На початку ХХІ століття у світі залишається все менше й менше людей, які можуть уявити своє життя без інтернету — всесвітнє павутиння обплутало планету так щільно, що сьогодні просто неможливо ігнорувати його наявність. Дарма комусь здається, що живучи на далекому хуторі без зручностей, він не потрапить у лабети цих комп'ютерних джунглів: аби «спілкуватися» з Мережею, зовсім не потрібно мати телефон чи навіть комп'ютер. Оскільки саме в інтернеті можна дізнатися про найостанніші новини, в «павутинні» опосередковано сидить кожен телеглядач, радіослухач чи газеточитач. Не кажучи вже про мільйонну аудиторію безпосередніх користувачів, яка зростає з кожною хвилиною: без інформації, розміщеної в «інтернетрях», уже не мислить себе ні школяр чи студент, ні журналіст, ні фахівець з комп'ютерних технологій; у численних інтернет-форумах, — чатах, конференціях тощо — тисячі самотніх людей знаходять кохання, справжніх друзів, однодумців; занадто заклопотані особи вже «присіли» на мережеві магазини, у яких, не виходячи з дому чи офісу, можна придбати фактично будь-який товар. Є ще й така окрема каста, як геймери — люди, залежні від комп'ютерних ігор, у яких за допомогою «інету» можна помірятися силою з противником, що сидить на іншому боці земної кулі.
Та є ще одна специфічна спільнота «інтернетоманів». В Україні, Білорусі, якому-небудь Туркменістані чи на Кубі (а інтернет, хоча й у значно менших «кількостях», ніж у нас, є й там) дізнатися про те, що насправді діється в державі, зазвичай можна лише через всесвітню мережу. Недарма політично підковані інтернетники називають себе «найінформованішою частиною суспільства», «вісниками правди» чи навіть «інтелектом нації». І це не зайва самозакоханість, а об'єктивна картина життя. На далекому хуторі може не бути електрики й телефонного зв'язку, та якщо до котрогось із хуторян завітає з міста «підкований» постійним читанням «Української правди» (www.pravda. com.ua) чи сайту «Майдан» (www. maidan.org.ua) гість, незабаром навіть найбайдужіший до політики мешканець найвіддаленішої хати знатиме про справжнє обличчя Кучми та його режиму і всією душею вболіватиме за опозицію (чи принаймні якусь її частину).
Словом, важливість інтернету в житті сучасної людини очевидна, і цю істину, здається, вже усвідомили навіть консервативні політики, які черпають з «павутиння» поживу для критичних заяв та плітки про подальші дії своїх опонентів. Звісно, ні Леонід Кучма, ні Віктор Ющенко, ні Петро Симоненко не проводять безсонних ночей за монітором, гарячково луплячи по клавіатурі — для цього у них є помічники та радники, які відслідковують у всесвітній мережі політичну інформацію й ознайомлюють із нею своїх керівників. Та це не означає, що в жодному форумі чи чаті ви ніколи не зустрінете відомого політика: виявляється, серед вершків політичної еліти України є людина, яка так само, як і безліч комп'ютеризованих простих смертних, «підсіла» на інтернет. Прорив у традиційній схемі агітації прихильників (чи спілкування з виборцями?) здійснила лідерка Блоку свого імені Юлія Тимошенко.
Пані Юлія, дорога Юля, Юленька, Юлія Володимирівна, як її іменують численні відвідувачі персонального сайту Тимошенко (www.tymoshenko. com.ua) — не перша з українських політиків вищого ешелону, кому спало на думку вийти в «прямий інтернет-ефір» і спілкуватися з юзерами «вживу». Колись інтернет-конференції на власній сторінці проводив голова Соцпартії Олександр Мороз, брав участь у чатах і Віктор Ющенко, проте ці випадки були радше винятками, ніж закономірним способом «подорожі в народ». Та й складно якось уявити сивочолого Олександра Олександровича або завжди замисленого Віктора Андрійовича, які сидять по півдня, утупившись в екран, і клацають, клацають, клацають по клавішах...
Юлю — не складно. Можливо, саме з огляду на свою «інтернет-залежність» (нічого поганого чи спільного зі шкідливими звичками цей термін не має й означає лише те, що від on-line спілкування з невидимими «співрозмовниками» часом дуже важко відірватися) лідерка БЮТі першою з політиків запровадила РЕГУЛЯРНІ інтернет-конференції у «прямому ефірі» — починаючи з жовтня, кожен бажаючий щопонеділка може поставити найчарівнішій з керівників опозиції будь-яке запитання. І, як стверджує сама Юлія Володимирівна, жодне з них не залишиться без відповіді. З огляду на те, що час «живого» спілкування обмежений, свою реакцію на деякі репліки Тимошенко «вивішує» на сторінку згодом. Адже — увага! — на всі запитання Ю.Т. відповідає особисто, тому «задовольнити» всіх і одразу не здатна просто фізично.
Утім це сама пані Юля так стверджує (або той, хто сидить за комп'ютером замість неї), бо перевірити, чи й справді провідниця БЮТі протягом кількох годин не відходить від монітора й спілкується з відвідувачами своєї інтернет-конференції, фактично неможливо. Однак на запитання авторки цих рядків з приводу того, чи й справді така заклопотана людина знаходить час на те, щоб «полазити» по сайтах особисто, а не за посередництвом радників-консультантів, і чи не дурять відвідувачів сайту її помічники, від Юлії Володимирівни (?) надійшла абсолютно однозначна відповідь: «Останнім часом я отримаю догани від секретаріату партії та фракції саме за занурення до Мережі :). Щодо моєї присутності — саме зараз я жую бутерброд, намагаюсь натискати якісь клавіші та роздивляюсь фото — того, як я це все роблю. Може, Ви порадите як зробити присутність в наявний момент на сайті наочною? Просто поставити веб-кам (відеокамеру, яка передає зображення одразу в мережу інтернет. — Авт.) не дозволяє адмін (трафік!) та й картинка вийде досить нудною — сидить собі людина, клацає по клавішах... А Ви що думаєте?»
Ну ми-то, звісно, думаємо, що дивитися на таку прекрасну жінку, як Юлія Тимошенко, та ще й переконуватися в тому, що на поставлене запитання відповідає саме вона, було б аж ніяк не нудно. Особливо якщо при цьому вона ще й жує бутерброд :-). Втім, можливо, це замінить надане сайтом www.tymoshenko.com.ua фото. Між іншим, зверніть увагу на особливості роботи Юлії з «компом»: на килимку для «мишки» стоїть тарiлка, а сама комп'ютерна «миша» — просто на столі.
 |
А бутерброд — це, як виявилося, для стрункої лідерки БЮТі звична їжа. У це складно повірити, але «рецепт молодості й краси», рекомендований Тимошенко на прохання одного з відвідувачів чату, доступний фактично кожному, хоча, за словами пані Юлі, рекомендувати його вона б не наважилася. Отже, правила такі:
«1. Їсти тільки на бігу — булочка з кефіром, котлета в машині й таке інше;
2. Найкраще місце для макіяжу — знову-таки машина. Найкращий час — час пік, адже у пробці нижче ризик намалювати, скажімо, око на лобі або губи на щоці;
3. Спати не більше 6 годин на добу.
4. Єдине, що можу порекомендувати серйозно — це біг, 10 кілометрів щодня. Тільки не вірте, що з часом Вам це сподобається — доводиться примушувати себе кожного разу!»
Узагалі, перевага спілкування через мережу інтернет полягає, зокрема, і в тому, що, не бачачи співрозмовника, значно легше відповідати на запитання, якими б вони не були. Саме тому on-line конференції на сайті Юлії Тимошенко стали невичерпним джерелом інформації та цитат для журналістів — такої щирості, як у цьому чаті, від опозиційної леді української політики не вдалося добитися ще жодному інтерв'юеру, не кажучи вже про учасників сухих прес-конференцій.
От, скажімо, славнозвісна Юлина коса-віночок. Як тільки свого часу (перед виборами, звісно) цей новий імідж «леді Ю» не обсмоктували: мовляв, це їй навмисне вигадали високооплачувані стилісти, щоб виглядала ближчою до народу, подобалася домогосподаркам тощо. А воно, виявляється, зовсім і не так. Бо ніяких стилістів у стильної й заможної опозиціонерки немає взагалі, а зачіску вона робить...
Запитання (від Галини): «Шановна Юліє! Скільки часу ви робите свою зачіску і, якщо не секрет, у якому салоні?»
Відповідь: «Свою зачіску, якщо Ви маєте на увазі косу, я вже кілька років роблю в одному й тому ж салоні — у власній ванній кімнаті. На зачіску я витрачаю 20,5 хвилин. Я це твердо знаю, тому що кожна хвилина на обліку. А що непогано виходить?»
Запитання (від Meg): «Вибачте, що не зовсім по темі, але хто ваш стиліст? Чи ви не думаєте найближчого часу щось змінити у іміджі? Як, на вашу думку, імідж жінки-політика впливає на її популярність? Чи ви збираєтесь з часом виглядати старшою, чи будете тільки молодіти? Яка ваша улюблена страва?»
Відповідь: «Якщо я без стиліста не зможу впоратися із власною зовнішністю, то що ж тоді я зможу зробити з країною? Мені здається, що саме бездарі від політики вигадали такі костилі, як «стиліст» та «іміджмейкер». Якщо стиль відсутній від народження, то запозичити його дуже важко навіть за порадою. Якщо Вам щось не подобається в моєму іміджі, відверто напишіть мені про це. Я подумаю, чи зможу Вашу пропозицію врахувати. Якщо б Ви хотіли мене бачити зовні старшою, то тут я Вам нічим допомогти не зможу, позаяк планую тільки молодіти». І про страву: «Якби був стиліст, напевно порадив би написати «суші». Однак, скажу чесно: більше люблю смажену картоплю».
Як казала одна моя знайома, «яка ж вона наша!» От і думай тут, чи й справді свою далеко не однозначну косу Юлія Володимирівна вигадала сама, і вона справді так любить смажену картоплю, чи відповісти саме так їй порадили ті самі стилісти, іміджмейкери, консультанти... Може, і вживати словечка на зразок «костилі», й такі популярні в інтернет-народі «смайлики» пані опозиціонерка почала не з доброго дива, а за порадою «кваліфікованих людей»? Та ні, вона ж відвідує з поп-корном круті кінотеатри, щоб подивитися «Матрицю», й пише на ці віртуальні «Перезавантаження» та «Революції» рецензії. Вона ходить на «Піккардійську терцію» (тобто «обов'язково піде» завтра на київський концерт цього блискучого чоловічого секстету в колишній Жовтневий палац). Вона «живе і працює», «повірте, серед звичайних простих людей, таких як і Ви». «Буває» на «звичайному колгоспному ринку». Заходить «у магазини» і знає, «скільки коштує буханка «Українського» хліба та як реально живуть звичайні люди».
І зі своїм домашнім улюбленцем Юлія бавиться, як кожен звичайний «собачник»: «Маю улюблену собаку — лабрадора, який впав у немилість, випадково вдаривши мене головою в праве око. Тепер він дуже переживає, а сайт «Темник» може вважати себе оракулом, бо ще за 2 тижні на банерах розмістив моє фото з підмальованим синцем під оком :). Окреме прохання до сайту Темник! Будьте обережні з «фотошопом», бо мої адвокати вже до вас підбираються».
Усі ці відвертості, які так налаштовують потенційних виборців (пам'ятаєте: один користувач інтернету може загітувати ціле село?) на симпатію до «своєї», «простої», зрештою, такої щирої Юлі, — це, звісно, лише дуже мізерна частина запитань та відповідей. Насамперед ця чарівна жінка — політик, і без роз'яснення своєї політичної позиції й намірів їй не обійтися. Отже, одразу «з головою» у холодну воду: «Чи збираєтеся Ви поступитися місцем Ющенку на майбутніх президентських виборах?» Запитання, звісно, аж надто конкретне... Бо «поступаються місцями інвалідам, громадянам похилого віку та вагітним у громадському транспорті. Між нашими блоками йдуть переговори про висунення спільного кандидата та про об'єднання програм, зусиль та кадрової політики».
Правильно. А ще Юлії Володимирівні дуже не до вподоби запитання на кшталт того, чи усвідомлює вона, наскільки її персональний «похід» на вибори й, відповідно, «відтягування» 10-15 відсотків голосів у Віктора Ющенка вигіднi владі. Вони або залишаються без відповіді, або отримують репліки на зразок: «З Віктором Андрійовичем, як Ви напевне знаєте, ми тісно співпрацюємо в рамках єдиної антикучмівської коаліції» тощо. Та й справді, хіба можна відповісти інакше, коли десятки учасників інтернет-спілкування стверджують, що хочуть бачити Президентом тільки її, Тимошенко. А жінка ж, нагадують юзери, за пророцтвом Павла Глоби має врятувати Україну...
До речі, якщо вже на те пішло, то чому б і ні? Принаймні Прем'єр-міністра пані Юля вже підібрала — найкращим главою уряду, на її думку, був би Віктор Андрійович Ющенко.
Між іншим, чимало учасників чату (переважно з-за кордону) періодично плутали БЮТі з «Нашою Україною» й навіть називали «тимошенківців» частиною блоку Ющенка, що, безумовно, не могло не ображати самодостатню лідерку опозиційного блоку. Особливо цікавим Юлія Володимирівна пояснила, в чому полягають розбіжності між її блоком та «НУ»: «Між нашими поглядами на життя та розвиток України існує певна різниця. Віктор Андрійович є абсолютним «західником» та вважає, що Україна має дотримуватись існуючих моделей побудови суспільств західної цивілізації. Я наполягаю на тому, що Україна має дати світові «третій шлях» — між ідеологічними крайнощами, теоретично та практично змоделювати більш гармонійні суспільні стандарти. Я знаю, що ми можемо це зробити! (...) Але, незважаючи на всі розбіжності, ми з паном Ющенком є добрими друзями та союзниками».
А на запитання про те, чи висуватиме вона свою кандидатуру на виборах та якими були б її перші кроки та укази на посаді Президента України, пані Юля відповідає так: «Оскільки вибори ще не почалися, я б із застереженням ставилися до заохочення розпочати власну виборчу кампанію. Але якщо пофантазувати, то перші укази Вас би розчарували, бо вони були б звичайними кадровими призначеннями. Це Леонід Данилович у нас полюбляв регулювати економіку і суспільне життя держави з допомогою указів. Що з цього вийшло всі і так бачать».
При всьому цьому Тимошенко добре розуміє, що хоча її команда й «здатна самостійно сформувати уряд і провести реформи, необхідні Україні», «ситуація сьогодні така, що перемогти ми можемо тільки спільно». «І саме я, — каже лідерка БЮТi, — витратила два роки і масу зусиль для того, щоб угода про співпрацю між НУ, нашим блоком та Морозом набула обрисів реальності. Поодинці ми програємо».
Запитали у пані Юлі і: «Як це — бути великим політиком?» Виявляється, зовсім «не складно. Зрештою, кожен пересічний міністр чи депутат вважає себе великим і неповторним. Але значно важче бути ВІДПОВІДАЛЬНИМ політиком».
До речі, є в Україні й політики, якими Тимошенко справді пишається. Це... «Брати Клички ;)».
Запитання: «На сьогодні дуже актуальним є питання про розвиток україномовної преси. Погодьтесь, шановна Юліє Володимирівно, що україномовна преса є більш патріотичною, а тому менш залежною від нашої, м'яко кажучи, непатріотичної влади. Що б Ви зробили, будучи Президентом, у напрямку українізації ЗМІ?»
Відповідь: «Патріотизм преси і її залежність — різні речі. Видання може бути цілком патріотичним і разом з тим цілковито залежним, заангажованим для виконання якихось необ'єктивних «чорнух». Що до «українізації», то для початку добре було б з'ясувати позиції тих ЗМІ, які є українські за формою і антиукраїнські за змістом».
Як не дивно, пані Юлі часто закидали «недружнє» ставлення до російської мови, хоча, наскільки відомо її найближчим знайомим, удома Тимошенко спілкується саме «вєлікім і могучім». «Я не можу не любити російськомовний електорат, — запевняє Юлія Володимирівна якогось скептика, котрому здалося, що до тих, хто розмовляє російською, лідерка БЮТі ставиться якось «не так», — бо я сама вихована російськомовною. Як я можу не любити Вас? Я ніколи не ділила народ за мовною ознакою. Я їжджу по регіонах і бачу в яких злиднях живуть сьогодні і «комуністи» і «рухівці», і «праві» і «ліві» і «фанати» Тараса Шевченка і прихильники поезій Пушкіна. Я мрію допомогти людям, незалежно від того, якою мовою вони спілкуються. І в мене є «підозра», що мої мрії я все ж таки втілю в життя».
* * *
Ось така вона, Юлія Тимошенко. Можливо, хтось із вас колись навіть «зустрічав» її на якомусь з інтернет-форумів чи чатів, адже в інтернет-спільноті всі рівні — від Президента до школяра. Звісно, вся ця затія з інтернет-конференціями вельми нагадує початок передвиборчої кампанії, і видно, що «осучаснена» Тимошенко в цій царині вирішила відірватися від «переслідувачів», захопивши високоінтелектуальний сегмент суспільства. Але так хочеться вірити, що політики теж можуть бути людьми — без стилістів, іміджмейкерів, продуманих до останнього слова доповідей та лицемірних промов...
Примітка. У всіх цитатах з Юлії Тимошенко збережено її орфографію та пунктуацію.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
