«Через рік Партію регіонів чекає розкол»

07.04.2006
«Через рік Партію регіонів чекає розкол»

      Цей політичний тиждень пройшов під зіркою майбутньої парламентської коаліції. «Помаранчеві» зустрічалися один з одним і намагалися утрясти суперечності в баченні союзного меморандуму. Партія регіонів — лідер виборів — до останнього намагалася проникнути в коаліційні шпаринки і перманентно посилала месиджі про готовність співпраці з владою. Про свій опозиційний статус «донецькі» тимчасово забули. Натомість у тому, що майбутня коаліція буде саме «помаранчевою», відучора сумнівів майже немає. «Народний союз «Наша Україна» прийняв на своїй політраді рішення про утворення союзу з Блоком Тимошенко та Соцпартією. Таким чином, за «помаранчеву» коаліцію висловились усі «партії Майдану», які пройшли до наступного парламенту. Тепер їм належить домовитись про саму угоду.

      Про коаліційні перипетії кореспондент «УМ» поговорив з українським політологом Олександром Палієм.

 

«Дехто може вийти з коаліції, щоб відмежуватися від влади і спробувати заробити на цьому політичні дивіденди»

      — Пане Олександре, з дня виборів минуло майже два тижнi, найближчим часом буде оголошено офіційні результати. Чи можна вже сказати, яка політична сила найбільше виграла на цих виборах, а яка — найбільше програла?

      — Суто математично найбільше виграв Блок Юлії Тимошенко. Він отримав найбільше голосів серед «помаранчевих» сил і фактично здобув моральне право визначати кандидатуру Прем'єр-міністра.

      Найбільше ж програли ті політичні сили, які підіймали на свої щити антиукраїнські питання. Насамперед це «Народна опозиція» Наталії Вітренко та блок «Не так!». Оскільки вони не потрапили до парламенту, то єдиними силами, які репрезентуватимуть такі настрої, стали Партія регіонів та комуністи. Звичайно, поразки Блоку Вітренко та «Не так!» — це приємний результат. Антиукраїнський фланг, який опирався на зовнішні сили, суттєво послабився.

      Тепер політичні сили, які отримали перемогу під час Помаранчевої революції, мають об'єднатися. Їхнє завдання — продовжити у Верховній Раді виконання тих завдання, які поставив Майдан. Якщо міркувати математично, то ті партії, які подолали тривідсотковий бар'єр, спільно взяли на виборах майже 78 відсотків. З них 42 відсотки — це Блок Тимошенко, «Наша Україна» та Соціалістична партія. Якщо вичислити пропорції, то можна зробити висновок, що відносний відрив «помаранчевих» від «біло-блакитних» є навіть більшим, ніж перевага Ющенка над Януковичем на минулих виборах. Тобто в підсумку «помаранчеві» показали непоганий результат. Хоча, можливо, не настільки великий, яким він міг здаватися влітку, до скандалів у таборі «помаранчевих». І дуже важливим є той факт, що ті області, на які опиралися демократичні сили (насамперед Центральна Україна), голосували досить енергійно. Виборці проявили свою свідомість.

      — У цих умовах саме «помаранчева» коаліція є найбільш природною?

      — Звичайно. При цьому важливо не тільки те, щоб вона була сформована, а й те, щоб амбіції учасників цього союзу не завадили плідній роботі. Скажімо, протягом року в Україні, як і в кожній державі, можуть виникати різні кризові явища. Ці події послаблюватимуть ту чи іншу політичну силу. При цьому у декого може виникнути спокуса відмовитись від коаліції, і таким чином розвалити її. Якщо з'являтимуться подібні розрахунки, то це, звісно, сумно. Фактично буде поставлено під питання здатність всієї «помаранчевої» еліти діяти раціонально й на користь держави. Але я як громадянин сподіваюсь, що в них вистачить здорового глузду та відповідальності для того, щоб здолати амбіції, рухатися вперед і використати три з половиною роки життя без виборів для розвитку тих здобутків, яких було досягнуто на Майдані.

      — Від кого, на вашу думку, може виходити така ініціатива — вийти з коаліції? Її розвал змусить формувати нову парламентсько-урядову більшість, а якщо не вдасться — доведеться розпускати парламент. Буде спровоковано нову політичну кризу. Хто з «помаранчевих» може піти на такий достоту авантюрний крок?

      — Наприклад, буде поставлено одного Прем'єр-міністра, а інші політичні сили не погодяться з таким вибором. Я припускаю, що за певних обставин ці сили можуть ініціювати вихід із коаліції. Але якщо це й станеться, то не зараз. Щонайменше — через півроку-рік.

      — А якщо коаліцію захоче залишити сам Прем'єр-міністр? Але не через рік, а через два, ближче до президентських перегонів? За таких умов екс-Прем'єр міг би вправно грати на тому, що йому нібито не дали працювати...

      — Сумніваюся. Прем'єр-міністр, відповідно до нинішнього законодавства та набутих змін до Конституції, займає дуже вигідну позицію. В нього є вагомі повноваження. Якщо Прем'єр, володіючи такими ресурсами, скаже, що він не може щось зробити, — це прямий шлях до політичного небуття. Тобто тут виходить так: або ти реалізуєш свої повноваження (фактично у всіх галузях, за винятком безпекової та зовнішньополітичної, які залишаються за Президентом), або «зливаєшся».

«Помаранчеві» мусять демонструвати єдність. Інакше з'явиться можливість розпуску парламенту»

      — Наскільки ефективною, з вашого погляду, буде «помаранчева» коаліція? Адже ми бачили її в роботі рік тому, коли в уряді були представники і «Нашої України», і БЮТ, і СПУ. Але цей союз довго не протримався, й амбіції розкололи команду. Як буде тепер?

      — Я сподіваюся, що у «помаранчевих» сил, по-перше, вистачить відповідальності. По-друге — що у них спрацює інстинкт самозбереження. А по-третє, велику роль може відіграти тиск самих виборців на політичні сили. Ці моменти посприяли б тому, щоб демократичні сили показували достатньо високий рівень монолітності. Звичайно, якісь тектонічні рухи всередині союзу будуть, і це нормально для політики. Але при цьому хоча б зовнішньо коаліція має демонструвати єдину цілісну політику. Якщо цього не буде — доля і самих партій, і української демократії загалом може бути сумною. Те саме стосується й майбутнього парламенту. Бо після можливого розколу команди справді виникне загроза розпуску Верховної Ради.

      — Якщо припустити, що парламент буде розпущено, чи піде це на користь «помаранчевим» силам?

      — Якщо розпуск буде ініційований «помаранчевими», то, звісно, ні. Це піде їм тільки на шкоду.

      «Помаранчеві» повиннi зважено підійти до кадрового питання та роботи над програмними засадами. Дуже важливо, щоб не заснуло й суспільство. Воно має спонукати політиків до певних кроків. Це, зокрема, стосується формування коаліції. Політичні сили мусять зрозуміти, що коли вони підуть на союз із, скажімо, Партією регіонів, це виллється в протест їхнього ж виборця. А якщо «помаранчеві» сили матимуть достатній рівень монолітності, тоді ми будемо мати досить працездатний варіант влади.

      — Якщо коаліція «Нашої України», БЮТ і Соцпартії є настільки очевидною, чому ж її так складно сформувати?

      — Українцям слід звикати до подібних політичних дискусій. Вони будуть завжди. Головне, що український народ зробив правильний вибір. А торг ітиме до останнього. Але я б закликав не сприймати це занадто драматично. Переговори триватимуть ледве не до останньої хвилини, і я сподіваюсь, що якраз у цю хвилину в політиків вистачить мудрості, здорового глузду або того ж інстинкту самозбереження, щоб зробити правильний вибір.

«Партію регіонів треба загнати в глуху опозицію. А потім вони самі підуть на  співпрацю»

      — А як щодо можливого союзу з Партією регіонів? Зараз багато говорять про те, що, мовляв, у цей післявиборчий час треба припинити боротьбу і почати єднати Захід і Схід...

      — Гасло «Схід і Захід — разом», яке відображає  потребу єднання України, — справді дуже хороше та правильне. Але його не варто реалізовувати через союз із Партією регіонів. «Регіонали» мають монополію на східноукраїнський електорат. Одне угруповання тримає всю економіку краю, представляє тамтешнє населення і переконує (чи змушує) голосувати тільки за них. Союз же треба здійснювати з іншими східноукраїнськими політиками. Вони не обов'язково мають представляти Партію регіонів. На Сході та Півдні є достатньо людей, налаштованих патріотично, антисепаратистськи, антифедералістськи. Це розумні, адекватні, кваліфіковані люди, які й самі не в захваті від тієї політичної системи, що склалася на цій території. З ними треба працювати. І навіть більше, українська влада мусить виростити цих нових політиків. Їх треба підштовхнути, дати новий імпульс, інкорпорувати до керівництва державою.

      — Вирощувати кадри — це, мабуть, заняття на майбутнє. А що робити з Партією регіонів тепер, коли саме вона відображає позицію мешканців Сходу та Півдня?

      — Скажу грубо — їх треба загнати в глуху опозицію. Послухайте, що зараз говорять представники Партії регіонів. У їхніх словах чути велике бажання ввійти в коаліцію. Вони хочуть дорватися до влади будь-яким способом, забувши при цьому про своїх виборців, про обіцянки, про Єдиний економічний простір, російську мову — все, що завгодно, аби тільки прорватися до влади і залишитися біля керівництва економічними процесами. Тому, якщо загнати їх в опозицію і позбавити можливості керувати економікою, за моїми прогнозами, десь через рік Партія регіонів «посиплеться». Думаю, в них утворяться дві групи. Одна буде націлена на тісніше співробітництво з новою владою, а інша залишиться там, де перебуває зараз. «Регіонали» ішли у парламент не просто для того, щоб просиджувати там своє крісло. Вони хотіли керувати економічними процесами. Частина Партії регіонів уже зараз демонструє готовність піти на поступки. А якщо перед ними поставити жорсткіший бар'єр — патріотизму, відмови від сепаратизму чи федералізму, не підпускати одіозних осіб, то, мені здається, вже через рік Україна знайде в східній частині щонайменше одну політичну силу, яка адекватно представлятиме інтереси держави.

      — А чому не зараз? Опозиціонери, мабуть, придивляються до нової команди і сподіваються, що їм рано чи пізно вдасться прослизнути в шпаринки влади?

      — Так. Якщо «помаранчева» команда буде стійка і монолітна, а Партія регіонів зрозуміє, що в них нема можливості вклинитися у владу, то, швидше за все, згодом деякі депутати від цієї партії почнуть пристосовувати свої дії до національних інтересів України.

      — А до якої з цих груп може увійти Янукович?

      — Він є прапором одіозної частини Партії регіонів. Він там і залишиться. Це його місце.

      — Хто ж тоді становитиме так звану «прагматичну групу»?

      — Специфіка Партії регіонів полягає в тому, що вона керує певною частиною України і представляє там відповідні підприємства. Тобто насамперед ідеться про «директорський корпус». А він завжди бажає працювати з владою. Такі люди зацікавлені в лояльних стосунках із центром.

      — Якщо в Партії регіонів справді трапиться такий розкол, чи не з'явиться в українському політикумі ще один розкол — цього разу в «помаранчевій» коаліції? Адже якщо хтось із учасників більшості побачить, що до співпраці можна залучити частину Партії регіонів, тоді може з'явитися спокуса, щоб виштовхнути з коаліції когось із незговірливих і впертих партнерів, а натомість залучитися підтримкою вчорашніх опозиціонерів.

      — Це було б надзвичайно безвідповідально. Швидше, треба міняти не одну з ніжок триногого стільця на іншу, а натомість додати четверту ніжку, щоб стілець був міцним і не хитався від політичних вітрів. Мені здається, що було б цілком раціонально дати одне-друге-третє міністерство для патріотично налаштованих політичних діячів східного та південного регіонів. Думаю, учасники коаліції від цього не збідніють.

      — Якщо утвориться стілець із чотирьох ніжок, то вже можна буде говорити й про конституційну більшість, яка разом налічуватиме понад 300 голосів. Чи можна в такому випадку говорити про те, що новому парламенту вдасться-таки змінити Конституцію?

      — Навряд чи. Для цього не вистачить голосів. До того ж, соціалісти давно заявляють, що вони проти ревізії політреформи. А Конституція справді недосконала. В ній є багато неузгодженостей. Центральну виконавчу владу, приміром, формуватиме парламент із урядом, а обласні виконавчі органи — Президент, але з подання Прем'єр-міністра. Кабміну та главі держави треба буде досягати консенсусу. Більше того, для Президента є сенс переглянути через Конституційний Суд  найбільш суперечливі формулювання чинної Конституції, відповідно до яких кандидатуру міністра Внутрішніх справ вносить Прем'єр, а Генпрокурора парламент може відставити простою більшістю голосів без участі Президента. Ці положення нової Конституції найбільше розбалансовують систему влади в Україні, створюючи потенційну загрозу конфлікту між силовими структурами. Якщо не за цього парламенту, то за наступного складу. Тобто проблеми існують, їх треба виправляти. Хоча мені здається, що найефективнішим засобом для коригування помилок, які принесла політреформа, є Конституційний Суд.

      — «Помаранчева» коаліція одержить у новому складі парламенту близько 250 голосів. Насправді це не так і багато, більшість буде доволі хитка. Тобто в майбутньому парламенті можливі кризи. Так само вони виникатимуть і між гілками влади. Хто, на вашу думку, буде головним стабілізаційним центром політичного життя, зважаючи на те, що політреформа повністю набуде чинності якраз після «інавгурації» нового парламенту?

      — І Президент, і Верховна Рада, і Кабмін мусять працювати на єдину мету. Звичайно, великою буде роль глави держави і — після проведення політреформи — парламенту. При цьому позитивом є те, що до правлячої коаліції ввійде пропрезидентська партія. Тобто більшість, до якої входитиме «Наша Україна», буде ефективнішою, ніж та, яка була б антипрезидентською.  Усі три «помаранчеві» сили здобули перемогу, і тепер мають використати цей шанс.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>