — ніби цілком «неполітичної» — провів у Київраду 7 депів, виявився цілковитим сателітом БЮТ (за ГАКом стоїть депутат Київради від Блоку Тимошенко Андрій Іванов — співвласник «Запоріжсталі» й низки київських підприємств). БЮТівці на правах найбільшої фракції вимагали від Леоніда Черновецького другий після мера пост — секретаря міськради, ним, як планувалося, мав стати один із лідерів київського списку БЮТ Михайло Бродський — «ліва рука» Юлії Тимошенко. Але такий очевидний і природний союз — Черновецький—Бродський — не склався. Знайшлися люди, котрі зуміли зламати створення коаліції БЮТ/БЧ й вивести на перший план об'єднання «Нашої України» й Партії регіонів — політичних сил, які провели до КР, відповідно, лише 15 і 9 депів.
Віжки закулісних інтриг узяв до рук Олександр Волков — той самий, якого взимку «кинули» в БЮТ, не включивши до парламентського списку, і який відтак залишився без мандата Верховної Ради. Олександр Михайлович каже, що займатися коаліційним будівництвом у мерії йому доручив «друг» Черновецький, тож колишній «директор парламенту» Волков несподівано став «директором Київради». Цікаво, що він не має навіть столичного мандата, і на посаду секретаря КР також не претендує — надто одіозний імідж. Але, виявляється, тепер стати впливовою людиною в Києві можна й узагалі без будь-якої «корочки». Надто ж з огляду на те, що «банкіндер-сюрприз» мерських виборів Леонід Черновецький виявився політиком не просто неординарним і неврівноваженим, а ще й досить несамостійним. Його люди хоч і пройшли до міської та районних рад, але повноцінну команду не становлять — надто строкатий там набір помічників, родичів, друзів, підлеглих, друзів підлеглих і, само собою, спритників-кар'єристів, що вчасно зорієнтувалися в політичному мейнстрімі. При цьому Черновецький відчуває гостру нестачу лояльних до нього і водночас хоч трохи професійних кадрів, плюс до всього не має чітко означеної програми.
І ось тут починається найцікавіше. Підтримати такого мера збирається дуже несподівана спілка, яка, очевидно, на практиці не оформлюватиме коаліційних стосунків через свою атиповість: Блок Черновецького + «Наша Україна» + Партія регіонів + Соцпартія + Блок Литвина. А оскільки навіть усі разом вони не мають більшості, то в компанію до цих 58 «сіро-помаранчево-синьо-рожево-зелених» депутатів планується в індивідуальному порядку «висмикувати» окремих обранців з інших фракцій. Зокрема — із «Пори»-ПРП, яка також представлена в Київраді й при цьому не є монолітною.
Власне, саме позиція деяких депів із «Пори»-ПРП минулої п'ятниці зробила можливим офіційний вступ Черновецького на посаду мера. «УМ» уже писала про правові колізії, пов'язані із рішенням міськтервиборчкому видати переможцеві перегонів заламіноване посвідчення міського голови. Залишається лише уточнити: бойкотували засідання Київради фракції БЮТ і ГАК, до них долучилася й група депутатів із «Пори»-ПРП, але частина їхніх соратників таки прийшла до зали засідань на Хрещатику, 36. Зокрема, був присутній ветеран муніципальних коридорів влади Іван Салій (ПРП), парочка людей за квотою лідера блоку Віталія Кличка, а 61-м зареєструвався «порівець» Сергій Рудик, поки що голова Держкомітету у справах національностей та міграції.
Щоправда, тепер представники БЮТ кажуть, що перше засідання ради було нелегітимним, бо насправді на присягу нового мера залишалося менш як 60 депутатів. Однак історія зафіксувала мінімально допустиму цифру «61» у протоколі, оскаржити її нереально, тим паче, нереально відібрати в Черновецького пластикову «корочку». А її він, отримавши від голови МТВК Галини Білик, високо підняв над головою й голосно крикнув «Ура!». Цирк, починається...
А тепер повернiмося до власне коаліцій. Присязі Черновецького, якого на виборах усерйоз особливо не сприймали, передували конкретні «тьорки» самого Леоніда Михайловича, його «друга» Волкова, Миколи Мартиненка — лідера київської організації «Народного союзу «Наша Україна», а також партійних бонз СПУ, Народної партії та Партії регіонів. Цікаво виходить: «на поклін» до Черновецького пішли майже всі ті, хто активно (за винятком хіба соціалістів) підтримували на виборах його головного опонента Олександра Омельченка.
У такому розкладі багато й інших «цікавинок». Скажімо, якщо на загальноукраїнському рівні «регіонали» дуже ображаються на те, що «наші» не беруть їх у «демократичну» коаліцію, то тут соратники Віктора Януковича в особі голови обкому ПР Василя Горбаля дуже навіть задоволені своєю участю в розподілі владного пирога. Як і «народники»: деморалізовані поразкою на виборах до Верховної Ради, в Києві партійці Володимира Литвина та Анатолія Коваленка тримають у руках одну з багатьох «золотих акцій» (хай і дрібненьку) і сповнені прагнень зберегти частину своєї влади в столиці. І з соціалістами виходить оригінально: Юрій Луценко, який не впевнений, що в новому уряді утримає портфель міністра внутрішніх справ, мандат депутата Київради від СПУ віддавати не поспішає і таким чином виступає в ролі попутника не лише НСНУ, а й «регіоналів» та «литвинівців».
У Волкова це називається — об'єднувати Україну, починаючи зі столиці, найбільшого й найголовнішого міста. Хоча де-де, а в Києві коаліція (хай і неформальна) «помаранчевих», «синіх» і «рожевих» точно є кроком не до подолання політичного розколу країни, а до відстоювання інтересів різнокольорових бізнес-груп на умовах взаємної підтримки.
Проте слід розуміти, що на Хрещатику в міжпартійних стосунках складностей ще більше, ніж на Грушевського. БЮТ і ГАК у Києві — значною мірою теж яскраво виражені представники бізнес-груп, хоч і послуговуються «справедливою» риторикою. У п'ятницю столичні «тимошенківці»-«томенківці» несподівано залишилися поза грою. Спроба повернутися у гру — створення коаліції демократичних сил «Справедливий Київ». З цією метою в суботу відбулися так звані спільні збори депутатів від фракцій Блоку Юлії Тимошенко, Спілки громадських організацій «Громадський актив Києва» та Блоку Віталія Кличка «Пора»-ПРП. Як повідомляє сайт БЮТ, на пропозицію представників Блоку Тимошенко лідером коаліції одностайно обрано Кличка. Депутати утворили робочу групу, яка вже працює над підготовкою Програми спільних дій.
Юлія Тимошенко, котра з'явилася на цих зборах власною персоною, заявила, що ці «три фракції представляють справедливу більшість у Київраді, яку обрали кияни, а не ту, яка формується шляхом посад чи хабарів».
Суто арифметично цей тріумвірат справді контролює в Київраді 50 відсотків плюс дві акції, тобто 62 голоси. Але, як уже зазначалося, ця більшість розвалюється, досить двом депутатам не прийти на сесію чи натиснути кнопки на користь «конкуруючої фірми». Водночас, зауважмо, в «різнокольорової» коаліції — та сама проблема. Так що Київрада входить у період хитань і виснажливої боротьби (передусім не політичної, а бізнесової). Звісно, багато чого залежатиме від стартового розподілу посад і сфер впливу, але хто сказав, що завтра не сформується нова більшість, яка по-своєму переголосує вчорашні дерибани? Ідеться ж про заохочення (в тому числі й матеріальне) лише якоїсь пари-трійки людей! Так і до відставки мера зарікатися не слід, надто ж з огляду на його, м'яко кажучи, неординарність.
Нестійкість і невизначеність балансу в Київраді посилюється ще й особливостями ситуації в блоці «Пора»-ПРП — власникові начебто найбільш «золотої акції». Після виборів він фактично розпався, але фракція на Хрещатику, 36 залишається спільна. Утім це поки що. Адже Віталій Кличко грає у власну гру, має окремий загін «власних» депів і хоче, щоб і міська фракція, і фракції у райрадах носили лише його ім'я й не мали прив'язки до всіляких партій. При цьому в «Порі» усе ще чекають Кличка на політраду й бажають дізнатися, чи продовжуватиме колишній боксер співпрацю з цією партією взагалі. Адже після виборів лідер «Пори» Влад Каськів хоч і обіцяв піти у відставку, аби головою обрали Кличка, але жодних конкретних домовленостей з цього приводу не було. Ба більше: «Пора» на своїй політраді минулих вихідних фактично визнала, що Кличко, укладаючи в п'ятницю й суботу «троїстий союз» із БЮТ та ГАКом, діяв лише від власного імені. Відтак вирішено, що депутати від «Пори» виходять із коаліції «Справедливий Київ». Пояснення: поки що незрозуміло, до чого саме приєднуємося, який план розвитку Києва підтримуємо. До того ж нема сенсу допомагати Тимошенко у її всеукраїнській грі, розрахованій на демонстрацію важливості своєї сили на прикладі Києва для здобуття найвищої посади Прем'єр-міністра. Результат: без депутатів від «Пори» київрадівська коаліція БЮТ—ГАК—ПРП—«Пора» не має більшості.
А взагалі, як повідомили «УМ» у керівних органах «Пори», прогноз щодо майбутнього фракції у КР невтішний: швидше за все, її очікує розкол на частини — «порівську», «пеерпістську» та «кличківську» в різних комбінаціях.
Мабуть, не буде перебільшенням розглядати політичну ситуацію в Києві як «випробування Черновецьким» для багатьох партій, і «Пора» серед них — лише дрібний приклад. Залишитися хоч трохи вірними своїм ідеологічним базам, піти в «чужу» коаліцію чи просто банально включитися у продовження великого поділу столиці під «дахом» уже нового мера? Особливо актуальним цей вибір є для поки що «партії влади», НСНУ, яка не змогла (чи не захотіла) висунути власного кандидата на міського голову й тепер змушена приставати до табору несподіваного переможця.
Не може не звертати на себе увагу й той факт, що київська «Наша Україна» фактично об'єднала свої зусилля з «Регіонами» рівно через півдоби після того як головний офіс НСНУ, підписавши протокол із Тимошенко про коаліцію, видав заяву з приводу того, що БЮТ в областях має відмовитися від ідей творити союзи з «регіоналами». Виходить, те, що дозволено Зевсу, заборонено бику?
І таке спостереження: якщо на загальноукраїнському рівні «НУ» і БЮТ ще якось творять «помаранчеву» коаліцію, то в Києві їхня спілка виглядає майже нереальною; натомість спільність тактичних інтересів «Нашої України» й Партії регіонів є цілком зрозумілою. Річ у тім, що столичну організацію НСНУ контролюють саме ті люди, яких БЮТівці ще з вересня послідовно звинувачують у корупції, — це Микола Мартиненко і Ко. Їхня «пропорошенківська» група намагається поширити свій вплив і на весь «Народний союз «Наша Україна», але там дійсно «помаранчева» ідея ще якось тримається.
А ситуативна спілка НСНУ з «регіоналами» й Черновецьким уже зустріла «ідейну» відсіч БЮТ. Так, перший номер київського списку Блоку Тимошенко Микола Томенко заявив: «Те, що після виборів столицею прагне керувати коаліція Блоку Черновецького, Партії регіонів та «Нашої України», — є викликом для киян». Натомість коаліція БЮТ, «Пори»-ПРП та ГАКу, за словами Томенка, покликана зупинити «корупційну модель управління Києвом, а також повернути систему місцевого самоврядування у столицю». І тут — увага: «Одним з інструментів для виконання цих завдань наша команда бачить проведення повторних виборів київського міського голови», — каже Томенко, звертаючи увагу на те, що «за весь період новітньої історії столиці кияни вперше мають мера, який отримав на виборах трохи більше 30 відсотків голосів, і це — проблема суспільної легітимності». Оскільки очевидно, що перевибори — майже нереальні, цими словами БЮТ фактично визнає слабкість своїх позицій у Києві, попри здобуття левової частки голосів.
Такі ось тонкощі «коаліційного будівництва»: важливо не те, хто скільки набирає (якщо це менше 50%), а те, хто з ким і як об'єднується.
Але, поки залишається багато незрозумілих речей та непрояснених коаліцій, говорити про повноцінну зміну київської влади рано. Скажімо, попередній градоначальник Олександр Омельченко заявив, що має намір виконувати свої обов'язки на посаді глави міської адміністрації доти, поки Президент Віктор Ющенко не підпише відповідний указ про його звільнення. Нагадаємо, в Києві міський голова — окремо, він обирається, а глава КМДА — окремо, його призначає Президент. При цьому Черновецький в ефірі програми «Свобода слова» на ICTV заявив, що з цим проблеми не буде — керівник держави підпише відповідний указ, бо не має іншого вибору.
Сам Віктор Ющенко в суботу на посадці дерев повідомив лише, що найближчим часом «ми пройдемо цю дорогу», а наразі Прем'єр-міністр ще не подавав йому пропозицій щодо кандидатури голови Київської міськадміністрації.
Тим часом Апеляційний суд столиці задовольнив апеляційну скаргу партії «Віче» і скасував постанову Шевченківського райсуду, який раніше відмовив у перерахунку бюлетенів на виборах до міської ради. «Таким чином, бюлетені будуть перераховані обов'язково», — підкреслюється в повідомленні «Віче», яке набрало до Київради 2,75%. Тобто слід розібратися ще і з цією колізією...
Вступаючи на посаду київського міського голови, Леонід Черновецький у своєму зверненні до присутніх зізнався: «Отримана підтримка завжди житиме в моєму серці, адже я вже не така молода людина». «У мене немає претензій ні до кого з моїх опонентів, — повідомив Черновецький. — Є справедливість, є правда, і є Бог, який завжди зі мною. Вiдсьогоднi Бог також з кожним з вас, над кожним із киян».
Подякувавши територіальній виборчій комісії й міліції, новий мер пообіцяв вивести незабаром на чисту воду всіх, хто перешкоджав демократичному волевиявленню киян. Говорячи російською й переходячи на ламану українську, Черновецький пообіцяв навчитися говорити «своєю рідною мовою». Також на першій сесії Київради він попросив правоохоронні органи допомогти йому в прийомі-передачі справ від свого попередника. «Тому що 5 квітня створена компанія за підписом Олександра Омельченка — так званий «Київенергохолдинг», куди увійшли найважливіші стратегічні підприємства Києва, що є власністю киян і до яких навіть близько наближатися не можна, не те, що їх приватизувати», — заявив Черновецький, назвавши в цьому контексті підприємства «Київенерго» та «Київводоканал». «Я негайно сьогодні звернуся в прокуратуру, щоб ті, хто це зробили, відповідали за законом», — сказав мер.
Звертаючись до депутатів Київради, він підкреслив, що всі зловживання, які тепер відбуватимуться в Києві, «будуть уже на нашій з вами відповідальності».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
