Каплиця з криміналом

06.04.2006
Каплиця з криміналом

Фото з сайту www.kyivpatriarchalsobor.org

      Коли вранці в неділю 19 листопада я підходила до каплиці київського собору Воскресіння Христового, робітники саме прибирали на згарищі її рештки. Богослужіння того жахливого дня таки відбулось, але вже у вагончику. Відтоді не полишала думка: що ж сталося вночі з 18 на 19 листопада 2005 року? І що сьогодні, майже через п'ять місяців після втрати, відомо про причини?

      «Вістку про те, що горить каплиця, мені повідомив сусід приблизно о 6.30 ранку, — розповів настоятель храму отець Василій Захарусь. — Але до приїзду пожежників усе згоріло, адже каплиця була дерев’яною. Знищено майже всі речі, зокрема престол, різьблені ікони, священичі ризи, книги. Залишився лише обгорілий каркас». За фактом інциденту було порушено кримінальну справу, сьогодні над цим працюють прокуратура і міліція Дніпровського району столиці. За словами слідчих, проробляються різні версії, і про результати розслідування поки що нічого сказати не можна, хоча в тому, що каплиця згоріла не випадково, ніхто не сумнівається. Про версію зумисного підпалення свідчить, зокрема, те, що підлога у святилищі обгоріла більше, ніж в інших частинах храму так, ніби її полили якоюсь запалювальною сумiшшю. Речі священика лежали біля згарища, а Євангеліє було знайдено аж за парканом. Версія про пограбування виглядає штучною і малопереконливою, зокрема о. Василій зазначив: «На місці пожежі було знайдено такі речі, які справжні грабіжники ніколи б не залишили, зате деякі інші речі, що не мають великої цінності — зникли, зокрема одна з двох чаш, які використовували під час служби Божої».

      Мимоволі згадується агресивне ставлення до УГКЦ деяких партій й організацій — ПСПУ Вітренко, «Братства» Корчинського, «Союзу» Костусєва, «Держави» Васильєва і їх брутальне поводження, й відверті погрози біля недобудованого собору в день офіційного переїзду Греко-католицької церкви в столицю 21 серпня 2005 року. Невдовзі після пожежі в каплиці народний депутат Ярослав Кендзьор звернувся до міністра внутрішніх справ Юрія Луценка із запитом про необхідність перевірити причетність цих партій до підпалу каплиці. За словами народного депутата, лідери вищезазначених партій неодноразово погрожували, що не допустять присутності центру Греко-католицької церкви в Києві. Хочеться вірити, що слідство і час розставлять усе на свої місця.

      Утім рівно через місяць після спалення каплиці, в ніч із суботи на неділю 18—19 грудня, відбулася спроба не то викрасти, не то понівечити хрест, що стояв біля каплиці і залишився неушкодженим після пожежі. «Сталося це близько 5-ї години ранку, на очах у сторожа, за словами якого, двоє чоловіків викопували хрест і намагались витягнути його за огорожу, але з невідомих причин не закінчили те, що почали, — каже о. Василій. — Сторож негайно зателефонував у міліцію, де до цього інциденту поставились непрофесійно і приїхали на місце із значним запізненням, зафіксувавши лише факт вандалізму». Згодом, коли міністр внутрішніх справ Юрій Луценко був із робочим візитом у Львові, він мав зустріч із главою УГКЦ Любомиром Гузаром, на якій запевнив владику, що таких подій більше не повториться. За кілька днів після цього, в ніч із суботи на неділю 28-29 січня близько 5-ї години ранку було викрадено дзвін, який, як і хрест, був невід'ємною частиною каплички. Про це знову було повідомлено в міліцію. Владика Любомир Гузар подав письмове звернення до міністра внутрішніх справ щодо цього інциденту.

      Втрати після пожежі становлять понад 70 тисяч гривень. «Спочатку було кілька думок: відновити каплицю в такому ж вигляді, якою вона була до спалення, інший варіант — відбудувати її більшою, бо не всі віряни могли потрапити усередину, особливо на свята, і третім варіантом пропонувалось не чіпати місце спалення, натомість вкладати гроші вже у зведення собору, — розповідає отець Василій. — Тому вирішено було перенести богослужіння в просторе приміщення у підвалі недобудованого собору, а в будні дні, коли будівельники потроху доводять його до ладу, служба Божа відбуватиметься у вагончику». На свято Водохреща глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар поблагословив нове місце богослужіння і оптимістично заявив, що люди, які знищили каплицю, «можливо, хотіли прогнати чи налякати нас, але вийшло все навпаки — вони допомогли стати нам на крок ближчими до собору».

      Утім стало відомо, що в кількох метрах від собору Воскресіння Христового, на березі Дніпра, планується будівництво розважального закладу. У контексті попередніх подій важко повірити у випадковість майбутньої забудови, тому парафіяни вирішили розпочати збір підписів із вимогою заборонити спорудження такого закладу під стінами собору.

Христина ГОРБАТЮК.
  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>