Новообрані депутати місцевих рад — поза законом?

      Про те, що Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», м'яко кажучи, не зовсім відповідає Конституції держави, деякі політики та правники вже казали, але якось так обережно й невиразно, що тих розмов майже ніхто не почув. Хоча така невідповідність є кричущою, особливо там, де йдеться про обласні та районні ради.

      Стаття 140 Конституції наголошує: «Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради». Очевидно, що обласні осередки загальноукраїнських політичних партій ніяким чином не можуть представляти «спільні інтереси територіальних громад», тим більше якщо в деяких районах та містах іноді таких осередків може просто не існувати. Не кажучи вже про окремі села.

      Ще цікавіше виглядає ситуація із дотриманням другого розділу ст. 142 Конституції. Там, де йдеться про кошти. «Обласні та районні ради затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для виконання спільних соціально-економічних і культурних програм». За старої системи розподіл державних коштів між територіальними громадами принаймні проходив на очах у представників територіальних громад. Тепер узагалі незрозумілим є, хто з партійців яку громаду представляє. А якщо справа дійде до «коштів, залучених на договірних засадах iз місцевих бюджетів», то виявиться, що «договори» підписуватимуть від імені громад люди, абсолютно для них чужі.

      Поки всі вищенаведені міркування залишалися теорією, на проблему уваги звертали мало. Аж ось пройшли вибори, і теорія стала практикою. Зокрема для Луганщини.

      Як підрахували в обласній державній адміністрації, в Луганській облраді — цьому представницькому органі місцевого самоврядування — немає жодного представника територіальних громад Лутугинського, Антрацитівського, Краснодонського, Міловського, Новопсковського та Попаснянського районів. Територіальні громади міст Антрацита, Брянки, Первомайська, Рубіжного, Біловодського, Білокуракинського, Кремінського, Марківського, Новоайдарського, Сватівського, Слов'яносербського та Троїцького районів представлені в обласній раді лише одним депутатом кожна. Із числа обраних троє депутатів не мають узагалі ніякого відношення до територіальних громад Луганщини, оскільки є членами територіальної громади міста Києва. Водночас територіальну громаду міста Луганська в обласній раді представляють 70 депутатів iз 120 обраних, що становить 58 відсотків. «За таких обставин фактично порушується конституційне право більше як 235 тисяч членів територіальних громад на представництво їхнiх інтересів у обласній раді», — констатують в облдержадміністрації.

      Із відповідними цифрами голова ОДА Геннадій Москаль звернувся до Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Конституційного Суду.

      Крім області, Москаль згадує і райони: «Іншою проблемою є обрання за партійними списками до міських, селищних та сільських рад депутатів, які не є жителями відповідних адміністративно-територіальних одиниць та, відповідно, членами територіальних громад». Можливо, диктуючи ці рядки, Геннадій Геннадійович при цьому згадував свого запеклого «друга» Нестора Шуфрича, обраного до Одеської та деяких інших міських рад. Слід гадати, Нестор Іванович перебував у цілковитій упевненості щодо довічного свого нардепства. Однак «пролетів» над куполом Верховної Ради і тепер розмірковує, кому з «помаранчевих» обласних голів псуватиме нерви. Тьху-тьху-тьху, до Луганської міськради він не обирався.

      Перераховуючи всі ознаки невідповідності закону про місцеві вибори Конституції, голова Луганської облдержадміністрації звертається до Президента як гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина із закликом скористатися своїм правом на подання до Конституційного Суду задля визнання положень Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», що визначають порядок виборів депутатів місцевих рад, не встановлюючи обов'язкову умову щодо належності їх до відповідних територіальних громад, такими, що не відповідають Конституції України.

      Наскільки відомо авторові цих рядків, з подібними зверненнями до глави держави його прямi підлеглі ще не зверталися. В усякому разі історія Луганщини такого не пам'ятає.

      Цілком імовірно, що в такий спосіб Геннадій Москаль просто намагається відразу підвісити відверто ворожий йому «синьо-білий» депутатський корпус донедавна «червоної» області у стан правової невизначеності. Однак наведені ним аргументи мають надто серйозне юридичне підгрунтя і без врахування політичних розкладів. Особливо на Луганщині, де колишня влада залишила дуже важкий спадок. Цілком очікуване протистояння між обласною радою і головою держадміністрації великого оптимізму щодо подолання наслідків безконтрольного хазяйнування кучмівських «комсомольців» не викликає.