Поразка блоку «Пора»—ПРП на парламентських виборах хоч і не стала таким шоком, як «прольот» партійців Литвина, проте для багатьох була досить несподіваною i дуже неприємною. Інтелектуальному виборцеві вельми імпонувала велика кількість молодих людей, зібраних під одним прапором і ще не «зіпсованих» владою. Але в активі «Пори»—ПРП у підсумку лише 1,5 відсотка замість очікуваних трьох. І цей результат став нокдауном для Віталія Кличка, який прийшов із великого боксу у велику політику, промінявши пропоноване високе місце у «Нашій Україні» на «соло» у «Порі».
Про причини поразки, про подальшу долю Кличка-політика, про важкий пошук «пористами» свого подальшого місця в українському полiтикумi в інтерв'ю «Україні молодій» розповідає голова політради Громадянської партії «Пора», другий номер у списку блоку Владислав Каськів. Наша розмова відбулася якраз після його візиту до секретаріату Президента.
— Владиславе, що вас занесло на Банкову після виборів? Може, хотіли як позаштатний радник Президента знову щось йому порадити?
— У секретаріаті працює дуже багато людей. І хоча, на жаль, їхня робота несистематизована, вони відіграють важливу роль для країни. Із кількома з них я й зустрічався.
— Після виборів, коли роботи в партії поменшало, не плануєте частіше приходити в секретаріат працювати?
— Треба знати, заради чого йти. Я бачу сенс у роботі на Банковій лише тоді, коли секретаріат буде модифікований під нові завдання Президента згідно з його конституційними повноваженнями і коли СП виконуватиме функції вироблення стратегії державного та політичного розвитку. А зараз там фактично збережена стара кучмівська логіка роботи, яка є неадекватною до нинішніх умов.
— Чи немає у вас відтак бажання скласти повноваження позаштатного радника?
— Ну, ця посада дозволяє завдяки певним зусиллям доносити до Президента різні думки, а також мати вплив на політичний процес. Тому потреби складати повноваження немає. Якщо, звісно, для цього не виникнуть якісь особливі політичні умови, які змусять мене це робити з моральної точки зору.
— Чи після виборів ви вже бачилися з Президентом? Яку думку зараз ви б хотіли йому донести?
— Не бачився і не просив про таку зустріч. Бо зараз займаюся інвентаризацією наших здобутків після виборів і питаннями реформи в партії. Але думаю, що таке прохання до Президента з мого боку скоро буде сформульовано. Адже є кілька концептуальних пропозицій — яким чином зараз має бути сформована програма радикальних реформ.
— Якщо конкретніше, як ви бачите свою подальшу роль «реформатора»?
— Насамперед потрібно розробити і реалізувати реформу самої партії — ідеології, функції, структури. Хочу на базі ГП «Пора» створити повнофункціональну європейську партію. Бо зараз, як ніколи, в Україні визріли умови для формування партії нового покоління, яка має всі шанси через рік-два стати надзвичайно впливовою. Треба використати цей шанс. Зараз у нас є унікальна можливість продемонструвати всім українцям, що ми набагато ефективніша політична сила, ніж деякі парламентські партії.
Я дуже сумно оцінюю перспективи роботи цього парламенту, фракції якого до осені розваляться на групи. Сумніваюся в ефективності нового уряду, в якій формі він би не був створений.
Бо політики зараз об'єднуються в коаліції навколо персон. А треба об'єднуватися на базі спільного плану розвитку країни. А в нас є досить серйозний напрацьований матеріал для формування нашого бачення радикальних реформ, які новому уряду слід здійснити протягом 6-9 місяців. Це невдячна праця, бо вона навряд чи буде реалізована урядом, але ми все одно це й план розробимо і будемо за нього боротися.
— Дехто вважає, що коли партія не є парламентською, то рано чи пізно для неї настане політична смерть...
— Я категоричний противник такого бачення. Політична смерть настає для тих, хто сприймає партію як інструмент забезпечення своїх особистих інтересів. Тому свою подальшу політичну діяльність я пов'язую лише з «Порою». З реформованою «Порою». Яка, до того ж, має чимало фракцій у місцевих органах влади та кількох мерів. Розробимо ефективні моделі муніципального управління й для них.
— Чи передбачається обов'язкова зміна голови партії? І чи підтримують вас «пористи» у прагненні скласти обов'язки лідера?
— Я однозначно покину цю посаду. І це не буде, як у Медведчука, коли він подаватиме заяви, а партія його буде вмовляти, і зрештою все залишиться без змін. Для мене це не політична гра, а абсолютно відповідальне рішення.
Воно пов'язане з різними обставинами. Об'єктивні: я переконаний, що «Пора» мала всі можливості виграти на виборах. Те, що цього не сталося, це моя вина, бо я є голова політичної сили. Суб'єктивні: моєю відставкою ми запровадимо нові стандарти в політиці, коли політики мають нести відповідальність за свої помилки.
Найближчий часом у нас буде новий керівник партії. Але я з партії не йду, а шукатиму впливове та активне місце в реформованій структурі.
— Ви висловлювали ідею, щоб «Пору» очолив Кличко. Ви йому вже таке пропонували?
— Така моя думка, але ми з Віталієм про це ще не говорили. Офіційну пропозицію має зробити політрада партії.
— Чи контактуєте ви з Кличком після виборчої ночі? Про що тепер розмовляєте?
— Я з ним щодня спілкуюся. Говоримо про моделі участі «Пори» у самоврядуванні в місті Києві та наше ставлення до нової київської влади.
— Як Віталій сприйняв свою політичну поразку?
— Відверто скажу, він сприйняв це мужньо. Сказав, що не любить програвати, але додав: без поразок не буває перемог. Я думаю, що це взагалі має бути нашим гаслом на даний момент.
— Чи відомо вам, що надалі планує робити Віталій у своїй політичній кар'єрі? Після виборів багато жартували, що він повертається в бокс...
— Ну, це були жарти. Вважаю, що Віталій, беззаперечно, займатиметься політикою й надалі, в нього велике політичне майбутнє. Але детальніше про це краще запитати в нього.
— Але він пов'язує своє політичне майбутнє з «Порою»?
— Мені б хотілося, щоб у нас принаймні зберігалися партнерські стосунки. Але рішення приймати має він. На сьогодні можна лише констатувати фізичний розрив учасниць колишнього блоку — «Пори» та партії «Реформи і порядок». А щодо перспектив політичної співпраці — це відкрите питання.
— Один з відомих «пеерпістів», Тарас Стецьків, днями заявив, що якби його у штабі блоку слухали, то «Пора»-ПРП зараз були б у парламенті, а так, за його словами, зовсім у іншому місці. То чи часто сварилися під час виборчої кампанії «пористи» з «пеерпістами»?
— Я б не проводив таку лінію розмежування між ПРП і «Порою». Ідеться про персональну відповідальність керівників компанії. У перемоги завжди є батьки, а поразка — сирота.
— Що все-таки пропонував Стецьків, чого не було враховано під час виборчої кампанії?
— Якщо заглиблюватися в суть проблем, то я з ним солідарний: ми неправильно і штучно позиціонували нашу політичну силу на догоду певним суб'єктивним обставинам. Ми не подавали суть блоку як представника насамперед нового покоління, активно не поширювали ідею, в чому полягає наша відмінність від старих політичних сил, які наші ідеї. Акценту, на жаль, не було. Також не змогли охопити широкий загал виборців. Тут, звісно, відігравав роль і суб'єктивний фактор — починаючи від обмежених ресурсних можливостей і закінчуючи персональними помилками керівництва виборчої кампанії. Робота над висновками триває.
— Чи були винесені комусь із керівництва штабу якісь «вироки» та покарання?
— Для політиків головне покарання — це відсутність права, делегованого людьми, на участь у політиці.
— «Пора» одразу після виборів визнала свою поразку. Але потім заявила, що були фальсифікації. То на скільки сотих чи десятих відсотка «Пора» набрала б більше, якби відбувся перерахунок бюлетенів? І чи правий Віктор Медведчук, коли каже, що після бою руками не махають?
— Я не знаю, скільки забрали в «Пори». І я не впевнений, що за нас проголосували 3 відсотки виборців. Але прошу чітко розставити акценти. Всі наші дії після виборів не визначаються нашим переконанням, нібито ми насправді подолали 3-відсоковий бар'єр, нібито ми перемогли, але перемогу вкрали. Ми лише говоримо, що підрахунок вели дійсно нечесно і були фальсифікації на користь окремих політичних сил.
— Група партійних лідерів, які зараз протестують проти фальсифікацій, заявляє, що фальсифікації відбувалися насамперед на користь БЮТ та Партії регіонів. Ви теж так вважаєте? І чи причетна, на вашу думку, до цього «Наша Україна»?
— Вважаю, що результат «НУ» є адекватний, якщо навіть не занижений. Але я не готовий робити з цього приводу безвідповідальні заяви. Хто фальсифікував, встановити дуже легко — слід перерахувати голоси. Тому депутати з певних фракцій просто мліли від щастя, коли не пройшла постанова про перерахунок.
— Але були ще й результати екзит-полів, які засвідчили здобуття вашим блоком близько 1,5 відсотка голосів ще ввечері 26 березня...
— Ну тоді я вірив, що результати виборів, згідно з підрахунком голосів, у виборчих комісіях таки будуть кращими для нас...
— А коли саме прийшло розуміння, що «Пора» не проходить у парламент?
— Я зрозумів це близько другої-третьої години ночі. Але для мене на той момент уже було головніше, які в нас результати на місцевих виборах і чи зможемо ми отримати реальні місцеві «майданчики». Бо насправді політика робиться в конкретних містах-селах. А якщо ми там лишилися ні з чим, то це б означало дуже сумнівну перспективу «Пори» в майбутньому. На щастя, у нас на місцях таки краща ситуація.
— А яка доля того величезного торта, який мали з'їсти у штабі у виборчу ніч з нагоди перемоги «Пори», але, дізнавшись про поразку, так і доторкнулися?
— Їли його вже на політраді партії. Не дуже солодкий був...
— Інна Богословська говорила, що, ймовірно, її «Віче» увійде в так звану демократичну опозицію до парламенту. «Пора» не хоче приєднатися?
— (Сміється). Політика не повинна базуватися навколо людей чи подій, наприклад, поразки чи перемоги, — лише навколо бачення спільного сенсу... А чи є сенс створювати опозицію до парламенту? Це смішно. Як можна бути в опозиції до того, чого ти ще не знаєш?
— Владиславе, вище ви говорили про те, що новий уряд буде неефективним, хоч би хто його формував. А чи погодилися б ви на якусь посаду в Кабміні, якби вам запропонували?
— Ми розуміємо, що на критиці, навіть дуже правильній, нам важко буде доводити свою ефективність протягом усього цього періоду до наступних виборів. Тому ми дуже зацікавлені в тому, щоб отримати якусь зону відповідальності, якийсь адміністративний «майданчик», аби довести людям, що нове покоління в політиці на п'ять голів ефективніше за старе. Тому ми будемо робити все для того, щоб отримати таку можливість — показати свою командну відповідальність у рамках якогось окремого секторального напрямку. Нам не важливо, чи це міністерство, чи якийсь регіон. Ми готові взятися за вирішення будь-яких проблем, від енергетичних до екологічних.
Щодо мене особисто, то я маю намір розвивати свою спеціалізацію в напрямі системного державного управління і менеджменту.
— Може, вважаєте, що під вас вартує створити посаду віце-прем'єра з питань реформування системи влади?
— Це було б ідеальним для мене. Але вважаю це малореальним.
— І насамкінець. Який головний висновок ви зробили після виборів?
— Те, що я глобальним чином недооцінив цинізм українських політиків. Найбільше моє розчарування — що люди, які протягом багатьох років правили для мене за моральний авторитет, на превеликий жаль, майже всі зникли. Виявилося, що ступінь цинізму, самодурства, неефективності в українській політиці є значно вищим, ніж я уявляв кілька місяців тому.
— Хто ж найбільші циніки?
— Ті, що найбільше говорять про мораль, прозорість, боротьбу з корупцією і так далі.
— Президент під цю категорію не підпадає?
— Він далі залишається переконаним романтиком і вірить усім. При цьому не готовий самостійно братися за вирішення принципових питань.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
