Верба коло брами — Господь з вами

      «Беріть вербу», — простягує пучечок тонких гілочок із смарагдовими бруньками бабця, яка торгує нехитрими дарами природи біля однієї зі станцій столичного метро. «А що з нею далі робитиму?» — роблю вигляд, ніби я геть «темна», — насправді ж просто цікаво, що скаже звичайна сільська жінка про традиції, які нині здебільшого знаємо з книжок.

      «Оці гілочки посвятите у церкві, а потім покладете вдома за образами — верба весь рік захищатиме дім від лихого ока. І всі в хаті здоровими будуть, — пояснює жінка. — А якщо образів нема (мовляв, ну що з вас, «городських», візьмеш. — Авт.), то просто у вазу поставте — буде вам удома оберіг». Тим часом із великої картатої сумки пучечки гілочок потроху розходяться — беруть вербу здебільшого жінки, щоб завтра нести їх на освячення до церкви...

      Вербним називатимуть увесь наступний тиждень, а завтрашню неділю — Вербною. Християни цього дня відзначають дату, коли Спаситель в'їжджав до Єрусалима на ослику, а його зустрічали, вистеляючи дорогу пальмовим листям. Що в цій події спільного з вербою? Священики кажуть, ніби в Україні, де пальми не ростуть, їх просто замінили вербовими гілками. А народознавці кажуть, що «не просто». Про звичай святити вербу згадується ще в «Ізборнику» (1073 рік), тож він цілком міг існувати ще в дохристиянські часи. І ним, не виключено, вшановували дерево життя (своєрідну модель Всесвіту), яке й уособлювала верба. Адже про живучість верби навіть легенди не потрібно складати, це дерево може вирости зі звичайної лозини, увіткнутої в землю. Із цього приводу в народі казали: «Верба, що лугова трава, її викосиш — а вона знову виросте».

      Тому й важко українські обряди Вербної неділі пояснити з точки зору християнства. Наприклад, коли вербовою лозою хльоскають один одного зі словами «Не я б'ю, верба б'є. Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!». Різок отримує також худоба, «щоб нечисть не чіплялась до тварин». Також колись господарі, повертаючись з церкви зi свяченою вербою, відразу ж ішли на город, аби втикнути в землю по кілька гілок: «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». А ще зі свячених галузочок верби розкладали у печі вогонь, щоб пекти великодні паски. Також їх використовували в різних магічних обрядах: шукали воду для копання криниць, кидали у вогонь, щоб зупинити пожежу, розганяли грозові хмари і зупиняли град.

      У будь-якому випадку завтрашня свячена лоза наближає нас до найбільшого свята весни — Великодня. Уже недалечко червоне яєчко...