Раніше на мітингах я ніколи не брала до рук прапори. Увечері 23 березня, перед захопленням наметового містечка, це вийшло само собою. Почуття радості й волі, яке важко пояснити і у якому злилося все: і те, що колись не змогла доїхати до справжнього Майдану (українського), і радісні обличчя людей довкола, і навіть те, що саме цей прапор, який тримала я, виявився вищим за iншi.... Чесно кажучи, до цієї хвилини я поняття не мала, як узагалі виглядає прапор «Пори».