Про підсумки виборчої кампанії ми розмовляємо з народним депутатом Михайлом Ратушним. Останньою віхою його парламентської роботи стала участь у тимчасовій спеціальній комісії ВР з питань моніторингу виборчого законодавства, метою якого був нагляд за перегонами. Пан Ратушний не балотувався до парламенту-2006. Він відмовився від такої можливості, маючи непогане місце в списку Українського народного блоку Костенка і Плюща (котрий, як відомо, так і не зміг здолати 3-відсоткового бар'єру). Михайло Ярославович вважав, що УНБ не слід було брати участь у виборах окремо від інших «помаранчевих» блоків. На знак незгоди із «взаємопоборюванням» він навіть призупинив своє членство в Українській народній партії. В його міркуваннях про поразку УНП на виборах вчувалася суміш ностальгії, жалю і смутку. Ті самі закиди — з приводу розпорошеності «помаранчевих» — він адресує і Блоку Тимошенко, і «Нашій Україні». А надалі радить їм примиритися, відмовитися від амбіцій і продовжити справу, розпочату на Майдані.
— Михайле Ярославовичу, давайте спершу поговоримо про загальне: як би ви оцінили вибори, які пройшли в Україні кілька днів тому?
— У засіданнях парламентської комісії беруть участь представники міжнародних організацій, спостерігачі, також туди входять представники різних фракцій Верховної Ради. Але всі учасники сходяться в головній думці: вибори пройшли демократично, прозоро, не було адмінресурсу, всі політичні сили мали рівний доступ до ЗМІ. Це визнали і прихильники діючої влади, і її противники. Це великий позитив.
Якщо говорити про власну оцінку, то переможцем цих виборів насамперед вийшов народ. Мене вразило, що люди стояли на дільницях по кілька годин для того, щоб проголосувати. Навіть літні люди затримувались до кінця, щоб використати своє законне право бути владою в державі. Така громадянська позиція — це вже своєрідний героїзм.
І якраз в цьому міститься головна проблема цих виборів — неорганізованість процесу голосування. Я думаю, що на це найбільше вплинуло дві складових. По-перше, це ті політичні сили, які не допустили розмежування парламентських і місцевих виборів у часі. Ці партії повинні понести політичну відповідальність за черги, за людей, яким довелось у них стояти, і за виборців, які просто розвернулися і пішли геть.
— При цьому цікавим є те, що зараз про підтримку розведення виборів заявляють навіть ті політичні сили, які ще кілька місяців тому противилися цьому.
— На жаль, в українській політиці таке буває дуже часто, що через місяць, а то й через пару тижнів можна змінити позицію і при цьому не нести за це ні політичної, ні моральної відповідальності. Звичайно, це ненормально.
Друге питання, яке вплинуло на неорганізованість виборів, — це те, що партії виявилися неготовими до проведення перегонів на пропорційній основі. Найбільше це стосується формування виборчих комісій і фахового рівня їхніх членів. Хоча навантаження, що витримали ці люди в день голосування, — жахливе.
Наша парламентська комісія збереться, і потім за участі її співголів — Ігоря Юхновського та Георгія Крючкова — ми оприлюднимо звіт за підсумками моніторингу виборів.
— Мабуть, у цьому звіті ви викладете й якісь зауваження та пропозиції для організації виборів?
— Так. Ми запропонуємо своє бачення і будемо радити внести зміни до законодавства вже новому складу парламенту.
Серед пропозицій є ідея підвищити прохідний бар'єр для партій. Називається межа на рівні сім відсотків. Я вважаю, що це спірне питання. Я розумію спокусу, яка з'являється в переможців парламентських виборів — раз і назавжди позбутися політичних сил, які не потрапили у Верховну Раду. При цьому я розумію, що коли в країні є більше сотнi партій, а у виборах бере понад півсотні, — це ненормально. Але ж дивіться: партії, яким не вдалося потрапити в парламент на цих виборах, сумарно набрали десь 24 відсотки голосів. Тобто вже зараз виходить, що думка четвертини виборців не буде представлена у Верховній Раді. А якщо ще й підняти бар'єр... Мені здається, що це небезпечна тенденція. Щоб виправити ситуацію, можна, скажімо, більш ретельно поставитись до вимог про дiяльнiсть партій, до перевірок щодо того, чи можна їх називати партіями. Будуть дискусії. Істина десь посередині, але спокуса раз і назавжди законсервувати «вищу лігу» існує. Інша річ — чи буде це працювати на користь демократії? Думаю, що ні.
— А як ви відреагували на результати виборів не як член офіційної комісії, а як звичайний виборець? Приміром, у той момент, коли відразу по закритті дільниць було оприлюднено результати екзит-полів?
— За деяким винятком, для мене цифри були очікуваними. Розвал «помаранчевої» команди призвів до того, що партії Майдану втратили підтримку значної частини населення. При цьому не через технології, а через амбіції та гординю. Я переконаний, що якби «помаранчеві» не розсварилися, то сумарний результат такої коаліції був би ще більшим. Партія регіонів же працювала на іншій концепції. Вони зберегли монолітність, не стали навіть розмінюватись на створення блоку, і ця сконсолідованість принесла їм перемогу. Хоча, з іншого боку, протягом останніх місяців кампанії я думав, що результати будуть ще гіршими.
— Мабуть, вважали, що до Верховної Ради зможуть пройти інші опозиційні сили?
— Так, як і багато інших виборців, я думав, що пройде Вітренко, здолає бар'єр Литвин.
Для мене як для «правого» політика також прикро, що в парламент не пройшли націонал-демократи.
— Певне, цей жаль найбільше стосується Української народної партії?
— Звичайно, хоча я й вийшов зі списку, але щиро бажав їм перемоги. Сумно, що мені не вдалося переконати на з'їзді більшість делегатів. Я призупинив членство в партії, пояснюючи тим самим, що УНП повинна була або формувати сильну «правицю», або бути в команді «Нашої України». До речі, пропозиції надходили і від Блоку Юлії Тимошенко. Абсолютно реальним було об'єднання і з партією «Реформи і порядок». Можна прискіпуватися до певних висловлювань Олега Тягнибока, але я вважаю, що концепція захисту українців, запропонована партією «Свобода», — це серйозний і актуальний документ, тобто можна було блокуватися і з Тягнибоком. Мені прикро, що «праві» відкололись, і в підсумку опинились поза парламентом.
— А в грудні в інтерв'ю «УМ» ви казали, що Український народний блок обов'язково пройде в парламент...
— (Замислився). І він повинен був пройти... Я не хочу називати прізвища, бо, думаю, ті люди вже себе картають. І вони самі знають, про кого йдеться. Але мені не зрозуміло, чому УНБ взяв так мало голосів у тих областях, де партійці входять до керівництва регіоном. Я не розумію, чому такий низький відсоток там, де голова обласної організації балотувався на посаду мера обласного центру, або столиці. Всі обіцяли великі результати, давали гарантії, а насправді виявилося, що це були елементи самовихваляння та «шапкозакидання». Питання є по багатьох регіонах.
Друге — це позиція Івана Плюща. Він так захопився агітацією за альянс з «регіонами», що відштовхнув від блоку наш традиційний електорат. До того ж, УНП дозволила залучити себе до боротьби проти Блоку Тимошенко. Це велика політична помилка, бо Український народний блок мав бути містком єднання між «Нашою Україною» та БЮТом, між всіма «помаранчевими» силами. А в ідеології помилок не було.
Це поразка націонал-демократії. Мені це болить. Це ж великий шмат роботи — коту під хвіст, українство не буде представлене в парламенті. Хоча кидати посеред дороги довіру півмільйона виборців буде також злочином.
— Чому ж? Націонал-демократи є в БЮТ, в «Нашій Україні».
— Є. Але часто вони там лише обслуговують інтереси інших політичних і фінансових гравців. А якби ввійшли в коаліцію, були б як мінімум рівноправним партнером.
Я думаю, що тепер має вiдбутися переосмислення. Можливо, буде створено нову праву силу на чистому місці. Може, відбудеться об'єднання кількох партій. При цьому перспективи потужної націонал-демократичної партії я бачу в тому, що українська ідея об'єднається з українським бiзнесом. Можливо, я скажу лиху річ, але за економічними концептами «правими» є «регіонали». Вони зорієнтовані на консервативний ринок, на підтримку вітчизняного виробника, але при цьому їхній політичний вектор спрямований на Москву. А так, щоб він був зорієнтований на Україну — наразі нема. От якщо капітал зрозуміє, що творити політичну силу — це трошки інше, ніж робити бізнес, що це вимагає серйозної ідеї, а не всяких там «+25%» чи «+48%», тоді буде поступ. Українські патріоти також мають зрозуміти, що їм потрібно залучатися підтримкою бiзнесу та середнього класу, і при цьому не настільки важливо, чи знає людина, де правильно вжити звук «µ», а де «г». Я готовий до роботи над проектом з об'єднання цих складових.
— Ви також були включені до списку УНБ, але відмовилися від балотування. А до інших списків піти не кортіло?
— Так, мені пропонували ввійти в списки інших партій. Але я не буду називати...
— Чому? Зараз, після завершення голосування, вже, мабуть, можна і сказати.
— «Свобода», «Еко+25», були пропозиції з БЮТ, розмови з «Нашою Україною». Однак вихід із УНП — це принциповий політичний крок. Якби я ввійшов у якусь фракцію чи список, виглядав би перебіжчиком. А виходом із УНП я лише хотів засвідчити, що партія йде неправильним курсом. Думаю, результати виборів довели мою правоту. Хоча на своїй рідній Тернопільщині я агітував за Український народний блок, там є багато людей, яких я привів у цю партію. І я радий, що Тернопільщина дала найкращий результат за УНБ по Україні, а мій рідний Збаразький район — за цей же блок по Тернопільщині.
— Ви спілкуєтеся із членами партії? Як вони пережили поразку, яка там атмосфера?
— Спілкуємось. Я вірю, що в них є здоровий потенціал. Вони мусять переосмислити те, що сталося. Бо склалася справді складна ситуація, і треба думати, як далі бути націонал-демократії.
— Чим надалі плануєте зайнятись? Адже депутатський мандат невдовзі доведеться скласти.
— Ніщо в цьому житті не є вічним. Будучи 78-м номером у списку «Нашої України» на виборах до парламенту-2002, я став народним депутатом через кілька років. Тому сприймаю це дуже природно. Приміром, коли я ще не був депутатом, в часи Леоніда Кучми мені пропонували посаду «губернатора» Тернопільської області. Але за умови, що я повинен виступити проти Ющенка. Я відмовився. Знайти собі застосування для мене не є проблемою. З політики йти не збираюся.
— А якщо вам знову запропонують посаду «губернатора», і знову для того, щоб покритикувати якогось політика (приміром Тимошенко), ви погодитесь?
— (Посміхається). Ну що ви, уподібнюватися до чоловіків, які будують свою політичну кар'єру, до речі, не зовсім вдалу, на чоловічому шовінізмі і боротьбі з мужньою жінкою, — це не моє. Якщо серйозно, то я два роки пропрацював у бюджетному комітеті з Юлією Тимошенко, ще в той час, коли вiдбувалося її становлення як політика. Я доволі часто їй опонував. Але я не сприймаю дріб'язковостей. Якщо ви критикуєте її політично, то опонуйте за ті 30 тисяч об'єктів, які Тимошенко пропонувала реприватизувати, опонуйте за курс долара, який суттєво впав за одну ніч. А вдаватися до образ... До речі, я думаю, що саме подібна критика з «помаранчевого» табору спонукала багатьох голосувати за БЮТ. Чисто з моральних міркувань. Є критика серйозна, ідеологічна, світоглядна, а є просто хамство. Хамство нiколи не було моїм полiтичним стилем. Принциповість — так, але не хамство.
— Чи буде міцною після цих образ та коаліція, яку зараз готуються створити БЮТ, «НУ» та СПУ? І, до речі, чи допускаєте ви залучення до коаліції, навіть дотично, Партії регіонів?
— Цей трикутник лідерів (ПР, БЮТ, «НУ». — Авт.) створює хистку систему. В українськiй політиці завжди є спокуса сказати щось не те, з кимось посваритися і піти в коаліцію до того, хто в опозиції. Хоча для мене саме «помаранчева» коаліція є органічною. Зрозуміло, що Юлія Тимошенко має бути Прем'єром. При цьому, хоча її блок i набрав найбільшу кількість голосів, а інший блок є партією влади, в коаліції не може бути дідівщини. Щоб не було, що хтось займається високим, а інший бігає і фарбує траву в зелений колір. Має відбутися серйозна, щира розмова. Я розумію, що багато наговорено, що є безліч амбіцій, що для декого зізнатися в помилці — те саме, що визнати себе дурнем, але всім має вистачити здорового глузду переступити через слова й амбіції і приступити до роботи. Вибори закінчилися. Треба домовитись, звести позиції й укласти документ: проводимо курс на євроінтеграцію, готуємося до вступу в СОТ, у НАТО, робимо те і те. Бо варіант, що ти, давай, іди на «силовика», ти — на спікера, а коли мало спікера, то ми ще міністра дамо, а іншому взагалі нічого не дамо, бо він поливав нас брудом, — не підходить. Потрібна програма, яку треба виконувати крок за кроком. Тоді коаліція матиме перспективи.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
