Мода на українське

      На недавній виставці у Києві, де сумчани трималися гурту, обласний голова Сумщини Ніна Гаркава зовсім по-жіночому поділилася: «Ловлю себе на тому, що із задоволенням носила б український одяг»... Ще перед прийняттям Україною незалежності довелося побувати на річниці Запорізької Січі, де жінки кожної області — а приїхала на Запоріжжя вся Україна — одяглися у свої місцеві вишиванки. Майстрині визначали на око: це Полісся, це Буковина, це Іванофранківщина... І мені було приємно, що збереглася полтавська вишиванка, пошита та вигаптувана ще молодою моєю бабусею, і вона вплітається в суцвіття неповторних візерунків...

      Пригадую це, дивлячись на дивовижні наші вишиванки на виставці «Кольори та мелодії українського свята», що, мандруючи Україною, заїхала й до Сум. За великим рахунком, «найкрутіші» модниці світу, певно, не відмовилися б від вишитого отак вбрання, самобутнього, символічного, витонченого.

      Виставка старожитностей із приватної колекції Віктора Ющенка та збірок Петра Гончара, Лідії Лихач, Олега Пінчука, Василя Вовкуна змушує ще раз по-новому поглянути на українську культуру та наше ставлення до неї.

      Як цитує батька, Івана, директор батькового музею Петро Гончар, музей не повинен бути окремо від суспільства, «ми повинні жити в музеї». На жаль, говорить Петро Іванович, донедавна українське було немодним, ба, навіть небезпечним. І те, який приклад подає нині Президент, віддаючи шану вітчизняній історії, є знаковим, бо свідчить, що час таки змінився. А нашим старожитностям варто не просто віддавати пізнавальне належне, — їх треба вивчати. Скажімо, практично не досліджена українська хатня ікона. Проте вона значно відрізняється від досить вивченої російської ікони. Там — канонічність, в Україні, на такій собі «церковній провінції», творили більш вільно, для звичайних людей. Тому сюжети заземленіші, олюдненіші. Зате й була ікона навіть у найбіднішій хаті. Це, відзначають фахівці, — цілина для науковців.

      Чільце з Покуття, гуцульський вертеп, житомирський килим, гуцульський пасківник, бесаги, окраєць... Для початку слід вивчити, як що називається й для чого призначене. Щось — у чудовій формі, а ось ця фігура вирізьбленого з дерева святого з колекції Віктора Ющенка геть поточена шашілем, і, певно, немало зусиль треба було докласти, аби припинити руйнацію. А як багато з подібного втрачено, знищено, знівечено. Якщо замислитися, — ніби безповоротно відкраяно шматок українства. І найстрашніше, що нам у переважній нашій більшості навіть не болить...

      Сумський художній музей імені Никанора Онацького недарма став місцем, де відкрилася виставка, адже він у далекі революційні роки початку минулого століття заснований теж на основі приватної колекції. Нинішні його господарі постаралися зробити не просто відкриття виставки — справжнє свято з кольорами та мелодіями: прикрасили гільце, запросили бандуриста та виконавиць автентичних українських пісень. «На гуцульській скрині XIX століття, — звертає увагу директор музею Галина Ареф’єва, — ви побачите квітку життя. У XX столітті таку ж знайшли вирізьбленою на єгипетських пірамідах. Я таку вперше побачила в Херсонесі...» Справді, зв’язки культур, спорідненість народів — це те, що нам ще вивчати й вивчати, пізнаючи самих себе.