У далекому дитинстві ми коптили над свічкою уламки скла, щоб без шкоди для очей побачити картину поступового зникання сонця з ясного неба. Вчора ми з колегами скористалися звичайнісінькою дискетою, яку навіть не довелося ламати в пошуках чорної плівки — маленький шмат фільтра відкривався без шкоди для «тридюймівки». Земляни слідкували за затемненням сонця по-різному: хтось, як журналісти «УМ», дивився через вікно «курилки», хтось — із зали обсерваторії, хтось залазив на дах будинку чи піднімався в небо на повітряній кулі.
Найбільше пощастило кримчанам — деякі мешканці півострова могли бачити сонце, закрите тінню на 90 відсотків. Спостерігач, озброєний біноклем, підзорною трубою або телескопом, міг роздивитися багато цікавих деталей, недоступних для людського ока у звичайний день. Наприклад, найтонші струмені в сонячній короні, форма та розмір якої залежать від ступеня активності світила. В роки активності корона широка, «кошлата», в роки сонячних мінімумів (як зараз) — невелика та відносно спокійна. В Одесі сонячний диск був затемнений на 80 відсотків, у решті міст видовище було менш вражаючим: у столиці нашої держави цей показник становив 70 відсотків, у Львові, Ужгороді й Луцьку — лише 62 відсотки.
Утім для українських астрофізиків навіть кримське небо було не таким уже й цікавим для спостереження — більшість дослідників провели цей день в Африці чи в Туреччині, щоб стати свідками повного «поглинання» сонця. Так, близько 200 астрономів із різних країн світу приїхали до турецької Антальї, неподалік якої були встановлені телескопи центру космічних досліджень NASA. Дані, отримані під час спостережень, згодом можуть стати ключем до розгадки таємниці сонячних протуберанців — величних плазмених арок над сонячною поверхнею, які можуть впливати на зв'язок та енергетичні системи на Землі.
Як розповіла «УМ» вчений-секретар Астрономічної обсерваторії Одеського національного університету Аліна Драгунова, у тому, що тінь від Місяця пробіжить по Землі, немає нічого страшного, з наукового погляду це явище не може погіршити самопочуття людей чи спричинити якісь катаклізми. Але більш-менш суттєве затемнення завжди викликає жвавий інтерес, а місцями побоювання та страхи в людей. «Напередодні затемнень нам часто телефонують городяни, — розповідає Аліна Драгунова. — Уточнюють час, коли на небі з'явиться найцікавіша «картинка», цікавляться, через які фільтри краще розглядати світило. Іноді доходить до кумедного — люди цілком серйозно перепитують, чи безпечно під час «темного сонця» виходити на вулицю, користуватись електроприборами чи їхати в транспорті...»
Чому ж люди схильні пов'язувати сонячне затемнення з майбутніми негараздами? За словами головного психіатра МОЗ України Ірини Пінчук, наші підсвідомі страхи та передчуття біди, які викликає картина «вмирання» сонця, сягають корінням ще в дохристиянську добу існування людства, коли головне місце в пантеоні посідали боги, що уособлювали Сонце (Ра, Атон, Амон в Єгипті, Гіліос у давніх греків, Перун у слов'ян тощо): «Давні вірили, що від благополуччя такого божества та його прихильності до людей залежить доля поселень, тому будь-який натяк на «нездоров'я» чи «лють» сонячного бога сприймався як трагедія, а в Давньому Єгипті пiд час сонячного затемнення навіть скинули фараона Рамзеса. Ці підсвідомі архетипи, страхи, які передаються нам у спадок від предків, впливають на психіку сучасної людини. Затемнення сонця підсвідомо сприймається більшістю людей як стрес, особливо це небезпечно для людей з неврівноваженою психікою. А в Україні, нагадаю, кожна третя людина потерпає від психічних розладів».